Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/7093/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3794/24 Справа № 204/7093/23 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Пищиди М.М. суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. за участю секретаря судового засідання - Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» про стягнення недоплаченої суми одноразової допомоги та середнього заробітку,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» про стягнення недоплаченої суми одноразової допомоги та середнього заробітку. В обґрунтування позовних вимог вказав, що ОСОБА_1 з 27 квітня 2007 року працював у Відкритому акціонерному товаристві «Вугільна компанія «Шахта Красноармійська Західна- 1» прохідником 4 розряду підземним з повним робочим днем в шахті. З 01 грудня 2007 року позивача переведено на тому ж підприємстві працювати прохідником 5 розряду підземним з повним робочим днем в шахті. 05 серпня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Вугільна компанія «Шахта Красноармійська Західна-1» змінено найменування на Відкрите акціонерне товариство «Покровське». 13 вересня 2018 року Відкрите акціонерне товариство «Покровське» перейменовано в Приватне акціонерне товариство «Покровське». 04 січня 2022 року позивача було звільнено з роботи. Всі вказані вище обставини про роботу позивача та його звільнення, а також про перейменування підприємства підтверджуються його трудовою книжкою . Згідно відповіді від 02.02.2023 року, відповідачем було надано довідку про нараховану одноразову допомогу при виході на пенсію за віком (три середньомісячні заробітки) та витяг з наказу, (копія відповіді від 02.02.2023 року). Розмір допомоги складає 28 274,01 грн. Згідно витягу з наказу від 04.01.2022 року №4кз позивача звільнено та вирішено виплатити одноразову допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків, передбачено п.8.2 Колективного договору. Згідно довідки про нараховану заробітну плату, заробіток позивача складав, зокрема, за липень 2021року 61 182,53 грн., серпень 2021 року 66 187,91 грн. При звільненні згідно п.8.2. Колективного договору, передбачено, що працівник який звільнився і має право на пенсію за віком, при першому його звільненні з підприємства за власним бажанням у разі, коли заява працівника про звільнення мотивована виходом на пенсію (згідно з ч.1 ст. 38 КЗпП України) виплачується одноразова допомога, розмір залежить від стажу роботи в галузі та середнього заробітку, але не менше: при стажі роботи в галузі понад 20 років і більше для чоловіків - три середньомісячні заробітки. Згідно витягу з табелю обліку робочого часу, з 01.09.2021 року по 28.09.2021 року перебував в черговій відпустці. Під час чергової відпустки з 09.09.2021 року по 12.10.2021 року був відкритий лист непрацездатності, у зв`язку з чим чергова відпустка була продовжена з 13.10.2021р. по 02.11.2021р. У цей час позивачем було відкрито лист непрацездатності з 20.10.2021 року по 17.12.2021року, у зв`язку з чим чергова відпустка була продовжена з 18.12.2021 року по 02.01.2022 року. Останній день роботи 02.01.2022 року. Тому, позивач починаючи з 01.09.2021 року по дату звільнення перебував у відпустці та отримував допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Таким чином, позивач не працював з 01.09.2021р. по дату звільнення. Оскільки позивач перебував у відпустці та отримував допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю з 01.09.2021 року по дату звільнення, тому ці періоди не повинні бути враховані для розрахунку середньомісячного заробітку, а для розрахунку середньомісячного заробітку повинні бути враховані липень 2021 року та серпень 2021 року. Отже, середньомісячний заробіток складає 63 685,22 грн. Таким чином, позивачу при звільненні повинно було бути виплачено середньомісячні заробітки 63 685,22 грн. х 3 = 191 055,66 грн. Натомість, позивачу виплатили тільки 28 274,01 грн. Таким чином, оскільки позивач був звільнений з роботи 04 січня 2022 року, проте станом на час розгляду справи належні йому від підприємства суми виплачені не були, то строки затримки становлять період з 04 січня 2022 року по дату написання даної зміненої позовної заяви, а саме по 15 червня 2023 року. Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 1 114 491,35грн. Враховуючи зазначене, з урахуванням уточненого позову, позивач просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровська» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму одноразової допомоги у розмірі 162 781,65 грн.; суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по дату прийняття рішення по справі, що станом на 15 червня 2023 року становить 1 114 491,35 грн. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» про стягнення недоплаченої суми одноразової допомоги та середнього заробітку - задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої одноразової допомоги у розмірі 162 781,65 грн. та середній заробіток у розмірі 100 000,00 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору 2628,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, Приватне акціонерне товариство Шахтоуправління «Покровське» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що у період часу з 27 квітня 2007 року по 04 січня 2022 року працював на Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське» в підземних у мовах. 04 січня 2022 року ОСОБА_1 звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до наказу 4кз від 04.01.2022 року. При звільненні позивачу виплачена допомога при виході на пенсію в розмірі 28 274,01 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання укладеного на підприємстві колективного договору відповідач був зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, як особі, стаж роботи якої на підприємстві на момент виходу на пенсію перевищує 25 років, тому з відповідача підлягає стягненню недоплачена сума одноразової допомоги і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та Галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників. Положеннями ст. 5 Закону України "Про колективні договори і угоди" передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. З матеріалів справи вбачається, що згідно п.8.2. Колективного договору встановлено зобов`язання підприємства відповідача при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію з ПАТ за віком при першому його звільненні з підприємстві за власним бажанням у разі, кали заява працівника про звільнення мотивована виходом на пенсію (згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України) виплачується одноразова допомога, розмір якої належить від стажу роботи в галузі та середнього заробітку, але не менше. При стажі роботи в галузі роботи понад (років), зокрема, для чоловіків 15 років - двох середньомісячних заробітків, 20 років і більше - трьох середньомісячних заробітку. З урахуванням викладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 при виході на пенсію при стажі роботи у відповідача 25 років, та на підставі пункту 8.2 колективної угоди не була виплачена вихідна допомога у повному розмірі, тому заявлені в цій частині вимоги підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія судів зазначає наступне. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічні за змістом висновки викладені постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18). Визначаючи до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку, місцевий суд урахував позицію відповідача про застосування принципу співмірності із заявленою сумою невиплаченої заробітної плати (вихідної допомоги), яка у позові була заявлена позивачем у розмірі 1114491,35 грн врахував, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку просив стягнути позивач, є значно більшою, ніж сума невиплаченої позивачу одноразової вихідної допомоги - 162 781,65 грн., та з урахуванням дотримання розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності визначив до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку - 100 000 грн., і з таким розміром погоджується колегія суддів, оскільки він є співмірним, пропорційним, і таким, що відповідає встановленим обставинам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст. ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: