Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 592/3556/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2024 р.Справа № 592/3556/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Котенко О.А., повний текст складено 25.04.24 по справі № 592/3556/24 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу №1 роти №1 батальйону Упаравління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Кореня Віталія Григоровича , Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовною заявою до Інспектора взводу №1 роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Кореня Віталія Григоровича, Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції, в якій просить суд: скасувати постанову інспектора взводу №1 роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Кореня Віталія Григоровича серії ЕНА №1516397 від 24.02.2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн за ч.2 ст.126 КУпАП; провадження у справі закрити. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.04.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову серії ЕНА №1516397 від 24.02.2024 року у справі про адміністративне правопорушення, винесену інспектором взводу №1 роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Коренем Віталієм Григоровичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП у виді штрафу в сумі 3400 грн, та закрито справу про адміністративне правопорушення. Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.04.2024 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на момент зупинки транспортного засобу MITSUBISHI LANCER, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням позивача, останній, не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії «В», керував легковим транспортним засобом, чим порушив п.2.1 «а» ПДР України, тобто керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, що зафіксовано на відеореєстратор Хіаоmі моделі Yi Car DVR, відеозапис №2024-02-25_13-41-25. Вказує, що під час вирішення питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 були враховані усні пояснення позивача у даній справі та факт вчинення адміністративного правопорушення. Звертає увагу, що до суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву було направлено відеозапис правопорушення та копію письмового пояснення позивача від 24.02.2024 року. Стверджує, що автомобіль позивача був зупинений поліцейськими у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліції». Зауважує, що під час оформлення матеріалів ДТП за участю позивача у останнього були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, млява мова, нестійка хода, про що відповідно ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №746642 від 24.02.2024 за ч.1 ст.130 КУпАП. ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 25.04.2024 року без змін. Зазначає, що позивач не керував транспортним засобом, цей автомобіль належить ОСОБА_3 і ключі від автомобіля постійно перебували у власника. Вказує, що ОСОБА_3 , будучи водієм автомобіля та допустивши 24.02.2024 наїзд на паркан, 28.02.2024, розуміючи свою провину, відшкодував його власнику заподіяну матеріальну шкоду, а у відповідь отримав від ОСОБА_4 (господаря будинку АДРЕСА_1 ) розписку про те, що він не має до ОСОБА_3 жодних претензій (копія розписки долучена до матеріалів справи). Стверджує, що позивач мав намір пересісти на водійське сидіння на прохання ОСОБА_3 , намагався встати з заднього сидіння та перекинути одну ногу в сторону місця водія, і в цей час поліцейські відчинили двері автомобіля. Звертає увагу, що на відеозаписах, які надані УПП в Сумській області ДПП, не зафіксовано, що ОСОБА_1 керував автомобілем 24.02.2024 близько 21 год. 36 хв., чи за кілька хвилин до цього та не зафіксовано, що ОСОБА_1 пересідав саме з водійського сидіння на заднє пасажирське. Докази керування ОСОБА_1 автомобілем відсутні. Коли до автомобіля підійшли поліцейські, транспортний засіб перебував у нерухомому стані. Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Сторони по справі отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку та апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення та довідками про доставку електронного листа. Також, ОСОБА_1 та інспектор взводу №1 роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції старший лейтенант поліції ОСОБА_2 про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені за номерами телефонів, що підтверджується телефонограмами. Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 24.02.2024 року інспектором взводу №1 роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Коренем Віталієм Григоровичем винесено постанову серії ЕНА №1516397 від 24.02.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу 3400,00 грн. Зі змісту постанови встановлено, що 24.02.2024 року близько 21 год. 36 хв. в м.Суми, вул. Андрія Мельника, 36, водій керував транспортним засобом MITSUBISHI LANCER н.з НОМЕР_1 і не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, що зафіксовано на Xiaomi Yi Car DVR, чим порушив п.2.1 «а» ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП. Не погодившись із правомірністю постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним рішення, а тому оскаржувана постанова відповідача підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, виходячи з наступного. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту КупАП). Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Відповідно до ст.14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Положеннями п.8 ч.1 ст.23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга і четверта статті 126). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту ПДР; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Відповідно до пункту 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до пп. «а» п.2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Пунктом 2.4 ПДР визначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю. У відповідності до ч.2 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу. Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу. У відповідності до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Згідно з ч.2 ст.283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. За приписами ч.3 ст.283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до ч.1-3 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1516397 від 24.02.2024 року вбачається, що 24.02.2024 року близько 21 год. 36 хв. в м.Суми, вул. Андрія Мельника, 36, водій керував транспортним засобом MITSUBISHI LANCER н.з НОМЕР_1 і не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, що зафіксовано на Xiaomi Yi Car DVR, чим порушив п.2.1 «а» ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП. На підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, відповідачем надано до матеріалів справи оптичний диск з відеозаписами, на яких відображено зупинку транспортного засобу та процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення. Вказані файли підписано кваліфікованим електронним підписом. З наданих відеозаписів вбачається, що патрульний автомобіль рухається по вулиці в темну пору доби, під`їжджає до автомобіля MITSUBISHI LANCER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який здійснює зупинку. Надалі поліцейський підходить до автомобіля та фіксує процедуру притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В цей час особи, які знаходились в автомобілі, перебували на передньому та на задньому пасажирському сидінні. На водійському сидінні не перебувало жодної особи. За позицією відповідача, ОСОБА_1 керував автомобілем MITSUBISHI LANCER, державний номерний знак НОМЕР_1 , та під час зупинки транспортного засобу працівниками поліції намагався перелізти на заднє пасажирське сидіння з метою уникнення відповідальності. У позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначив, що автомобіль MITSUBISHI LANCER, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом. Вказав, що діяв на прохання ОСОБА_3 , який є військовим, і для уникнення відповідальності ОСОБА_3 , який керував автомобілем та пересів з місця водія поруч на пасажирське сидіння, а він тільки намагався встати з заднього сидіння та перекинути одну ногу в сторону місця водія, і в цей час поліцейські відчинили двері автомобіля. Також позивач звернув увагу, що ОСОБА_3 , будучи водієм автомобіля та допустивши за кілька хвилин до зупинки транспортного засобу працівниками поліції наїзд на паркан по вулиці Володимирській в м.Суми, 28.02.2024, розуміючи свою провину, відшкодував його власнику заподіяну матеріальну шкоду, а у відповідь отримав від ОСОБА_4 (господаря будинку АДРЕСА_1 ) розписку про те, що він не має до ОСОБА_3 жодних претензій (копія розписки долучена до матеріалів справи). Колегія суддів враховує, що з досліджених відеозаписів неможливо встановити, що ОСОБА_1 керував автомобілем 24.02.2024 року близько 21 год. 36 хв. в м.Суми, вул. Андрія Мельника, 36, чи за кілька хвилин до цього під час руху по вул. Володимирській та не зафіксовано, що ОСОБА_1 пересідав саме з водійського сидіння на заднє пасажирське сидіння. Колегія суддів звертає увагу, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 20.02.2019 року у справі №404/4467/16-а. Отже, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу. Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. За встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що наданий відповідачем доказ, а саме відеозапис, беззаперечно не підтверджує факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом MITSUBISHI LANCER н.з НОМЕР_1 близько 21 год. 36 хв. в м.Суми, вул. Андрія Мельника,

36. Отже, можливість встановити, що позивач керував транспортним засобом, при цьому не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, відсутня. Письмові пояснення ОСОБА_1 від 24.02.2024 року, які останній надавав при складанні протоколів, колегія суддів відхиляє як доказ, оскільки в суді ОСОБА_1 заперечував факт керування автомобілем, пояснивши, чому він вирішив погодитися на прохання водія ОСОБА_3 і надати відповідні пояснення. При цьому, сам факт визнання особою вини у адміністративному правопорушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень про накладення на таку особу стягнення за відсутності інших належних доказів, тому не звільняє посадову особу суб`єкта владних повноважень доводити правомірність прийнятого рішення. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 08 липня 2020 року у справі №177/525/17. Колегія суддів зазначає, що будь-яких доказів вчинення позивачем даного адміністративного правопорушення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого відповідно до процесуального законодавства покладено обов`язок доведення правомірності своїх рішень та дій, не надано. Таким чином, колегія суддів вважає неприйнятними доводи відповідача, що позивач керував транспортним засобом MITSUBISHI LANCER н.з НОМЕР_1 близько 21 год. 36 хв. в м.Суми, вул. Андрія Мельника, 36, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, а з наданих матеріалів справи таких обставин не вбачається. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що під час оформлення матеріалів ДТП за участю позивача у останнього були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, млява мова, нестійка хода, про що відповідно ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №746642 від 24.02.2024 за ч.1 ст.130 КУпАП, то колегія суддів зауважує, що зазначені доводи не впливають на вирішення спірних правовідносин по даній справі, оскільки матеріалами справи не підтверджено порушення позивачем п.2.1 «а» Правил дорожнього руху України керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Крім того, згідно даних Єдиного реєстру судових рішень, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11.04.2024 року у справі №591/2107/24, яке набрало законної сили, закрито провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ст.122-4, 124, ч1 ст.130 КУпАП у зв`язку з відсутню складу адміністративних правопорушень. Судом у рішенні Зарічного районного суду м. Суми від 11.04.2024 року у справі №591/2107/24 зазначено, що з досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: матеріалів справи та відеозаписів з нагрудних камер поліцейських неможливо встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та зупинення його працівниками поліції під час керування ним вищевказаним автомобілем. Також, згідно даних Єдиного реєстру судових рішень, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 24.04.2024 року у справі №591/2176/24, яке набрало законної сили, закрито провадження по справі відносно ОСОБА_3 за ч.1 ст.130 КУпАП (передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння), у зв`язку з відсутню складу адміністративного правопорушення. Судом у рішенні Зарічного районного суду м. Суми від 24.04.2024 року у справі №591/2176/24 зазначено, що згідно пояснень ОСОБА_1 , а також із досліджених відеозаписів з відеореєстратора та з нагрудних камер поліцейських, факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом у вказаний в протоколі час та місці, не встановлено, як і не спростовано його пояснень, наданих суду. У відповідності до КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245). Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011 р.; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015 р.; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р.). Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти позову, не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування. Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова серії ЕНА №1516397 від 24.02.2024 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, є протиправною та підлягає скасуванню, з закриттям провадження по адміністративній справі. Враховуючи відсутність належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає, що інші доводи сторін про правомірність чи неправомірність оскаржуваної постанови не впливають на вирішення справи по суті. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.04.2024 по справі № 592/3556/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий