Постанова 4803 № 212/192/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4379/24 Справа № 212/192/24 Суддя у 1-й інстанції - Борис О.Н. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О., сторони позивач ОСОБА_1 відповідач - Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Повалій Олена Василівнана рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 лютого 2024 року, ухваленого суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 08 лютого 2024 року, ВСТАНОВИВ В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»(надалі - ПрАТ «Кривбасзалізорудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. В обґрунтування позову зазначив, що він працював на різних посадах у різних структурних підрозділах ПрАТ «Кривбасзалізорудком» тривалий час у шкідливих умовах праці, а саме: з 02.09.1985 року по 20.12.2011 року, отримав професійні захворювання радикулопатія С6,C7,C8 і L5,S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС 2 ст.), остеоартрозу, в поєднанні з періартрозам ліктьових (ПФ 1 ст.) і колінних (ПФ 2 ст.) суглобів; - хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), ЛН першого ст. 19.12.2011 року позивачу було первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 40% та третю групу інвалідності. 06.12.2016 року при переогляді позивачу повторно встановлено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 40%. Вважав, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, чим йому була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач відчуває постійні фізичні страждання, наслідком якого є порушення звичного способу життя, потреба додаткових зусиль для організації життя, порушення нормальних життєвих зв`язків, внаслідок неможливості вести активне життя. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінив в 245 000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 лютого 2024 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Кривбасзалізорудком» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 140 000,00 грн., без врахування податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Кривбасзалізорудком» на користь держави судові витрати в розмірі 1400 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивач, будучи не згодним з ухваленим судовим рішенням в частині розміру моральної шкоди визначеним судом, через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просив рішення змінити, збільшити розмір моральної шкоди до 245000, 00 грн., виходячи із глибини моральних страждань та тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, зазначаючи, що в апеляційній скарзі не наведено ґрунтовних підстав для зміни рішення суду. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював на різних посадах з 02.09.1985 по 20.12.2011 працював на підприємстві відповідача у різних структурних підрозділах на різних посадах, а саме: підземним електрослюсарем чергового та з ремонту обладнання шахти «Гвардійська» ВО «Кривбасруда», ВАТ «Кривбасзалізрудком» та ПАТ «Кривбасзалізрудком», правонаступником яких наразі є АТ «Кривбасзалізрудком». 20.12.2011 року був звільнений за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України в зв`язку з виходом на пенсію за віком, що підтверджується копією трудової книжки. (а.с. 9-11) Згідно з копією Акту розслідування хронічного професійного захворювання №11 від 14.12.2011 року (далі Акт), позивачу встановлено діагноз:

1. Радикулопатія С6,C7,C8 і L5,S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС 2 ст.), остеоартрозу, в поєднанні з періартрозам ліктьових (ПФ 1 ст.) і колінних (ПФ 2 ст.) суглобів.

2. Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.) ЛН першого ст. (п. 7 Акту). (а.с. 12-13) Умови праці позивача на підприємстві відповідача відносяться до 3 класу 3 ступеню шкідливості, важкість праці до 3 класу 2 ступеню шкідливості (п. 13 Акту). Пунктом 16 Акту визначено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: ОСОБА_1 працюючи протягом 25 років (з 2.09.1985 р. по 31.08.2010 р., з 16.11.2011 р. по теперішній час) підземним електрослюсарем черговим та з ремонту обладнання на шахті «Гвардійська» BO «Кривбасруда», BA «Кривбасзалізрудком» та ПАТ «Кривбасзалізрудком» згідно професійних обов`язків виконував роботи в підземних умовах, які внаслідок обмеження робочого простору, перешкоджаючого застосування засобів малої механізації, характеризувалися важкою фізичною працею, а із-за випадків порушення провітрювання гірничих виробок та несистематичного використання комплексу пилеподавлення - запиленістю повітря робочої зони, що перевищувала ГДК. Працюючи раніше протягом 1 року 2 міс. (з 1.09.2010 р. по 15.11.2011 р.) підземним електрослюсарем черговим та з ремонту обладнання у підземному гірничому цеху шахти «Гвардійська» Сервісного управління з ремонту та монтажу шахтного обладнання ВАТ та ПАТ «Кривбасзалізрудком» ОСОБА_1 виконував роботи, які згідно з даними санітарно-гігієнічної характеристики про його умови праці за № 2/2-3562 від 09.12.2010 р. та доповнення до неї за № 2/2-3170 від 26.10.2011 р., підготовлених ДЗ «Тернівська районна санітарно-епідеміологічна станція м. Кривого Рогу», також характеризувалися важкою фізичною працею і запиленістю повітря робочої зони, що перевищувала ГДК. У п. 17 Акту зазначено, що причиною виникнення професійного захворювання, є: робота впродовж 26 років 2 міс. в умовах важкої фізичної праці та запиленості повітря робочої зони, що перевищувала ГДК: 1) рівень фізичного перевантаження: - маса вантажу, який піднімається і переміщується вручну 40 кг при допустимій до 30 кг; - робоча поза: вимушена з нахилом тулуба до 30 градусів /більше 30 градусів - 58.4 % /19.6%- за зміну при допустимій до 25% / - ; - нахили корпусу (вимушені, більше 30 градусів) - 216 разів за зміну при нормі до

100. Важкість праці відноситься до 3 класу 2 ступеню шкідливості; 2) запиленість повітря робочої зони: - пил з вмістом вільного кремнію діоксиду кристалічного від 10% до 70% в концентрації від 4.2 мг/м3 до 4.8 мг/м3 при ГДК - 2.0 мг/м3. Згідно з п. 19 Акту, особами, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи є: Адміністрація: шахти «Гвардійська» ВО «Кривбасруда», ВАТ «Кривбасзалізрудком» та ПАТ «Кривбасзалізрудком», Сервісного управління з ремонту та монтажу шахтного обладнання ВАТ та ПАТ «Кривбасзалізрудком» за період роботи ОСОБА_1 на цих підприємствах не виконала вимоги ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 153 КЗпП України, щодо утворення на робочих місцях умов праці відповідно вимогам нормативних актів. Довідкою МСЕК серії 10 ААА № 072437 від 19.12.2011 року, ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 40 % (30 % по радикулопатії, 10 % по ХОЗЛ), з датою наступного перегляду 01.12.2012 року. Також ОСОБА_1 було встановлено третю групу інвалідності з 19 грудня 2011 року, з датою чергового переогляду 01.12.2012 року, що підтверджується копією Довідки МСЕК серії 10 ААА № 552429 від 19.12.2011 року. (а.с. 14) При повторному переогляді довідкою МСЕК від 06.12.2016 року позивачу встановлено 40% професійної працездатності (25 % - радикулопатія, 15 % - ХОЗЛ) з 1 січня 2017 року безстроково. (а.с. 15) Відповідно до наданих виписки із медичної карти № 239 стаціонарного хворого від 30.01.2020 року, виписного епікризу № 623/144 із медичної карти стаціонарного хворого від 13.03.2023 року, позивач неодноразово проходив обстеження та знаходився на стаціонарному лікуванні у зв`язку з професійними захворюваннями (а.с. 16-18) Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві Відповідача, тому Позивачу роботодавець АТ Криворізький залізорудний комбінат», зобов`язаний відшкодувати спричинену втратою здоров`я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, та не може погодитись з доводами позивача щодо заниженого розміру відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону праці» відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до змісту п.1 ч.2 ст.23 ЦК України (в редакції 2004 року) моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Також Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 роз`яснив право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Враховуючи, що відшкодування працівнику моральної шкоди у випадку, передбаченому ст.237-1 КЗпП України, покладено на власника або уповноважений ним орган та, як встановлено судом за Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 27 червня 2022 року втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами та пов`язаними із виконанням безпосередніх трудових обов`язків позивачем, а роботодавець, у свою чергу, не забезпечив створення безпечних умов праці, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність провини відповідача у заподіянні моральної шкоди ОСОБА_1 ушкодженням його здоров`я, внаслідок чого існує необхідність відшкодування позивачу завданої моральної шкоди за рахунок саме ПрАТ «Кривбасзалізорудком». Так невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у нього професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду). У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили. Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або у інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. З оскаржуваного рішення вбачається, що, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, суд врахував, що ОСОБА_1 з грудня 2011 було безстроково підтверджено всього 40% втрати ним працездатності від професійних захворюваннь, взяв до уваги кількість часу, яку ОСОБА_1 пропрацював на підприємстві у шкідливих умовах 26 років 2 місяці, ступінь втрати ним працездатності через отримане професійне захворювання 40%, групу інвалідності позивача (ІІІ безстроково) та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив до стягнення розмір компенсації моральної шкоди 140 000 грн. На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, які останній переносить у зв`язку із отриманим на підприємстві відповідача професійним захворюванням, тому відхиляє доводи позивача щодо заниженого розміру відшкодування моральної шкоди. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди, а доводи позивача в апеляційній скарзі щодо необґрунтовано заниженого розміру відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Повалій Олена Василівна залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 12 червня 2024 року Головуючий: Судді: