Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/5321/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2024 р. Справа № 520/5321/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 (суддя Зінченко А.В.; м. Харків) по справі № 520/5321/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПІ1: НОМЕР_3 індексації грошового забезпечення за період з 28.05.2020 року по 25.12.2022 року. - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , індексацію грошового забезпечення за період з 28.05.2020 року по 25.12.2022 року. - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненадання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПГІ: НОМЕР_3 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за не отримане речове майно, що належало до видачі станом на 25.12.2022 року. - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 25.12.2022 року. - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , компенсацію за не отримане речове майно за період з 28.05.2020 року по 25.12.2022 року. - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 28.05.2020 року по 25.12.2022 року. - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 28.05.2020 року по 25.12.2022 року. - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нарахування виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 грошової допомоги на оздоровлення за період з 2020 року по 2022 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , грошової допомоги на оздоровлення за період з 2020 року по 2022 рік з урахуванням, щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум. - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нарахування виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 матеріальної допомоги на вирішення соціальна-побутових питань, за період з 2020 року по 2022 рік. без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПГІ: НОМЕР_3 , матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період з 2020 року по 2022 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум. - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРГІОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , грошової. компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік. - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік з урахуванням індексації грошового забезпечення. - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2021 року по 2022 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 25.12.2022 рік. - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2020 року по 2022 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 25.12.2022 рік, з урахуванням фактично виплачених сум. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 відкрито спрощене провадження по даній справі. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2023 року зупинено провадження у зазначеній справі . Ухвалою суду від 01.11.2023 року поновлено провадження по справі. Ухвалою суду від 21.12.2023 року позов залишено без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2024 ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року скасовано, а справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 надано ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви та запропоновано усунути вказані недоліки протягом 1 (одного) місяця з моменту отримання копії ухвали. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 - залишено без розгляду. Позивач не погодився з вказаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 року про залишення позовної заяви без розгляду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Щодо решти вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022, позивач вказує, що він звернувся до суду з позовом 12.03.2023, в період дії карантину, що є підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, з огляду на що строк визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022 у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню. Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 312 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з таких підстав. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до частин першої, другої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Одночасно протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Спір у цій справі стосується нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.05.2020 по 25.12.2022, компенсації за неотримане речове майно за період з 28.05.2020 по 25.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за період з 2020 року по 2022 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, за період з 2020 року по 2022 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2021 року по 2022 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту). Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013. Так, у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) без поважних причин. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом 13 березня 2023 року, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)»" На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні становить три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001). Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів уважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності. Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною. Колегія суддів зазначає, що на час виключення позивача з особового складу відповідача та всіх видів грошового забезпечення відповідно до наказу від 25.12.2022 № 348 стаття 233 КЗпП України діяла в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX та передбачала обмеження строку звернення до суду трьома місяцями. Водночас, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651). Тобто, на момент звернення позивача до суду з цим позовом 13 березня 2023 року на території України ще діяв карантин. З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, відтак строк визначений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягав застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діяв до 30 червня 2023 року. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22 та від 30 листопада 2023 року у справі № 160/759/23. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Таким чином, з огляду на вказане вище, враховуючи порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 по справі № 520/5321/23 - скасувати. Справу № 520/5321/23 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді В.Б. Русанова Т.С. Перцова