Постанова 4819 № 766/1778/23

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження: 22-ц/819/223/24 Головуючий в 1 інстанції Ус О.В. Єдиний унікальний номер справи: 766/1778/23 Доповідач Орловська Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2024 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Орловської Н.В., суддів Воронцової Л.П., Кутурланової О.В., секретар Доброва К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: 19.07.2023 р ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій зазначила, що 10.02.2022 року між нею та відповідачкою був укладений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , за ціною 22 000 дорларів США, що еквівалентно 609 400 грн. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 360 100 грн, що еквівалентно 13 000 доларів США, як часткову попередню оплату вартості нерухомого майна. Основний договір за домовленістю сторін мав бути укладений у строк до 30.05.2022 року. Пунктом 7 попереднього договору передбачено, що у разі, коли основний договір купівлі-продажу не буде укладений у строк, визначений цим договором, з вини сторони 1 ( ОСОБА_2 ), то остання зобов`язується повернути стороні 2 ( ОСОБА_1 ) отриману від неї суму у подвійному розмірі. Оскільки основний договір купівлі-продажу з вини відповідачки не був укладений у визначений сторонами строк, тому ОСОБА_1 на підставі п.7 попереднього договору просить стягнути з ОСОБА_2 отримані нею кошти у подвійному розмірі, а саме 950783,60 грн, що еквівалентно 26 000 доларів США за курсом НБУ станом на 13.07.2023 р. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 16 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 475 391,8 грн., що еквівалентно 13 000 доларів США за курсом НБУ станом на 13.07.2023 року. У задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4753,92 гривень. Вказане судове рішення мотивовано тим, що передана ОСОБА_1 ОСОБА_2 сума у розмірі 360 100 грн. (еквівалентна 13 000 доларам США за курсом НБУ на день укладення попереднього договору), є авансом, який внаслідок неукладання основного договору підлягає поверненню позивачці незалежно від того, з вини якої сторони не був укладений договір. Суд визнав обґрунтованими доводи позивачки про необхідність стягнення коштів у еквіваленті до курсу долару США, встановленого НБУ на дату звернення до суду з даним позовом, що узгоджується з ч.2 ст. 533 ЦК України та позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.07.2020 року по справі №296/10217/15-ц . При цьому суд зазначив про відсутність підстав вважати отримані відповідачкою кошти завдатком, а також дійшов висновку про відсутність доказів ухилення відповідачки від укладання основного договору та, як наслідок, відсутність передумов для стягнення з неї коштів у подвійному розмірі, як це просить сторона позивача. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16.04.2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування своєї позиції ОСОБА_2 зазначила, що укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна у встановлений попереднім договором строк було неможливо внаслідок вторгнення російської федерації на територію України, окупації міста Херсона та обмеження роботи Єдиного державного реєстру нерухомого майна, а тому апелянт вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність вини сторони відповідача у тому, що основний договір не було укладено. Разом з тим судом не враховано, що після деокупації міста Херсон ОСОБА_1 жодного разу не намагалася вийти на зв`язок з відповідачем, а навпаки, ухилялась від спілкування та укладання основного договору, що підтверджується скриншотами переписок у відповідних месенджерах. Апелянт вважає, що угода між сторонами не відбулась саме з вини позивача, а тому відповідно до умов п.8 попереднього договору отримані нею кошти не підлягають поверненню. Також стверджує, що в момент передачі коштів ОСОБА_1 отримала ключі від квартири, якою користується по теперішній час, що свідчить про фактичну передачу предмету договору у володіння позивачки та укладання договору де-факто, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19, які були безпідставно застосовані судом першої інстанції. ОСОБА_1 , також не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16.04.2024 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки доводам сторони позивача про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не було укладено саме з вини ОСОБА_2 , у зв`язку з чим згідно п.7 попереднього договору з останньої підлягає стягненню отримана нею сума у подвійному розмірі, а саме 26 000 доларів США. Пунктом 4.3 попереднього договору передбачено, що до дня укладання основного договору сторона 1 ( ОСОБА_2 ) зобов`язується припинити всі обтяження (арешти, іпотеки) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, згідно інформаційної довідки №338944025 від 12.07.2023 року на квартиру накладено обтяження у вигляді заборони та іпотеки, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за попереднім договором та її ухилення від виконання основного зобов`язання. Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачка підтвердила, що з початку повномасштабного вторгнення виїхала за межі України, що також свідчить про відсутність у неї намірів щодо укладання основного договору купівлі-продажу майна. Оскільки саме відповідачкою істотно порушено умови попереднього договору, тому ОСОБА_1 вважає наявними підстави для стягнення з неї отриманих коштів у подвійному розмірі. Також судом неправильно застосовано положення ст.571 ЦК України та розділено поняття «авансу» та «завдатку», оскільки обов`язок повернення коштів у подвійному розмірі визначений сторонами умовами договору, які мають пріоритетне значення та підлягають застосуванню. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Семенюк К.В., діючи від імені ОСОБА_1 , доводи апелянта ОСОБА_2 не визнає, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16.04.2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що основний договір купівлі-продажу квартири не було укладено з вини ОСОБА_2 , а тому позивач відповідно до п.7 попереднього договору має право на повернення сплаченої відповідно до п.5 цього договору суми у подвійному розмірі. Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходив, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, учасників справи, перевіривши законність рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, судом встановлені такі обставини. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.07.2023 р. №338944025 ОСОБА_2 з 01.03.2012 року є власником квартири АДРЕСА_1 . (а.с.9-10) 10 лютого 2022 року між ОСОБА_2 (сторона 1) та ОСОБА_1 (сторона 2) укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Нікодон О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 167. (а.с.4) За умовами вказаного договору ОСОБА_2 зобов`язалась продати, а ОСОБА_1 купити нерухоме майно - двокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1 у строк до 30 травня 2022 року включно (п.4.2 договору). При цьому, продовження терміну для укладення договору купівлі-продажу допускається за згодою сторін. Відповідно до пункту 5 попереднього договору на підтвердження намірів укладання основного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 360 100 грн, що станом на 10 грудня 2022 року за курсом НБУ становило 13 000 доларів США. Факт отримання - передачі коштів у вказаній сумі сторонами не заперечується. Сторони домовилися, що у разі, коли основний договір купівлі-продажу не буде укладений у строк, зазначений у п. 4.2 цього договору з вини ОСОБА_2 , остання зобов`язується повернути ОСОБА_1 отриману від неї за п. 5 договору суму у подвійному розмірі, протягом трьох днів з дня отримання вимоги, заявленої у будь-якій формі. (п.7 попереднього договору) Пунктом 8 попереднього договору передбачено, що у разі, коли основний договір купівлі-продажу не буде укладений в строк, зазначений в п.4.2 цього договору, з вини ОСОБА_1 , то ОСОБА_2 не повертає ОСОБА_1 отриману від неї суму згідно п.5 цього договору. Сторони не заперечують, що у визначений попереднім договором строк та по теперішній час включно основний договір купівлі-продажу квартири не укладений. Посилаючись на ухилення відповідачки від укладання основного договору купівлі продажу, позивачка вважає наявними підстави для стягнення з неї суми передоплати у подвійному розмірі, у зв`язку з чим просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, однією з яких є договори. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частина перша статті 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. (ч.1 ст. 657 ЦК України) Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору невстановлена,- у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Згідно зі ст.570ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Приписи статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі продажу. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12 та Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/5297/16-ц. Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком, передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню. За змістом статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами. Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року по справі № 296/10217/15-ц, яку правильно враховано судом першої інстанції. З наведеного слід дійти висновку, що якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, а якщо з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток в подвійному розмірі. В свою чергу, аванс - це форма попередньої оплати, яка при виконанні зобов`язання зараховується до основного платежу, а у разі невиконання зобов`язання підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Як встановлено судом, 10.02.2022 року між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням в майбутньому договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , в результаті чого ними було досягнуто попередньої домовленості (договору) щодо його істотних умов, на виконання якої позивачкою в рахунок попередньої оплати було передано відповідачці грошові кошти в сумі 360 100 грн, що на момент передачі було еквівалентно 13 000 доларів США. Оскільки основний договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, тому передані ОСОБА_1 та отримані ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 360 100 грн в еквіваленті 13 000 доларів США є авансом, який виходячи з наведених вище положень законодавства підлягають поверненню позивачці. Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що договір купівлі-продажу квартири є укладеним внаслідок передачі ОСОБА_1 ключів від квартири, оскільки згідно вимог ч.1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири передбачає обов`язкову письмову нотаріально-посвідчену форму, недотримання якої свідчить про відсутність укладеного договору. Крім того, в судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Семенюк К.В. зазначив, що після укладання попереднього договору від 10.02.2022 року позивачка квартирою не користувалася та не користується до тепер. Натомість ОСОБА_2 підтвердила, що з 2022 року перебуває за межами України, проте залишається власником квартири АДРЕСА_1 . Доводи апелянтів щодо відсутності підстав для повернення ОСОБА_1 сплаченого нею за попереднім договором авансу та/або обов`язку ОСОБА_2 повернути такий аванс у подвійному розмірі з посиланням на вину кожної із сторін у невиконанні основного зобов`язання колегія суддів вважає помилковими, оскільки за змістом ст. 570, 571 ЦК України обставини щодо причин невиконання сторонами основного зобов`язання та наявності вини кожної з них підлягають встановленню у правовідносинах, за якими боржником було передано завдаток в якості забезпечення дійсного зобов`язання. Натомість, в даних спірних правовідносинах договору про купівлю-продаж квартири сторонами не укладено, зобов`язання не вважається дійсним, а тому сплачена позивачем за попереднім договором від 10.02.2022 р. сума у розмірі 360 100 грн, що еквівалентно 13 000 доларів США, не може бути визначена як завдаток, а є авансом, який підлягає поверненню незалежно від вини будь-якої із сторін. Також не підлягають врахуванню положення пунктів 7 та 8 попереднього договору від 10.02.2022 р., якими передбачено умови повернення передоплати, оскільки вказані положення фактично визначають правові наслідки невиконання дійсного зобов`язання, забезпеченого завдатком, що не відповідає обставинам та змісту даних спірних правовідносин. Законом не передбачено, що якщо аванс згідно з умовами попереднього договору був переданий, а зобов`язання не виконано, тобто основний договір у визначений попереднім договором строк не укладений, то аванс залишається у сторони, яка його отримала. Така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства. При цьому, у разі отримання авансу кредитор не може бути зобов`язаний до його повернення у подвійному розмірі. У разі, коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися. За таких обставин суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, належним чином оцінивши подані сторонами докази, прийнявши до уваги вказані норми матеріального права, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення на її користь з ОСОБА_2 сплачених за попереднім договором від 10.02.2022р. коштів, які за своєю правовою природою є авансом, а також щодо відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення вказаної суми у подвійному розмірі. Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з нормами статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки розглядаючи спір суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а доводи апеляційних скарг правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16 квітня 2024 року без змін. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, тому понесені судові витрати покладаються на учасників справи, які звернулися з апеляційними скаргами. З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 367,374,375,382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови. Повний текст судового рішення складено 19 червня 2024 року. Головуюча ________________ Н.В.Орловська Судді: ________________ Л.П.Воронцова ________________ О.В.Кутурланова