Постанова 4803 № 199/7390/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5064/24 Справа № 199/7390/23 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Макарова М.О. за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Білецька Вероніка Іванівна про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Білецька Вероніка Іванівна про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який проживав з позивачем в період часу з січня 2015 року по дату смерті за адресою: АДРЕСА_1 . 13 жoвтня 2022 року, позивач звернувся до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса ДМНО з заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак постановою ОСОБА_3 , приватного нотаріуса ДМНО від 13 жовтня 2022 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . Підставою відмови нотаріус указала те, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем за заповітом, а також не відноситься до спадкоємця будь-якої із черг, визначених ЦК України. ОСОБА_2 являється чоловіком матері позивача ОСОБА_4 згідно свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 від 26 березня 1976 року, факт того, що ОСОБА_4 доводиться позивачу матір`ю підтверджується свідоцтвом пре народження Серії НОМЕР_2 від 24 лютого 1960 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 у квартирі, яка належала померлій ОСОБА_4 (матері позивача). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_4 , після смерті ОСОБА_4 померлий ОСОБА_2 (вітчим позивача) переїхав проживати до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, оскільки ОСОБА_2 вже був у похилому віці, він почав часто хворіти, позивач почав постійно їздити до нього, возив йому ліки, готував їжу та займався побутовими питаннями, оскільки вони були не чужими людьми, завжди підтримували хороші стосунки, позивач ставився до ОСОБА_2 з повагою, хоч він і не був йому рідним батьком, однак стосунки у них були не дивлячись на це немов з рідним. Але, постійно відвідувати ОСОБА_2 позивач не мав змоги і вони вирішили з ним, що краще буде якщо він переїде проживати до позивача, а саме за адресою де він проживав: АДРЕСА_4 . Факт того, що померлий ОСОБА_2 проживав разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_4 , за період часу з січня 2015 року по грудень 2021 року підтверджується Актом про проживання від 20 грудня 2022 року складеного при трьох свідках: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , та завіреного підписом та печаткою Голови правління ОСББ «Дарниця» ОСОБА_8 . У померлого ОСОБА_2 інших родичів або близьких людей крім позивача не має. Крім позивача до нотаріуса Білецької В.І., приватного нотаріуса ДМНО, з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався. У зв`язку з тим, що реєстрація місця проживання позивача не співпадає з реєстрацією місця проживання його померлого вітчима, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину. Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд захистити право позивача як члена сім`ї з ОСОБА_2 та встановити факт проживання його, ОСОБА_1 , з його вітчимом ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 а саме з січня 2015 року по грудень 2021 року та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Білецька Вероніка Іванівна про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з його вітчимом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_4 , а саме з січня 2015 року по грудень 2021 року. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Не погодившись з вказаним рішенням суду, Дніпровська міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_3 від 08 грудня 2021 року, який проживав з позивачем в період часу з січня 2015 року по дату смерті за адресою: АДРЕСА_1 . 13 жoвтня 2022 року, позивач звернувся до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу з заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу від 13 жовтня 2022 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . Підставою відмови нотаріус указала те, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем за заповітом, а також не відноситься до спадкоємця будь-якої із черг, визначених Цивільним кодексом України. ОСОБА_2 являється чоловіком матері позивача ОСОБА_4 згідно свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 від 26 березня 1976 року, факт того, що ОСОБА_4 доводиться позивачу матір`ю підтверджується свідоцтвом пре народження Серії НОМЕР_2 від 24 лютого 1960 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 у квартирі яка належала померлій ОСОБА_4 (матері позивача). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_4 згідно свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_4 від 25 серпня 1995 року, після смерті ОСОБА_4 померлий ОСОБА_2 (вітчим позивача) переїхав проживати до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_3 Факт того, що померлий ОСОБА_2 проживав разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_4 , за період часу з січня 2015 року по грудень 2021 року підтверджується Актом про проживання від 20 грудня 2022 року складеного при трьох свідках: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , та завіреного підписом та печаткою Голови правління ОСББ «Дарниця» ОСОБА_8 .. У померлого ОСОБА_2 інших родичів або близьких людей крім позивача не має. Крім позивача до нотаріуса Білецької В.І., приватного нотаріуса ДМНО, з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем надано належні та допустимі докази, що підтверджують факт його проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 , за період часу з січня 2015 року день смерті ОСОБА_2 по 08 грудня 2021 року; оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги за законом після померлого ОСОБА_2 та звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тому наявні підстави для визнання за позивачем права власності на квартиру. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частинами першої та другої статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Змістом положень ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Згідно ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» за N 7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 21 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків. Згідно ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Матеріали справи свідчать про те, що померлий ОСОБА_2 проживав разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_4 , за період часу з січня 2015 року по грудень 2021 року, тобто на час відкриття спадщини сплинуло більше п`яти років, протягом яких спадкодавець та позивач проживали однією сім`єю, а тому на переконання колегії суддів такий факт мав місце у зв`язку з чим підлягає встановленню. Встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне йому майно. У зазначеній справі підлягав встановленню факт проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю протягом 5 років на час відкриття спадщини. Колегія суддів вважає, що надані позивачем докази його спільного проживання з померлим ОСОБА_2 у своїй сукупності підтверджують факт спільного проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Ці докази судом правильно оцінені згідно вимог статей 77, 78, 89 ЦПК України. Зокрема, обставини, які входять в предмет доказування у справі, підтверджені наявними у матеріалах справи доказами: Актом про проживання від 20 грудня 2022 року, показаннями свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які підтвердили факт спільного проживання, ведення спільного господарства, здійснення купівлі продуктів та товарів позивача та спадкодавця у період з січня 2015 року день смерті ОСОБА_2 по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання та визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачем доведено факт спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, оскільки відповідно до статті 1264 ЦК України він є спадкоємцем четвертої черги, відтак, на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину. Установивши, що ОСОБА_1 як спадкоємець четвертої черги спадкування прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , а інші спадкоємці у спадкодавця відсутні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 права власності на спадкове майно. Отже, вирішуючи спір у цій справі, та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи та дійшов правильного висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами довів заявлені ним позовні вимоги. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник. Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: