Постанова Львівський апеляційний суд № 463/1744/23

Справа № 463/1744/23 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р. Провадження № 22-ц/811/559/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: апелянта представника ОСОБА_1 адвоката Маліцького Д.В., представника позивача адвоката Жарського І.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Маліцького Дмитра Вікторовича на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в: В березні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 64960,84 доларів США. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 06.08.2007 року між сторонами укладено кредитний договір № LVH9G100000226, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 25625,0 доларів США на строк до 05.08.2032 року. Проте, відповідач неналежним чином виконує свій обов`язок з повернення коштів, внаслідок чого станом на 17.02.2023 року розмір заборгованості становить 103757,50 доларів США, з яких: 26940,87 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 33155,17 доларів США - заборгованість за відсотками; 4510,38 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 39151,08 доларів США - пеня. Як кредитодавець, діючи на свій розсуд в судовому порядку просив стягнути лише заборгованість у розмірі 64960,84 доларів США, з яких: 26940,87 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 33155,17 доларів США - заборгованість за відсотками; 4510,38 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 354,42 доларів США - пеня за період з 01.12.2014 року по 31.05.2015 року. Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2023 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № LVH9G100000226 від 06.08.2007 року у розмірі 64960,84 доларів США (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот шістдесят доларів США 84 центів). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 35624,52 гривень. Рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Маліцький Дмитро Вікторович. Вважає, що при ухваленні рішення не були з`ясовані усі обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно є незаконним та необґрунтованим. Покликається на те, що в матеріалах справи відсутні вимоги банку про дострокове повернення кредиту. Так, на правовідносини між позивачем та відповідачем поширюються вимоги Закону України "Про споживче кредитування" Закон України Про споживче кредитування визначає, що споживчий кредит це грошові кошти, що надаються фізичній особі на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. В контексті стягнення заборгованості за споживче кредитування законом визначене обов`язкове досудове врегулювання. Таким чином, оскільки кредит видавався на споживчі цілі, то кредитор з метою реалізації свого права на дострокове повернення кредиту повинен в обов`язковому порядку використати процедуру досудового врегулювання спору. Лише у випадку незадоволення вимоги кредитора останній може звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта представника ОСОБА_1 адвоката Маліцького Д.В. на підтримання апеляційної скарги, представника позивача адвоката Жарського І.Р. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав свої зобов`язання щодо надання позичальникові кредитних коштів, однак ОСОБА_1 своїх зобов`язань з повернення кредиту не виконує, внаслідок чого станом на 17.02.2023 року у нього виникла заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що 06.08.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № LVH9G100000226, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 20000,0 доларів США для купівлі квартири і 5625,0 доларів США на сплату страхових платежів на строк до 05.08.2032 року та зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця. Період сплати щомісячного платежу сторони погодили з 1 по 5 число місяця. В подальшому, а саме 14.06.2011 року сторони уклали додаткову угоду, за умовами якої врегулювали питання заборгованості, яка виникла на той час, а також передбачили, що за умовами кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 24604,14 доларів США для купівлі квартири і 10229,14 доларів США на сплату страхових платежів на строк до 05.08.2032 року та зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця. Сторони також погодили новий графік Погашення кредиту. Після цього, а саме 23.04.2012 року сторони уклали ще одну додаткову угоду, за умовами якої врегулювали питання заборгованості, яка виникла на той час, а також передбачили, що за умовами кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 25860,73 доларів США для купівлі квартири і 10229,14 доларів США на сплату страхових платежів на строк до 05.08.2032 року та зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця. Сторони також погодили новий графік Погашення кредиту, а також змінили дати сплати щомісячного платежу - з 25 по 30 число кожного місяця. Після цього, а саме 29.10.2013 року сторони уклали ще одну додаткову угоду, за умовами якої врегулювали питання заборгованості, яка виникла на той час, а також передбачили, що за умовами кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 25860,73 доларів США для купівлі квартири і 10229,14 доларів США на сплату страхових платежів на строк до 05.08.2032 року та зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця. Сторони також погодили новий графік Погашення кредиту. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, а саме згідно розрахунку заборгованості, станом на 17.02.2023 року загальний розмір за кредитним договором становить 103757,50 доларів США, з яких: 26940,87 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 33155,17 доларів США - заборгованість за відсотками; 4510,38 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 39151,08 доларів США - пеня. З метою стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 64960,84 доларів США, з яких: 26940,87 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 33155,17 доларів США - заборгованість за відсотками; 4510,38 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 354,42 доларів США - пеня за період з 01.12.2014 року по 31.05.2015 року, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відповідачем не оскаржується наявність боргу, та не оспорюється ані сума боргу, ані його наявність. Безпідставними є покликання апелянта на те, що кредитор з метою реалізації свого права на дострокове повернення кредиту повинен в обов`язковому порядку використати процедуру досудового врегулювання спору, враховуючи наступне. У статті 124 Конституції України встановлено принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України). Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Отже, чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов`язань стороною без попереднього пред`явлення повідомлення. Направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - виконати боржником обов`язок з дострокового повернення кредиту. Зазначена правова позиція відображена в судовій практиці Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 (провадження № 12/216 гс 18), постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 133/1195/16-ц (провадження № 61-23848 св 18), постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 910/5561/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц та інших. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Маліцького Дмитра Вікторовича залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2023 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 в користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 53436 грн.78 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 18.06.2024 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.