Постанова 4824 № 761/11685/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/11685/22 № апеляційного провадження: 22-ц/824/5605/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 червня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : суддя-доповідач Слюсар Т.А. суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Асатрян Олени Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року у складі судді Савицького О.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, встановлення порядку користування та вселення,- В С Т А Н О В И В : У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, встановлення порядку користування та вселення, у якому просила: 1. усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення її до вказаної квартири, а також зобов`язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 будь-які перешкоди в користуванні даною квартирою та передати ключі від вхідних дверей до вказаної квартири; 2. встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : - виділити у користування ОСОБА_2 та членів її сім`ї житлову кімнату площею 17,3 кв.м.; - виділити у користування ОСОБА_1 та членів її сім`ї житлову кімнату площею 12,2 кв.м. з лоджією площею 1,3 кв.м.; - виділити у загальне користування ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та членів їх сімей: кухню - 7,5 кв.м., вбиральню - 1,2 кв.м., ванну кімнату - 2,7 кв.м. та коридор - 9,0 кв.м. Позов обґрунтовано тим, що позивачка та відповідачка є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Так, позивачці та відповідачці належить на праві спільної часткової власності по 1/2 частці вказаної квартири. Оскільки з моменту набуття права власності на частку квартири, вона не може в неї потрапити, оскільки з боку відповідачки виняться їй відповідні перешкоди, тому позивачка звернулась до суду з даним позовом. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання судових витрат. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн. В апеляційній скарзі адвокат Асатрян О.В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року, просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 . Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд в порушення п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд не взяв до уваги клопотання представника відповідачки про відкладення судового засідання призначеного на 21 вересня 2023 року та вирішив розглянути справу у відсутності представника відповідача та відповідача. Вказує, що суд першої інстанції не дослідив та не надав належної оцінки витягу про реєстрацію договору купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_1 і при ухваленні незаконного рішення послався на те, що право власності на частину спірної квартири позивачка отримала на підставі договору дарування. Скаржниця посилається на те, що при укладенні договору купівлі-продажу від 11 серпня 2021 року та посвідченні його приватним нотаріусом Тараченко Р.О., порушено її переважне право на купівлю-продаж частки у праві спільної часткової власності, яке гарантовано ст. 362 ЦК України. Зазначає, що районним судом не було взято до уваги, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік відповідачки, ОСОБА_3 , про що в книзі реєстрації зроблено відповідний актовий запис №17628. Після його смерті відкрилася спадщина на належне померлому майно: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . В спадщину вступили ОСОБА_1 (жінка спадковаця) та ОСОБА_4 (прийомний син спадкодавця). Крім того від частини квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 відмовилася на користь ОСОБА_4 , домовившись викупити у нього частину квартири АДРЕСА_1 , в якій вона постійно проживає та зареєстрована ще при житті чоловіка. Вказано, що ОСОБА_4 продав свою частину квартиру АДРЕСА_1 , уклавши договір купівлі-продажу (серія та номер 1612) від 11 серпня 2021 року з ОСОБА_2 , який був посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Тарасенком Р.О. Посилається на те, що ОСОБА_4 про намір продати свою частку в квартирі відповідачку не повідомляв та у встановленому законом порядку не пропонував викупити частину спірної квартири, яку він отримав у спадщину. В апеляційній скарзі на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року адвокат Асатрян О.В. в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати його та ухвалити постанову, якою відмовити представнику позивачки в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування апеляційної скарги, за змістом, зазначено, що суд розглянув заяву про ухвалення додаткового рішення, без виклику їх у судове засідання, що позбавило можливості подати відповідні заперечення, сума витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою, такою що не відповідає складності справи та обсягу фактично наданих адвокатом послуг. Розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Вказує, що детальний опис робіт (наданих послуг) та акт приймання правничої допомоги в матеріалах справи відсутні. Посилається на те, що суд першої інстанції при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу позивача мав виходити з критерію реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Крім того зазначає, що відповідач та його представник не були присутні у судовому засіданні у зв`язку з тим, що не були попереджені про судовий розгляд заяви в порядку передбаченому чинним законодавством. У відзиві на апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року адвокат Прокоф`єв Б.І. в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 усі понесені судові витрати. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представниця Асатрян О.В. підтримали апеляційні скарги і просили їх задовольнити. Позивач та її представник в судове засідання не з`явився, судом повідомлений належним чином у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Зі справи убачається, що позивачці на праві спільної часткової власності належить 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування частки квартири від 11.08.2021 посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенком Р.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1612 (а.с.7). Інша 1/2 частка вказаної квартири належить відповідачці ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 19.06.2018 державним нотаріусом Козелецької районної державної нотаріальної контори (а.с. 9). Згідно з технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 , вона складається з двох кімнат, житловою площею - 29,5 кв. м, загальною площею 51,2 кв. м, у тому числі: 1-а кімната - 17,3 кв. м, 2-а кімната - 12,2 кв. м, кухня - 7,5 кв. м, вбиральня - 1,2 кв. м, ванна кімната - 2,7 кв. м, коридор - 9,0 кв. м Квартира обладнана лоджією - 1,3 кв. м, вихід до якої наявний з кімнати площею 12,2 кв. м. (а.с. 13-14). Районний суд також звертав увагу на те, що позивач має неповнолітню дитину, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та тільки з врахуванням цього просила їй виділити більшу житлову кімнату площею 17,3 кв. м, залишивши у користуванні відповідачки житлову кімнату площею 12,2 кв. м з лоджією площею 1,3 кв. м, що у сукупності становитиме 13,5 кв. м. Крім того, у зв`язку з вчиненням перешкод з боку відповідачки щодо користування належним їм майном підтверджується заявою позивачки, поданою до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.10.2021 (кримінальне провадження № 12021105100003448 від 28.09.2021) Вирішуючи спір районний суд виходив з того, що під час розгляду справи іншого порядку користування, а ніж той що просила позивачка, відповідачка не запропонувала. Крім того, судом зазначено, що оскільки відповідачка чинить позивачці перешкоди у користуванні належним їй майном, зокрема перешкоджає доступу до спірної кватири, й позов у частині вимог про усунення перешкод також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а тому вважав необхідним усунути позивачці перешкоди у користуванні нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення її до вказаної квартири, а також зобов`язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 будь-які перешкоди в користуванні даною квартирою та передати їй ключі від вхідних дверей до вказаної квартири. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Тобто, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України) - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17. У спірних правовідносинах права позивача як власника квартири захищені і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. У практиці ЄСПЛ напрацьовані три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання у право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде дотримано. Право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка у праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка у праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 442/7505/14-ц, провадження № 61-4536св18). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.08.2018 р. у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний із застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто для того, щоб подати цей позов, необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками». Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК). У частинах 1, 3 ст. 12, частинах 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків, установлених цим Кодексом. Докази надаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звертаючись до суду з указаним позовом, посилався на те, що ОСОБА_1 чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою. На підтвердження цих обставин надала відповідні докази, які судом встановлено попередньо. Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним (стаття 321 ЦК України). Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Отже, за змістом зазначених норм права співвласник майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності без виділення часток у натурі, має право на вільне користування зазначеним майном у повному обсязі та має право на усунення перешкод у такому користуванні у будь-який час. Заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від квартири тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю. Як встановлено матеріалами справи, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частини спірної квартири. У зв`язку із тим, що відповідачка чинить їй перешкоди в користуванні квартирою, права позивачки підлягають захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у здійсненні права користування житлом ОСОБА_2 . Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, належним чином оцінив наявні у матеріалах справи докази, правильно визначив характер спірних правовідносин, та врахувавши наявність конфліктних відносин між сторонами справи, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_2 . При цьому колегія суддів не убачає обставин неможливості визначення порядку користування квартирою згідно варіанту, запропонованого позивачкою, оскільки відповідачка свого порядку не запропонувала, на що вірно звернуто увагу районним судом. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним відносно переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх. Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], § 41). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу на рішення суду- без задоволення, а оскаржуване рішення- без змін. Щодо оскарження додаткового рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року, яким заяву представника позивачки задоволено та стягнуто з позивача 15 000 грн витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає зазначити наступне. Так, розглядаючи заяву про ухвалення по справі додаткового рішення без виклику учасників справи, суд керувався вимогами ч. 4 ст.270 ЦПК України. Між тим, з такими висновками районного суду погодитися неможливо. У постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила : «У процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим). Також при розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України», заява №4909/04 від 10 лютого 2010 року)». Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначене дає підстави для висновків про те, що районний суд, розглянувши заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення без повідомлення сторони відповідача про судове засідання з розгляду такої заяви, не врахувавши висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21, припустився істотних порушень процесуального права. За наведених підстав, ухвалене по справі додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення заяви про ухвалення заяви про додаткове рішення, враховуючи наступне. Так, на підтвердження понесених витрат представником позивача до справи долучено наступні документи: - договір про надання правничої допомоги № 88/21 від 22 листопада 2021 року, відповідно до п. 3.1. між адвокатом Прокоф`євим Б.І. та ОСОБА_2 узгоджено, що за надані послуги в суді першої інстанції складають 15000 грн (а.с. 21); - квитанція № 1107341 від 22 листопада 2021 року про сплату позивачкою адвокату 15 000 грн (а.с. 21). Відповідно до ст. 19 Закону№ 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону N 5076-VI). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України суд повинен врахувати, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, дії сторони щодо досудового вирішення спору. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Ухвалюючи рішення та вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що обсяг понесених позивачем витрат на правничу допомогу є реальним та документально підтвердженим. Апеляційний суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності цих витрат. Визначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, витрати у зазначеній сумі не можна визнати належним чином обґрунтованими та дійсно понесеними у зв`язку із наданням необхідної за обставин цієї справи правової допомоги. При цьому колегія суддів, враховує, що районний суд прийняв додаткове рішення без виклику сторін, тобто не надав можливості подати відповідачці свої заперечення по справі. Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені адвокатом роботи, з урахуванням їх складності не відповідають критерію реальності адвокатських витрат, а зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн належним чином не обґрунтований. Тому, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, пропорційності таких до предмета спору, апеляційний суд вважає, що додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення заяви й стягнення з відповідачки на користь позивачки витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. Урешті заяви відмовити. Крім того у відзиві на апеляційну скаргу адвокат Прокоф`єв Б.І. в інтересах позивачки просить стягнути понесені витрати під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн. На підтвердження понесених витрат, представником відповідача - договір про надання правничої допомоги № 88/21 від 22 листопада 2021 року (а.с. 175); додаткову угоду № 1 до договору від 18 березня 2024 року, згідно п. 3.5. якої сторонами узгоджено суму за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн; детальний опис робіт (наданих послуг) від 18 березня 2024 року, а саме: - аналіз апеляційної скарги на рішення суду від 21 вересня 2023 року в обсязі 2 години; - підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 4 години; - підготовка заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференція - 1 година; - підготовка та участь в судовому засіданні Київського апеляційного суду не більше 1 години (а.с. 177). Також долучено квитанцію № 091347 від 18 березня 2024 року про сплату позивачкою адвокату 10 000 грн (а.с. 177а). При цьому недоречно встановлено 4 години за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, оскільки значної складності для його підготовки не убачалося. Не убачалося й значної витрати часу на підготовку заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку представник позивача оцінив в 1 год. Також не приймав участі адвокат Прокоф`єв Б.І. і в судовому зсіданні, яке просив провести в режимі відеоконференції. Отже, враховуючи, те, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, вони не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, та з урахуванням зазначених обставин, а також складності справи та фактично виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Асатрян Олени Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року залишити без змін. Апеляційну скаргу адвоката Асатрян Олени Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року задовольнити частково. Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року скасувати. Ухвалити по справі нове додаткове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 4 000 грн. В задоволенні заяви в іншій частині відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 грн. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 червня 2024 року. Суддя-доповідач: Судді: