Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/28894/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2025 р. Справа № 520/28894/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 01.11.24 по справі № 520/28894/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі за текстом ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом ГУНП в Харківській області, відповідач), у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області код ЄДРПОУ 40108599 (п.і. 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, б. 13) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01 січня 2021 року по 16 листопада 2021 року, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області код ЄДРПОУ 40108599 (п.і. 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, б. 13) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01 січня 2021 року по 16 листопада 2021 року, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за час проходження служби в ГУНП у Харківській області впродовж 2015 - 2021 років відповідачем протиправно не нараховувалась і не виплачувалась додаткова доплата за службу в особливих умовах, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (далі Постанова № 375) у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01 січня 2021 року по 16 листопада 2021 року, не виплачена компенсація за 3 доби невикористаної у 2015 році частини щорічної відпустки, а також не проводилась індексація грошового забезпечення позивача у період з 07.11.2015 по 31.10.2017, яка є складовою грошового забезпечення поліцейських та однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Стверджував, що внаслідок такої протиправної бездіяльності відповідача порушено конституційне право ОСОБА_1 на соціальний захист, що виразилось у отриманні грошового забезпечення у неналежному розмірі. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 у справі № 520/28894/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху. Повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви, а саме: надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій вказати підстави та докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку. Встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали. Роз`яснено позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику з усіма доданими до неї документами. На виконання вимог вищезазначеної ухвали від 23.10.2024 позивачем 24.10.2024 за допомогою засобів підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву, в якій ОСОБА_1 просив вважати не пропущеним процесуальний строк, встановлений законом для звернення до суду та розглянути справу по суті. В обґрунтування заяви зазначив, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню приписи статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 (далі Закон № 2352-ІХ), якими строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати обмежено трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, оскільки на момент звільнення позивача зі служби (16.11.2021) частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з таким позовом у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, що підтверджено сталою та послідовною практикою Верховного Суду. Крім того, звернув увагу, що лише після звернення до відповідача позивач у вересні 2024 року отримав письмове повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні, що підтверджується листом ГУНП в Харківській області від 27.09.2024 № 227аз/119/05/29-2024. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 у справі №520/28894/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу. Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставини, що мають значення для справи, не врахування судової практики у подібних правовідносинах, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 520/28894/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягав, що з огляду на дату звільнення позивача зі служби в ГУНП в Харківській області (16.11.2021) до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статті 233 КЗпП України в редакції, що діяла до 19.07.2022, якою звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком. На підтвердження такої правової позиції послався на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 20 листопада 2023 року в справі № 160/5468/23 та від 28 вересня 2023 року в справі № 140/2168/23, які не були враховані судом першої інстанції при виборі та застосуванні норм права щодо спірних правовідносин. В іншій частині зміст апеляційної скарги дублює зміст заяви позивача від 24.10.2024. У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 без змін. В обґрунтування відзиву зазначив, що позивач мав бути обізнаний про належні суми виплат під час звільнення та не був позбавлений можливості без зайвих зволікань звернутися до відповідача з приводу належних йому при звільненні сум, до яких входять також і суми не отриманого грошового забезпечення, разом з цим, не наводячи об`єктивних істотних обставин, які б перешкоджали вчасному зверненню до суду, реалізував таке право лише 16.10.2024, незважаючи на те, що звільнений був ще 16.11.2021. Враховуючи те, що відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжувались на строк дії такого карантину, тобто до 30 червня 2023 року, стверджував, що позивач протягом трьох місяців з цієї дати мав право на звернення до суду із позовом в цій справі, а саме з 01 липня 2023 по 01 жовтня 2023 року, однак не виконав такий обов`язок без поважних причин. Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою суду від 23.10.2024 позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду. 24.10.2024 до суду надійшла заява від представника позивача - адвоката Мосіна А. В. про поновлення процесуального строку, в якій заявник вказав на відсутність підстав для застосування тримісячного строку звернення до суду з позовом в цій справі з огляду на приписи частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) та отримання позивачем лише у вересні 2024 року листа відповідача від 27.09.2024 № 227аз/119/05/29-2024 про суми його грошового забезпечення. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наявності підстав для застосування положень частини 2 статті 123 КАС України, оскільки з урахуванням приписів частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, якою дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про виплату належної ОСОБА_1 заробітної плати сплив 01.10.2023, разом з цим, позивач звернувся з позовом до суду лише 16.10.2024, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду. Відхиляючи доводи позивача про отримання ним інформації про суми його грошового забезпечення лише у вересні 2024 року, суд зазначив, що надіслання пізніше за часом запиту до відповідача з метою з`ясування складових грошового забезпечення, яке мало бути виплачено позивачу, не змінює обставин щодо часу обізнаності позивача про порушення своїх прав та не створиє окремої підстави для початку обліку строку звернення до суду. На переконання суду, вказане може свідчити лише про час коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок протиправної не виплати позивачу під час проходження служби в ГУНП в Харківській області впродовж 2015 - 2021 років додаткової доплати за службу в особливих умовах, передбаченої Постановою № 375, індексації грошового забезпечення та компенсації за три дні невикористаної частини щорічної відпустки, що призвело до отримання ОСОБА_1 грошового забезпечення у зменшеному розмірі. Таким чином, предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення позивача за час проходження служби в ГУНП у Харківській області впродовж 2015 року - 2021 років, зокрема, компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, доплати за службу в особливих умовах з 01.01.2021 по 16.11.2021, а також індексації з 07.11.2015 по 31.10.2017. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів. Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної працівнику заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення КЗпП України. За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній до 18.07.2022 включно, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Колегією суддів встановлено, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 16.10.2024, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001). Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності. Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною. А відтак, звернення до суду з позовом про перерахунок грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 16.11.2021 не підпадає під дію частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яка почала діяти з 19 липня 2022 року. Беручи до уваги, що період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом за період з 01.01.2015 по 16.11.2021, не пропустив строк на звернення до суду з такими позовними вимогами. При цьому, колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, відповідно до пункту 66 якої, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду: - від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року); - від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 (предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року) та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 (предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року), у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби; - від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину. З наведеного слідує, що повертаючи позивачу позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду, суд не з`ясував належним чином всі суттєві обставини у справі та не надав їм належної оцінки, невірно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права, що в свою чергу позбавило позивача права на звернення до суду. За приписами статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Підсумовуючи вищевикладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 по справі № 520/28894/24 прийнята при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм процесуального права, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 312 КАС України підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 по справі № 520/28894/24 - скасувати. Справу № 520/28894/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко