Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/865/18

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Ступак О. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 9901/865/18 (провадження № 11-51заі24) за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправними та скасування рішення Історія справи ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП, Комісія), в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення від 05 вересня 2018 року № 366дп-18 «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Жидачівського відділу Стрийської місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 » (далі - спірне рішення). Позов мотивував тим, що спірне рішення є протиправним та необґрунтованим, позаяк основується на фактичних обставинах, які не давали об`єктивних і достатніх підстав кваліфікувати його діяння за ознаками дисциплінарного проступку, який КДКП поставила йому за провину. Вважав, що його притягнули до дисциплінарної відповідальності за дії, яких він не вчиняв. Зокрема, він не керував транспортним засобом, з використанням якого настала дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). Позивач вважав, що висновки службового розслідування, сформульовані в документі за наслідками його проведення від 05 жовтня 2017 року, є передчасними, квапливими, однобічними, неретельними, такими, що базуються на обставинах, які не були встановлені та досліджені належним чином, повно, всебічно з дотриманням правил Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року №

104. Позивач також покликався на вибірковий, тенденційний, упереджений та обвинувальний підхід відповідача до використання матеріалів кримінального провадження № 42017141330000035 винятково проти нього, за якого КДКП відверто проігнорувала докази, які заперечували його причетність до дорожньо-транспортної пригоди та водночас доводили, що він був пасажиром, а не водієм автомобіля марки «Audi 100», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Щодо цього зазначає також, що ухвала слідчого судді Галицького районного суду міста Львова про обрання запобіжного заходу та ухвала того самого судді й того самого суду про відсторонення підозрюваного ОСОБА_1 від посади прокурора відповідного підрозділу органу прокуратури від 24 квітня 2018 року (обидві) не є доказами вчинення дисциплінарного проступку, оскільки не містять викладу фактичних обставин, які б доводили те, що саме він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Таким судовим актом має бути тільки вирок суду. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 12 лютого 2024 року відмовив у задоволенні позовних вимог. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, коли ухвалював спірне рішення, дотримався процедури розгляду дисциплінарної скарги (позивач був повідомлений про час та місце засідання КДКП, був присутнім на цьому засіданні, надавав пояснення). Встановив, що КДКП не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення позивача у скоєнні кримінального правопорушення, яке здійснюється в межах кримінального провадження, а лише перевірила викладені в матеріалах службового розслідування відомості на предмет наявності складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 43 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). Комісія зазначила, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 хоч і ухвалено на підставі відомостей з [копій] матеріалів кримінального провадження № 42017141330000035, але ґрунтується на самостійних правових підставах, зокрема й висновку про результати службового розслідування. Щодо цього суд зазначив, що в розумінні норм Закону № 1697-VII, Стандартів професійної відповідальності та основних прав і обов`язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори повинні завжди підтримувати честь та гідність професії; поводитись професійно, відповідно до закону, правил та етики їхньої професії; у будь-який час дотримуватись найвищих норм чесності, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів. Для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок, як одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, КДКП має установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс. При цьому обов`язкова наявність судового рішення, яким би було визнано особу прокурора винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачав би відповідні діяння, не є умовою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважав, що в межах обставин цієї справи позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності саме за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується поясненнями ОСОБА_2 про те, що вона і ОСОБА_1 з 23 год 30 хв 04 вересня 2017 року до приблизно 13 год 00 хв 05 вересня 2017 року (до моменту ДТП) перебували разом, вживали алкогольні напої (шампанське, вино, пиво, коньяк), востаннє за 15 хв до пригоди, за поясненнями самого позивача, які він дав безпосередньо на засіданні КДКП, про спільне проводження часу з ОСОБА_2 з 23 год 30 хв 04 вересня 2017 року до приблизно 13 год 00 хв 05 вересня 2017 року, про виживання спиртного, а також висновком експерта від 06 грудня 2017 року № 4292/2017-т, згідно з яким у крові ОСОБА_1 виявлено спирт етиловий у кількості 1,55 % (проміле), що відповідає сп`янінню середнього ступеня. Відповідно до інформації з відкритих даних інтернет-сайту «Судова влада» протягом 2021-2023 років щодо позивача були складені шість протоколів про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції). Суд зважив також на те, що позивач, будучи сам у стані алкогольного сп`яніння, передав керування транспортним засобом ОСОБА_2 , яка, за її доводами, також вживала алкогольні напої, про що ОСОБА_1 був обізнаний, та перебувала в нестабільному психічному стані, про що зазначав позивач у поясненнях, наданих на засіданні КДКП. На підставі цих обставин суд виснував, що позивач вчинив грубе порушення правил прокурорської етики, позаяк проігнорував етичні норми, які є основоположними нормами поведінки прокурора. Допущення подібної поведінки підриває авторитет як самого прокурора, так і органів прокуратури та держави в цілому. Такі дії мають своїм наслідком зростання обурення в суспільстві діями органів влади, провокують соціальні конфлікти. Унікальність ознак діяльності органів прокуратури випливає з ролі і місця прокуратури в державному механізмі і юридичній системі, зі специфіки її функцій, особливостей правового статусу прокурора. Опанування засад професійної етики є особливо важливим для молодих фахівців, яким бракує життєвого досвіду, професійних умінь та навичок етичної поведінки, психологічної стійкості до стресових ситуацій та труднощів у робочому процесі. Значна частина норм Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури має як морально-етичний, так і правовий характер, а їх додержання може забезпечуватися застосуванням засобів як морального, так і юридичного впливу. Покликання позивача як на підставу для задоволення позову на вирок Мостиського районного суду Львівської області від 03 липня 2023 року, залишений без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 443/856/18, суд першої інстанції відхилив з огляду на те, що позивача виправдано у зв`язку з ненаданням стороною обвинувачення достатніх доказів на підтвердження того, що за кермом автомобіля «Audi 100», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час ДТП, яка мала місце 05 вересня 2017 року, перебував саме ОСОБА_1 , а особу, яка керувала цим транспортним засобом у момент вчинення ДТП, не встановлено. Однак попри такі судові рішення, факт наявності конфліктної ситуації, вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв, передача управління автомобілем іншій особі, що передувало ДТП, є дійсністю, підтверджується матеріалами дисциплінарного провадження та не спростовується ОСОБА_1 шляхом подання належних і допустимих доказів. Відтак суд першої інстанції зробив висновок, що КДКП з урахуванням наведених обставин, а також відомостей, які характеризують особу позивача, дійшла цілком об`єктивного висновку про вчинення ним одноразового грубого порушення правил прокурорської етики, а спірне рішення ухвалено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове - про задоволення позовних вимог. Вважав, що оскаржуване рішення суду порушує його право на справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом, принцип презумпції невинуватості (статті 55, 62 Конституції України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Наголошував на тому, що суд першої інстанції не дотримався (не застосував) вимог частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалення незаконного судового рішення. Повідомляє, що докази, якими обґрунтовувалося спірне рішення КДКП (здобуті у межах кримінального провадження про те, що позивач керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння), спростовані виправдувальним вироком суду, винесеним у межах кримінального провадження, а інших доказів КДКП не навела. Окремо звертав увагу на помилкове покликання суду на пояснення ОСОБА_2 , які вона наче дала на засіданні КДКП, хоча насправді на засіданні Комісії вона таких пояснень не давала, бо не перебувала на ньому. Просив визнати такою, що не варта уваги, згода суду першої інстанції з трактуванням КДКП відомостей з матеріалів кримінального провадження № 42017141330000035 як окремих самостійних підстав притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, оскільки цей дисциплінарний орган в описаній ситуації вийшов за межі своїх повноважень, вдався до хибних тверджень про розмежування двох видів відповідальності, таких як кримінальна та дисциплінарна у цій ситуації, оскільки сам предмет доказування є аналогічним. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду Постановою від23 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2024 року - без змін. Велика Палата Верховного Суду в цілому погодилася з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що спірне рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та відповідає критерію правомірності рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень згідно із частиною першою статті 19 Конституції України, пунктом 1 частини другої статті 2 КАС України. При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про відхилення покликання позивача як на підставу для задоволення позову на вирок Мостиського районного суду Львівської області від 03 липня 2023 року, залишений без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 443/856/18, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України та виправдано його на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд першої інстанції не проігнорував висновків виправдувального вироку про недоведеність винуватості позивача у скоєнні інкримінованого йому кримінального порушення, протиправна сторона якого передбачає відповідальність, зокрема за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Як і КДКП, яка кваліфікувала поведінку як грубе порушення правил прокурорської етики шляхом ігнорування заборон на поведінку, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури, так і суд першої інстанції, який погодився із цією кваліфікацією, відзначили, що винність позивача у вчиненні дисциплінарного проступку основували не так і не лише на інформації про те, що позивач керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, керування яким за описаних конкретних обставин може мати кримінально-правове значення, як на сукупності зовнішніх поведінкових дій, які дозволяють визначити ті ознаки діяння, які охоплюються складом дисциплінарного проступку, поставленого за провину позивачу. Велика Палата Верховного Суду також погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що не було підстав брати до уваги вирок місцевого суду як підставу для звільнення від доказування щодо події, що позивач не перебував за кермом автомобіля, та зауважила, що якщо повернутися до змісту вироку суду щодо позивача, то в цьому судовому рішенні не встановлено тієї обставини, що позивач не перебував за кермом автомобіля, натомість суд вказав, що з огляду на неналежну роботу органів досудового розслідування та сторони обвинувачення в суду не було доказів ствердно сказати, хто саме перебував за кермом автомобіля під час ДТП. Беручи до уваги те, що відповідач ухвалив спірне рішення на підставі волевиявлення більшості його членів за результатом дослідження обставин на відкритому засіданні, яке відбулося за участі позивача, навів мотиви свого висновку, Велика Палата Верховного Суду не вбачала упередженості чи свавільності у діях відповідача або інших обставин, які б дозволяли ставити під сумнів результати голосування членів КДКП. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо вмотивованості спірного рішення є помилковим з таких міркувань. Предметом спору у цій справі є спірне рішення КДКП як таке, що прийняте на підставі висновків про те, що ОСОБА_1 керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, а тому такі дії прокурора шкодять його репутації та авторитету органів прокуратури, викликають негативний суспільний резонанс, а отже, їх вчинення є грубим порушенням правил прокурорської етики. В апеляційній скарзі основним доводом ОСОБА_1 є те, що КДКП безпідставно зробила висновок про те, що він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а відтак вчинив грубе порушення правил прокурорської етики, оскільки вироком Мостиського районного суду Львівської області від 03 липня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року) у справі № 443/856/18 (кримінальне провадження № 42017141330000035 від 05 вересня 2017 року), ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України, та виправдано його на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України з огляду на недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Ще однією вагомою підставою вважає те, що суд першої інстанції не взяв до уваги вирок суду, який набрав законної сили, про визнання його невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошував, що ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності саме за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Повертаючись до обставин справи, слід нагадати, що вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, на переконання КДКП, підтверджується: - висновком про результати службового розслідування у зв`язку зі скоєнням 05 вересня 2017 року прокурором Жидачівського відділу Стрийської місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 ДТП, яка призвела до травмування людини, затвердженим 05 жовтня 2017 року прокурором Львівської області Квятківським Ю. В.; - поясненнями ОСОБА_2 , відповідно до яких позивач вчинив ДТП в стані алкогольного сп`яніння, внаслідок якої вона отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. При цьому ОСОБА_2 повідомила, що перебувала разом з ОСОБА_1 з 23 год 30 хв 04 вересня 2017 року до приблизно 13 год 00 хв 05 вересня 2017 року (до моменту ДТП) та протягом цього часу вони вживали алкогольні напої (шампанське, вино, пиво, коньяк), востаннє за 15 хв до пригоди; - поясненнями ОСОБА_3 , згідно з якими 04 вересня 2017 року приблизно о 19 год 20 хв він надав ОСОБА_1 власний транспортний засіб; - висновком експерта від 06 грудня 2017 року № 4292/2017-т, відповідно до якого судово-токсикологічною експертизою крові позивача виявлено етиловий спирт у кількості 1,55 % (проміле); - ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року, згідно з якою підозрюваного ОСОБА_1 відсторонено від посади прокурора Жидачівського відділу Стрийської місцевої прокуратури Львівської області на строк два місяці; - ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року, відповідно до якої до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання. Разом з тим позивач не погоджувався з такими висновками КДКП, оскільки усі докази, якими керувалась КДКП при постановленні спірного рішення, здобуті у межах кримінального провадження, в якому і спростовані, з ухваленням виправдувального вироку, яким факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння не доведено. Зокрема, на думку позивача, рішення КДКП про наявність у діях позивача дисциплінарного проступку ґрунтуються на поясненнях єдиної особи - ОСОБА_2 , яка має пряму зацікавленість стверджувати, що за кермом автомобіля марки «Audi 100», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час ДТП, яка мала місце 05 вересня 2017 року, перебував саме ОСОБА_1 . У протилежному випадку ОСОБА_2 , яка фактично перебувала за кермом транспортного засобу, загрожує кримінальна відповідальність за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що Мостиський районний суд Львівської області при винесенні вироку від 03 липня 2023 року у справі № 443/856/18 (кримінальне провадження № 42017141330000035 від 05 вересня 2017 року), детально аналізуючи показання потерпілої ОСОБА_2 та зіставивши їх з показаннями свідків як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, а також із письмовими доказами, що були подані стороною обвинувачення, виснував, що остання надала суду неправдиві показання, вигадала певні факти, нічим об`єктивно не підтверджені. Окрім цього, ОСОБА_2 у контексті наведених вище обставин є зацікавленою особою, тому її покази, на переконання суду, спрямовані на приховування реальної картини подій, що мали місце 05 вересня 2017 року на вул. Фабричній, що у м. Жидачів Львівської області. У свою чергу, опитаний під час службового розслідування ОСОБА_3 чітко зазначив, що йому нічого не відомо про обставини ДТП. ОСОБА_1 також звертав увагу на те, що відповідачем допущено вибіркове та виключно не на його [позивача] користь посилання на матеріали кримінального провадження № 42017141330000035, а докази, що виправдовують позивача й підтверджують, що він був пасажиром, а не водієм автомобіля марки «Audi 100», реєстраційний номер НОМЕР_1 , проігноровано. Щодо посилань КДКП на ухвали слідчого судді, то вважаємо доречними твердження ОСОБА_1 про те, що вони як процесуальні рішення не містять викладу фактичних обставин, зокрема, в частині керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, адже лише вироком суду, а не ухвалами слідчого судді підтверджується факт вчинення конкретною особою певних діянь. У Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора зазначено, що зібрані досудовим слідством докази винуватості особи перевіряються і оцінюються судом під час розгляду справи по суті, за результатами чого суд постановляє виправдувальний або обвинувальний вирок, визнаючи особу відповідно невинуватою або винуватою у вчиненні злочину. Саме тому вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість обвинуваченого (підсудного). У свою чергу, вироком Мостиського районного суду Львівської області від 03 липня 2023 року у справі № 443/856/18 (кримінальне провадження № 42017141330000035 від 05 вересня 2017 року), залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України, та виправдано його на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України з огляду на недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Цим вироком установлено, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази на підтвердження того, що за кермом автомобіля марки «Audi 100», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час ДТП, яка мала місце 05 вересня 2017 року, перебував саме ОСОБА_1 . Цей суд виснував, що обвинувачення, яке пред`явлене ОСОБА_1 , не доведене, досліджені судом показання потерпілої, свідків, письмові докази, висновки експертиз та пояснення експертів не підтверджують винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України, в частині достатньої доведеності об`єктивних даних, які б вказували на те, що під час ДТП внаслідок якої ОСОБА_2 отримала тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, саме обвинувачений ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Audi 100», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Отже, враховуючи наведене, суд вважав, що надані стороною обвинувачення докази не доводять у цілому, «поза розумним сумнівом», що кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1 , вчинене останнім. Натомість стороною захисту ініційовано дослідження достатнього обсягу доказів, які у своїй сукупності свідчать про недостовірність деяких доказів обвинувачення, спростовують їх та, навпаки, обґрунтовано доводять невинуватість ОСОБА_1 . Також суд зазначав, що в органу досудового розслідування була можливість у повній мірі провести досудове розслідування, зібрати належно докази для посилання щодо винуватості у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_1 відповідно до вимог КПК України, однак сторона обвинувачення цим не скористалася. Суд звернув увагу, що унаслідок вкрай непрофесійного, поверхневого, однобічного, необ`єктивного та упередженого досудового розслідування, що супроводжувалось грубими порушеннями вимог КПК України, так і залишились невстановленими всі обставини даної ДТП, що мають істотне та вирішальне значення для з`ясування того, хто саме був за кермом транспортного засобу. Приймаючи спірне рішення, КДКП виснувала, що факт керування прокурором транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння є діями, які зашкоджують як його репутації, так і авторитету органів прокуратури, викликають негативний суспільний резонанс, а тому їх вчинення є грубим порушенням правил прокурорської етики. Розглядаючи спір щодо протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Так, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Отож за змістом спірного рішення, Комісія, оцінюючи докази, зібрані під час службового розслідування та дисциплінарного провадження, не даючи оцінки діям прокурора ОСОБА_1 , які можуть свідчити про вчинення ним злочину, зазначила, що сам факт вчинення ДТП у стані алкогольного сп`яніння свідчить про вчинення ОСОБА_1 дій, що шкодять його репутації та авторитету органів прокуратури. Отже, за висновком КДКП, прокурор ОСОБА_1 05 вересня 2017 року, керуючи автомобілем марки «Ауді 100» у стані алкогольного сп`яніння, вчинив одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, тобто дисциплінарний проступок, передбачений статтею 19 Закону № 1697-VII та частиною другою статті 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурора, затвердженого всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року. Вважаємо за необхідне заначити, що повноваження КДКП стосовно оцінювання обставин, пов`язаних з дисциплінарним проступком прокурора, його особистих якостей, наявність чи відсутність шкоди авторитету прокуратури внаслідок дій чи бездіяльності прокурора, якому ставлять у провину вчинення дисциплінарного проступку, вибору виду дисциплінарного стягнення є дискреційними та належить до її виключних повноважень, у зв`язку із чим результати такої оцінки не можуть бути об`єктом судового контролю. Проте наголошуємо, що дискреція не може перетворюватися на свавілля. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 12 лютого 2024 року, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, дійшов висновку, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 хоч і прийняте на підставі відомостей, наявних у матеріалах кримінального провадження № 42017141330000035, проте ґрунтується на самостійних правових підставах, у тому числі висновку про результати службового розслідування. Не погоджуємося з такими висновками суду першої інстанції, який підтримала Велика Палата Верховного Суду, з огляду на те, що в розглядуваній ситуації фактичні обставини, що складають подію дисциплінарного проступку, збігаються з фактичними даними, які підлягали доказуванню в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_1 . При цьому КДКП надала оцінку наявним у матеріалах кримінального провадження № 42017141330000035 доказам у дисциплінарному провадженні до того, як така оцінка була здійснена судом у передбаченому КПК України порядку. Суд першої інстанції, вирішуючи зазначений спір по суті, ухвалою від 18 лютого 2019 року зупинив провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 443/856/18 (кримінальне провадження від 05 вересня 2017 року № 42017141330000035), дійшовши висновку, що оскаржуване рішення КДКП від 05 вересня 2018 року № 366дп-18 мотивоване тими фактичними обставинами й доказами, що встановлені та здобуті в межах досудового розслідування в кримінальному провадженні від 05 вересня 2017 року № 42017141330000035. У подальшому вироком Мостиського районного суду Львівської області від 03 липня 2023 року у справі № 443/856/18 (кримінальне провадження від 05 вересня 2017 року № 42017141330000035), залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України, та виправдано його на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України з огляду на недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Як уже зазначалося, цим вироком установлено, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази на підтвердження того, що за кермом автомобіля марки «Audi 100», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час ДТП, яка мала місце 05 вересня 2017 року, перебував саме ОСОБА_1 , як і докази того, що позивач керував цим транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, в розглядуваній ситуації вирок суду в кримінальному провадженні № 42017141330000035, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду в питанні, чи керував позивач транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. При цьому вироком Мостиського районного суду Львівської області від 03 липня 2023 року у справі № 443/856/18, який набрав законної сили 30 жовтня 2023 року, встановлено, що ОСОБА_1 таких дій не вчиняв, і визнано його невинуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України, та виправдав його на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України. Ураховуючи викладене, вважаємо, що відповідно до частини шостої статті 78 КАС України позивач звільнений від доказування тієї обставини, що він не керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння. З огляду на наведене вважаємо помилковим висновок суду першої інстанції, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про відхилення покликання позивача на вирок Мостиського районного суду Львівської області від 03 липня 2023 року, залишений без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 443/856/18, як на підставу, що спростовує висновки відповідача, покладений в основу спірного рішення про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який виразився у керуванні прокурором транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Крім того, вважаємо, що доводи КДКП, що протягом 2021-2023 років щодо позивача складалися протоколи про вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не можуть характеризувати особу позивача у вересні 2017 року, оскільки ці події відбулися щонайменше після чотирьох років, як ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з оскаржуваним рішенням. КДКП також наголошувала на безпідставності покликання на вирок Мостиського районного суду Львівської області від 03 липня 2023 року у справі № 443/856/18, оскільки ОСОБА_1 виправдано у зв`язку з ненаданням стороною обвинувачення достатніх доказів на підтвердження того, що за кермом автомобіля під час ДТП перебував саме ОСОБА_1 . При цьому особу, яка керувала цим транспортним засобом у момент вчинення ДТП, не встановлено. Комісія також акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 не надав жодного доказу, який вказував на факт керування автомобілем ОСОБА_2 , не здобуто й таких відомостей Комісією. Вважаємо, що такі доводи відповідача слід було відхилити, оскільки, повертаючись до предмета спору цієї справи, а саме протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, необхідно зауважити, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача. Таким чином, оскільки спірне рішення КДКП ґрунтується лише на інформації, здобутій під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, а відповідачем не доведено наявності в діях позивача складу дисциплінарного проступку, то вважаємо про наявність підстав для визнання спірного рішення протиправним і таким, яке слід було скасувати. На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку щодо правомірності спірного рішення як такого, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала б скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції й ухвалити власне рішення про задоволення позову. Судді Н. В. Шевцова Ж. М. Єленіна І. В. Желєзний О. В. Ступак