Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/32166/23

Головуючий І інстанції: Григоров Д.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2024 р. Справа № 520/32166/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024, АДРЕСА_1 по справі № 520/32166/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 05.10.2021р. по 28.10.2023р.; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 05.10.2021р. по 28.10.2023р.; - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 05.10.2021р., виплата якої проведена 28.10.2023р.; - зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 05.10.2021р., виплата якої проведена 28.10.2023р. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходив службу у відповідача та був звільнений відповідно до наказу №459 ОС від 05.10.2021. Вказує, що при звільненні позивачу не виплачені усі належні при звільнена суми, а саме грошове забезпечення за період служби з 29.01.2020 по 05.10.2021, зв`язку з чим він звертався з позовом до суду у справі №520/866/23, де суд зобов`язав відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.10.2021. Вважає, що у зв`язку з цим позивачу додатково слід виплатити середній заробіток за час затримки в розрахунку, а також компенсацію за несвоєчасну виплату сум, однак ці суми добровільно відповідач не виплатив, що свідчить про протиправну бездіяльність останнього. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 задоволено адміністративний позов. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 05.10.2021р. по 28.10.2023р. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 05.10.2021р. по 28.10.2023р. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 05.10.2021р., виплата якої проведена 28.10.2023р. Зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.10.2021, виплата якої проведена 28.10.2023р. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 по справі № 520/32166/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, вказав, що суд першої інстанції зазначивши суму 30876,30 грн. середнього заробітку, яка є справедливою, пропорційною та такою, що відповідає критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат втрутився у дискреційні повноваження відповідача. Апелянт підкреслює, що враховуючи той факт, що за позицією позивача йому вчасно не виплачена лише частина коштів, на які він мав право при звільненні, обчисленню на його користь підлягає пропорційна частина відшкодування. Просить звернути увагу на принцип співмірності, який зазначено в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду по справі №380/750/20. Зазначив про неможливість застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), оскільки військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, а тому норми, зокрема, ст. 117 КЗпП України не можуть поширюватися на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби. Щодо виплати компенсації за втрату частини доходів, відповідач вказав, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення, на яке мав право позивач та не відноситься до інших грошових доходів, які підлягають компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку

159. Просить звернути увагу, що дії НОМЕР_1 прикордонного загону ставляться в залежність від наявності належного обсягу бюджетного асигнування. Позивач, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 05.10.2021р. №459-ОС (про особовий склад) старшого сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія групи повітряної розвідки відділення розвідки прикордонної комендатури швидкого реагування, звільненого наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.09.2021р. №401-ОС за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суд від 27.04.2023 року у справі № 520/866/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум; - зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01.01.2021 по 05.10.2021, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зараховано 28.10.2023 на банківський рахунок позивача кошти в розмірі 175 856, 73 грн (а.с. 16). Представником позивача 01.11.2023 подано адвокатський запит в якому останній просить, зокрема, надати інформацію щодо складових виплат, які надійшли ОСОБА_1 28.10.2023 в сумі 175856,79 грн. (а.с. 15). У відповідь на вказане звернення, відповідач листом повідомив позивача, що рішення по справах №520/866/23, 520/20426/23 виконано в жовтні 2023 року, а саме ОСОБА_1 було виплачено 175856,79, а саме: 70599,54 грн перерахунок грошового забезпечення з врахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року з 21.01.2020 по 05.10.2021; 77488,61 грн. компенсація втрати частини доходів; 27768,64 грн. середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні (а.с. 17). Вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_3 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 по 28.10.2023 на виконання рішення суду по справі 520/866/23, а також компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 05.10.2021р., виплата якої проведена 28.10.2023, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення в сумі 30876,30 грн. буде пропорційною, достатньою та справедливою компенсацію майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільненні. Крім того, суд першої інстанцій дійшов висновку про необхідність виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стосовно позовних вимог позивача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.10.2021, виплата якої проведена 28.10.2023, колегія суддів зазначає наступне. На підставі пункту 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 свідчать, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені. Згідно зі статтею 1 Закону № 2050 право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, в постановах від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20. Як свідчать матеріали справи, фактична виплата позивачу грошового забезпечення з врахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року з 21.01.2020 по 05.10.2021 у відбулась 28 жовтня 2023 року. Проте, відповідачем протиправно не виплачена позивачу компенсація втрати частини доходів при виплаті грошового забезпечення з врахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року на підставі судового рішення. З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправну бездіяльність відповідача і зобов`язання військову частину нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, сплаченої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 року по справі №520/866/23, виплата якої проведено 28.10.2023. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 05.10.2021р. по 28.10.2023 колегія суддів зазначає наступне. Спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби). Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17) Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Як правильно зазначено судом першої інстанції, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Тобто, остаточний розрахунок з позивачем проведено не було. Як вбачається з матерів справи, остаточний розрахунок з позивачем проведено 28.10.2023 в сумі 70599,54 грн, тоді як зі списку особового складу частини та всіх видів забезпечення позивача виключено з 05 жовтня 2021 року, тобто остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. При цьому, судом першої інстанції враховано, що з аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 8,5% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 175 856,79 грн., 8,5 % річних від цієї суми становитиме 14947,82 грн., тобто 40,95 грн. за день затримки розрахунку (14947,82:365). Враховуючи загальний період затримки розрахунку, що становить 754 дня, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 30876,30 грн. (40,95х754). Тому, з урахуванням висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц суд першої інстанції вважав, що стягненню на користь позивача середнього грошового забезпечення в сумі 30876,30 грн. буде пропорційною, достатньою та справедливою компенсацію майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільненні, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача. При цьому, колегія суддів зазначає, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період з 19 серпня 2020 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року до 26 травня року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин. За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до довідки середньоденний заробіток позивача складає 376,59 грн (а.с.40). За період з 05.10.2021 до 18.07.2022 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 287 днів х 376,59 грн (середньоденне грошове забезпечення) = 108 081,33 грн. Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 70599,54 грн./ 108 081,33 грн (сума перерахунку грошового забезпечення з врахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року з 21.01.2020 по 05.10.2021/ середній заробіток за весь час затримки розрахунку/ = 0,65. З урахуванням вказаного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з врахуванням принципу співмірності становить 70252,86 грн (376,59 грн х 287 календарних днів х 0,65). Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 по 28.10.2023 включно, колегія суддів виходить з такого. Період затримки розрахунку за вказаний період складає 467 календарних днів, поряд із цим, період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції ст. 117 КЗпП), не може перевищувати 182 календарні дні. З урахуванням середньоденного заробітку позивача (376,59 грн) сума відшкодування становить 68 539,38 грн (182х376,59 грн) та така сума не підлягає зменшенню. Таким чином, зважаючи на висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена судом з урахування наведеного становить 138792,24 грн (70252,86 + 68 539,38). Верховний Суд в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 також зазначає, що у справі, яка розглядається, суд встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату. Отже, у вказаній справі суд першої інстанції встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний був визначити суму такого відшкодування. Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зробив розрахунок та вказав конкретну суму, яку належить відшкодувати (30876,30 грн). Поряд із цим, приписами ч.1 ст. 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зважаючи на те, що позивач не оскаржував встановлену судом першої інстанції суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, а встановлений судом апеляційної інстанції розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку як із застосуванням принципу співмірності перевищує оскаржувану відповідачем суму, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, в межах доводів та вимог апеляційної скарги в цій частині, відсутні. Разом з цим, як вже було наведено вище, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення дійшовши правильного висновку про необхідність розрахунку конкретної суми, що належить відшкодувати та визначив таку у розмірі 30876,30 грн, однак в абзаці третьому у резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 у справі № 520/32166/23 помилково не продублював таку суму. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи (частина перша статті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). За встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 у справі № 520/32166/23 підлягає зміні, шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини вказаного рішення в наступній редакції: «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 05.10.2021р. по 28.10.2023р. у розмірі 30876, 30 грн», в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 по справі № 520/32166/23 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 05.10.2021р. по 28.10.2023р. у розмірі 30876, 30 грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 у справі № 520/32166/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко