Постанова 4852 № 208/9800/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 червня 2024 року м. Дніпросправа № 208/9800/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 04 березня 2024 року (суддя Похвалітої С.М.) по справі №208/9800/23 за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними та скасувати постанови серії 1ДІ № 00367219 від 27.06.2023, серії 1ДІ №00367217 від 27.06.2023 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП; стягнути матеріальну шкоду у розмірі 2356,84грн.; стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000,0грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що спірними постановами на нього накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, суть якого полягала у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів. Неправомірність оскаржуваних постанов пов`язував з тим, що він не є власником чи користувачем транспортного засобу, який зазначений в оскаржуваних постановах. Також зазначав про те, що був змушений сплатити штраф за вимогою державного виконавця, який і просить стягнути з відповідача як заподіяну матеріальну шкоду. Крім цього, вказував на те, що у зв`язку з неправомірним притягненням до адміністративної відповідальності йому завдано моральної шкоди, компенсацію за яку оцінює в 10000,0грн. Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 04 березня 2024 року позов задоволено частково. Провадження у справі, в частині оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, закрито з тих підстав, що на час розгляду справи відповідачем самостійно прийнято рішення про скасування оскаржуваних постанов. Стягнуто з відповідача заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 2356,84грн. В цій частині заявлених вимог, суд зазначив те, що оскільки відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, то відсутні і підстави для оплати штрафу, у зв`язку з чим сплачені позивачем суми підлягають стягненню з відповідача як безпідставно набуті. Крім цього, судом вирішено питання про розподіл судових витрат та на користь позивача, зокрема, стягнуто витрати на правничу допомогу в розмірі 6500,0грн. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач висловлює свою незгоду з рішенням суду, в частині стягнення матеріальної шкоди та в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Щодо матеріальної шкоди вказує на те, що порядок повернення безпідставно сплаченого штрафу визначено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, а тому стягнення цих сум з відповідача, як матеріальної шкоди, відповідач вважає незаконним. Стосовно витрат на правничу допомогу відповідач посилається на те, що заявлені до відшкодування витрати є необгрунтованими, а їх понесення обумовлено діями самого позивача, який не звертався безпосередньо до Інспекції для вирішення питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності, хоча не був побавлений такого права. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстацнії залишити без змін з огляду на його законність та обгрунтованість. Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Встановлені обставини справи свідчать про те, що постановою серії 1ДІ № 00367219 від 27.06.2023, винесену головним спеціалістом-інспектором з паркування відділу контролю за паркуванням Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Терновим Є.Ю., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 360,0грн. Згідно з вказаною постановою 25.05.2023 15год.30хв транспортним засобом BMW X7 р.н НОМЕР_1 здійснено користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою м.Дніпро, Д1005 вул.Князя Володимира Великого з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування. Також, постановою серії 1ДІ №00367217 від 27.06.2023, винесену головним спеціалістом-інспектором з паркування відділу контролю за паркуванням Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Терновим Є.Ю., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 360,0грн. Згідно з вказаною постановою 12.05.2023 14год.31хв транспортним засобом BMW X7 р.н НОМЕР_1 здійснено користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою м.Дніпро, Д1005 вул.Князя Володимира Великого з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування. Вказані постанови передані відповідачем для примусового виконання до ДВС. Суми штрафів, враховуючи витрати по виконавчим провадженням, сплачені позивачем, оскільки останній зазнав негативних наслідків у вигляді блокування банківських рахунків. Вказані обставини стали підставою звернення позивачем з позовом до суду. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Так, під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено те, що 18.12.2023 відповідачем прийнято постанови серії СП №1100 та СП №1101, якими самостійно скасовано оскаржувані позивачем у цій справі постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, встановивши такі обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, в частині заявлених вимог щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності. В той же час, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 2356,84грн., що становить суми сплачених штрафів та виконавчих платежів. Задовольняючи позов, в цій частині заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, то відсутні і підстави для оплати штрафу, у зв`язку з чим сплачені позивачем суми підлягають стягненню з відповідача як безпідставно набуті. З приводу таких висновків суду першої інстанції слід зазначити те, що штрафи, як адміністративне стягнення, сплачуються (стягуються) до відповідних бюджетів, а не на користь Інспекції з паркування, а тому стверджувати, що ці суми отриманні саме відповідачем підстав не існує. Отже, визначення судом першої інстанції сум стягнутих штрафів як «безпідставно набуті кошти» та стягнення їх з Інспекції паркування є необгрунтованим. Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, визначено наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787 (зареєстрований Мінюстом 25.09.2013 за №1650/24182). Відповідно до п.5 розділу І Порядку у разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви. Хоча вказаний Порядок і не визначає порядок повернення сплачених штрафів у разі самостійного скасування органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування власних рішень про притягнення до адміністративної відповідальності, але враховуючи те, що КУпАП передбачає можливість скасування рішень про притягнення до адміністративної відповідальності як органом, який таке рішення прийняв, так і за рішенням суду, то, на думку суду апеляційної інстанції, положення Порядку №787 підлягають застосуванню і у спірному випадку. З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необгрунтованість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, в частині заявлених вимог про стягнення з відповідача сплачених позивачем штрафів. У спірному випадку встановлено, що позивачем сплачено штрафи по двом постановам, які були оскаржені в межах цієї справи та які самостійно скасовані відповідачем, на загальну суму 1440,0грн. Інші суми понесених позивачем витрат, які визначені останнім як матеріальна шкода, становлять: суми виконавчого збору, витрати на виконавче провадження в загальному розмірі 882,0грн., що вбачається з листа державного виконавця (а.с.89-90); витрат у вигляді банківської комісії сплаченої позивачем при перерахування коштів з рахунку позивача на депозитний рахунок ДВС 34,84грн. Як зазначено вище, підстав для стягнення з відповідача сплачених сум штрафів суд апеляційної інстанції не вбачає, оскільки для повернення цих сум з бюджету визначений спеціальний порядок. В той же час, на сплачені позивачем суми у межах виконавчого провадження, банківської комісії, положення вказаного Порядку не розповсюджуються, а тому, приймаючи до уваги те, що зазначені витрати позивач поніс саме у зв`язку з неправомірним притягненням його до адміністративної відповідальності, то такі витрати суд визначає як матеріальну шкоду, завдану позивачу відповідачем внаслідок прийняття неправомірних рішень. І вказана матеріальна шкода підлягає стягненню з відповідача. З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованим стягнення судом першої інстанції на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 916,84грн. (882,0грн. + 34,84грн.). Стосовно витрат на правничу допомогу. Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Встановлені обставини справи свідчать про те, що 24 жовтня 2023 року між позивачем та та адвокатом Маглиш Л.С. укладено договір про надання правової допомоги, згідно якого Адвокат взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених Договором, а Замовник - сплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами. Між сторонами укладено додаткова угода №1 від 25.10.2023 відповідно до якої Замовник доручає Адвокату здійснити правовий супровід процедури оскарження виконавчих документів, які стали підставою для відкриття виконавчих проваджень. В цій додатковій угоді визначено те, що гонорар адвоката становить 10000,0грн., який сплачується в строк, що не перевищує 20 календарних днів з дня винесення рішення суду. Відповідно до акту здачі-прийняття робіт від 02.11.2023 Замовнику надана правова (професійна правнича) допомога у справі на загальну суму 10 000,00грн. Згідно з актом № 2 (уточнений) здачі-прийняття робіт від 01.03.2024 р. за договором № 24/10 від 24.10.2023 про надання правової допомоги Замовнику надані такі послуги: ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження; підготовка та подання позову; підготовка та подання уточнень до позову; участь у судовому засіданні; підготовка та надсилання адвокатського запиту до ДВС; опрацювання відзиву на адміністративний позов; підготовка та подання пояснень до адміністративного позову до суду. З наданих позивачем доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем понесені витрати, у зв`язку з наданням правничої допомоги, на загальну суму 10000,0грн. В той же час, оцінивши понесенні витрати на предмет їх обгрунтованості та співмірності із складністю цієї справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати у розмірі 6 500,0грн. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними аргументи відповідача щодо не співмірності та нерозумності відшкодованих судом позивачу понесених витрат, з огляду на таке. Так, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6,7 статті 134 КАС України). Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції дослідив зміст наданих позивачем документів, які містять опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, розмір визначеного гонорару. Вказуючи на не співмірність стягнутих витрат із складністю справи, відповідач не вказує про те, який гонорар адвоката є справедливим у контексті складності цієї справи, та який зазвичай застосовуються при визначенні винагороди адвоката. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У спірному випадку Договором визначено порядок формування вартості послуг (гонорар адвоката). Отже, умови щодо встановленого договором розміру гонорару адвоката відповідають приписам ст. 30 Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» та п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, та є визначеними. Крім цього, оцінюючи наведені відповідачем аргументи, суд апеляційної інстанції враховує, що спірні відносини між сторонами виникли саме з огляду на дії посадових осіб відповідача, якими безпідставно було притягнуто позивача до адміністративної відповідальності. І такі ді відповідача призвели до негативних наслідків для позивача, яким сплачено штрафи та понесено інші витрати, пов`язані з примусовим виконанням постанов у справах про адміністративне правопорушення. Саме вказані обставини зумовили звернення позивача з позовом до суду і на час звернення з цим позовом до суду оскаржувані постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності були чинними. І у зв`язку із звернення з позовом до суду позивач поніс витрати на правничу допомогу, право на відшкодування яких безумовно має позивачем. Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши умови укладеного договору про надання правової допомоги, оцінивши у контексті названих процесуальним законом критеріїв співмірності, зазначений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, при цьому, зменшивши заявлену до відшкодування суму до 6500,0грн. Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувавши рішення суду першої інстанції, в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 1440,0грн., а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст.317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 04 березня 2024 по справі №208/9800/23, в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1440,0грн скасувати та в цій частині заявлених вимог прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 04 березня 2024 по справі №208/9800/23 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України. Повний текст постанови складено 18.06.2024 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк