Постанова 4824 № 756/2845/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/10382/2024 справа №756/2845/24 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2024 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Мережко М.В., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою адвоката Богдан Олени Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Діденка Є.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту самостійного виховання дитини, - встановив: У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просив суд встановити факт самостійного виховання дитини - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком ОСОБА_1 . Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту самостійного виховання дитини відмовлено. Не погодившись з постановленою ухвалою, адвокатом Богдан О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу. Вказує, що в заяві про встановлення факту самостійного виховання неповнолітнього сина ОСОБА_1 повідомив суд, що встановлення факту необхідне для подання рішення суду до ІНФОРМАЦІЯ_3 для вирішення питання про відстрочку від призову. Зазначає, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містить конкретного порядку підтвердження самостійного виховання, не встановлює процедури чи обмежень у поданні певних документів. Саме тому заявником зібрані докази утримання та виховання сина самостійно, подано клопотання про допит свідків, добросовісно залучено Службу у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, яка може перевірити цей факт і надати відповідний акт з місця проживання дитини. Посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності у цій справі спору про право. Вказує, що заявник не має бажання позбавляти мати свого сина батьківських прав відповідно до вимог статті 164 СК України, оскільки сторони добровільно визначили місце проживання дитини з батьком та утримання і виховання батьком ще після розлучення та до початку введення військового стану в Україні. Відмова матері від своїх прав шляхом складання будь-яких нотаріальних документів є неправосудною, а тому не оформляється. Таким чином спір між батьками дитини щодо місця проживання дитини відсутній. Зазначає, що від встановлення судом факту самостійного виховання дитини залежить виникнення у ОСОБА_1 права на відстрочку від мобілізації, а тому саме із встановленням цього факту у нього можуть виникнути особисті права, і законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Вказує, що суд не звернув увагу на те, яке право може виникнути у заявника і самостійно визначив, що існує спір про право сімейне, з чим не можна погодитись, оскільки це пряме ігнорування судом зазначених підстав заяви. Заявник не посилався на те, що встановлення даного факту йому необхідне як доказ у справі про позбавлення батьківських прав матері і не зазначав, що має бажання позбавити її батьківських прав на даний час. Заявнику відомо, що таким чином докази у сімейних спорах не збираються. Більше того, суд незаконно вказує заявнику, який спір він має і що суд буде встановлювати факт ухилення матері від виконання своїх обов`язків, що не є предметом заяви. Суд має відрізняти, який факт просить встановити заявник і встановити або відмовити у встановленні факту самостійного виховання дитини, що принципово відрізняється від запропонованого встановлення факту ухилення від виконання батьківських обов`язків. Мотивуючи наведеним, просить суд ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В судовому засіданні адвокат Богдан О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги підтримала, просила суд її задовольнити. Представники заінтересованих осіб у судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовивши у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції вказав, що обґрунтовуючи заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини, заявник фактично посилається на ухилення матір`ю дитини від виконання своїх батьківських обов`язків. Суд вказав, що ухилення від виконання батьківських обов`язків матір`ю є різновидом порушення прав дитини і може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності, зокрема і позбавлення батьківських прав. Суд зробив висновок, що незалежно від заявленої мети встановлення юридичного факту під час розгляду цієї справи суд, у межах доводів заяви, має встановити, зокрема, факт ухилення матері від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, що свідчить про наявність спору про право, і тому є неможливим в порядку окремого провадження. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає про таке. Установлено, що у березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Вимоги заяви мотивує тим, що заявник перебував у шлюбі з ОСОБА_1 . У шлюбі народився син ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу колишня дружина ОСОБА_1 залишила житло, а малолітній син залишився проживати з батьком. Вказує, що вихованням та утримання сина займається ОСОБА_1 самостійно. Просить суд встановити факт самостійного виховання дитини - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком ОСОБА_1 . Вказує, що внаслідок встановлення факту самостійного виховання дитини заявником, останній зможе належним чином підтвердити цей факт у ІНФОРМАЦІЯ_4 та вирішити питання про відстрочку від призову (а.с.2-5). З матеріалів справи установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 25 листопада 2011 року (а.с. 9). За час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_2 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_2 (а.с. 10). Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 11-12). Згідно інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи убачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є АДРЕСА_1 (а.с. 13-14). Висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі колегія суддів вважає таким, що ґрунтується на нормах процесуального права та обставинах справи. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 7 статті 19 ЦПК України). Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293 ЦПК України). Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України та не є вичерпним. Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі №536/1039/17 (пункт 17)). Розгляд справи у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві неможливий, якщо: (а) спір про право уже існує/існував на час подання у цьому порядку заяви про встановлення факту; (б) спір про право виникає під час розгляду справи у такому порядку. Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Спір про право необхідно розуміти як певний стан суб`єктивного права; спір є конфліктом, суперечністю, протиборством сторін. Під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідно його встановлення. ОСОБА_1 у своїй заяві зазначив, що метою встановлення факту самостійного виховання необхідне заявнику для підтвердження факту у ІНФОРМАЦІЯ_4 та вирішити питання відстрочки від призову. При цьому, жодних обставин існування перешкод у вирішенні ним питання щодо виховання, лікування чи навчання дитини без встановлення цього факту - заявником суду не зазначено і доказів такого до заяви не додано. З огляду на обставини справи слід зробити висновок про те, що вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій (бездіяльності) матері дитини, оскільки вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про позбавлення особи батьківських прав, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства. При цьому слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав. Отже, захист порушених прав у зв`язку із невиконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом. При цьому, колегія суддів зазначає, що питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України). Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Разом з тим, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (частина 1 статті 14, частина 1 статті 15 СК України). Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені статтями 150-151 СК України. Згідно статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків. Заявник у поданій заяві зазначає, що з народження неповнолітній син проживає разом з ним, знаходиться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні. Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. За встановлених у цій справі обставин та мети подання заяви про встановлення факту самостійного виховання ним дитини, заявлені ОСОБА_1 вимоги не є вимогами, які пов`язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України. Інститут окремого провадження та встановлення у цьому провадженні юридичного факту не передбачені для того, аби вирішити (допомогти вирішити) будь-який спір про право. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 259,268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Богдан Олени Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 17 червня 2024 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді М.В. Мережко В.В. Соколова