Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/704/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/704/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року (суддя Татаринов Д.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану, за 13-ть днів, у період з 30 серпня 2023 року по 11 вересня 2023 року, включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду на період дії воєнного стану, за 13-ть днів, у період з 30 серпня 2023 року по 11 вересня 2023 року, включно; стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката, у розмірі 15 000,00 грн. 07 лютого 2024 року від представника відповідача надійшло клопотання про передання справи до іншого суду за підсудністю. В обґрунтування клопотання вказано, що враховуючи місце реєстрації позивача та відповідача адміністративна справа № 280/704/24 має бути передана на розгляд до іншого суду за територіальною підсудністю. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду (79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2). Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що згідно ч.1 ст.25 КАС, позивачу надане право вибору, звернутися до суду:-за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача; або за місцезнаходженням відповідача. Контекст «за місцезнаходженням відповідача» (коли мова де про альтернативну підсудність за ч.1 ст.25 КАС), є значно відмінним і підлягає більш широкому тлумаченню, на відміну від ч.2 ст.26 КАС. Так, якщо в ч.1 ст.25 КАС мова йде про місцезнаходження відповідача, то в ч.2 ст.26 КАС, вже зазначено про «за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (коли підсудність встановлена імперативно). Отже, положення ч.1 ст.25 КАС не містить імперативного припису, про визначення місцезнаходження відповідача згідно з Єдиним державним реєстром. Відповідно, місцезнаходження відповідача, для застосування ч.1 ст.25 КАС, може визначатися, як за Єдиним державним реєстром, так і згідно будь-яких інших обставин, які підтверджують фактичне місцезнаходження відповідача та органів його управління, на час подання позову. Також, наголошує, що всі без виключення додатки до позовної заяви, зокрема: накази відповідача з печаткою та підписом командира містять реквізит «м. Вільнянськ». Подані з позовом судові рішення у інших справах, документи та витяги з ЄРДР складені поліцією, витяг з журналу бойових дій, адреси на заявах поданих суду відповідачем і навіть на конверті яким відповідач надіслав позивачу С.Позігуну відповідь на його запит від 10.11.2023 та поштових квитанціях про надсилання рекомендованих листів з відомостями про їх відправлення, зазначено, що фактичне місцезнаходження відповідача, було і залишається у Запорізькій області. На підставі вище зазначеного слід дійти висновку, що при виборі альтернативної підсудності згідно ч.1 ст.25 КАС, не вимагається підтвердження місцезнаходження відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, оскільки такий контекст у вказаній нормі Закону відсутній. Відповідно, місцезнаходження відповідача згідно ч.1 ст.25 КАС, може визначатися, як за його фактичним місцезнаходженням, так і згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву колегія суддів дійшла таких висновків. За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист Частиною 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Згідно частини 2 цієї статті у разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача. Тобто, наведеною нормою визначена альтернативна територіальна підсудність за вибором позивача. Альтернативне право вибору суду не обмежується зареєстрованим місцем проживання, а й передбачає подання позову за місцем перебування, або знаходження позивача. Частиною першої статті 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом . Право на свободу пересування і вибору місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 2). Зазначені положення Конституції України та міжнародно-правових актів конкретизовані та відображені в Законі України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Статтею 2 зазначеного Закону визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. При цьому за визначенням, наведеним в абзаці третьому статті 3 цього ж Закону, вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати. Отже, вільне обрання місця проживання (перебування) є правом позивача. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 753/18267/17. У відповідності до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»: - місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; - місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; - реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Судом першої інстанції встановлено, що за відомостями Єдиного державного демографічного реєстру встановлено, що місцем перебування (знаходження, проживання) позивача у справі є адреса: АДРЕСА_1 . Згідно наданої відповідачем довідки № 394/22 з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Військова частина НОМЕР_1 з ЄДРПОУ НОМЕР_2 зареєстрована за адресою: с. Старичі, Яворівський район, Львівська область. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи зареєстроване місце проживання позивача та зареєстроване місцезнаходження відповідача суд зазначає, що даний позов ОСОБА_1 не підсудний Запорізькому окружному адміністративному суду. Проте, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи на момент звернення позивача з адміністративним позовом до Запорізького окружного адміністративного суду, позивач у позовній заяві зазначив що проживає у АДРЕСА_2 . Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач послався на те, що всі без виключення додатки до позовної заяви, зокрема: накази відповідача з печаткою та підписом командира містять реквізит «м. Вільнянськ». Подані з позовом судові рішення у інших справах, документи та витяги з ЄРДР складені поліцією, витяг з журналу бойових дій, адреси на заявах поданих суду відповідачем і навіть на конверті яким відповідач надіслав позивачу С.Позігуну відповідь на його запит від 10.11.2023 та поштових квитанціях про надсилання рекомендованих листів з відомостями про їх відправлення, зазначено, що фактичне місцезнаходження відповідача, було і залишається у Запорізькій області. Колегія суддів, вважає, що такі доводи є обґрунтованими та підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи. Отже, фактичне місцезнаходження Військової частини НОМЕР_1 є АДРЕСА_3 , а отже справа у відповідності до ч. 2 ст. 25 КАС підсудна Запорізькому окружному адміністративному суду. Більш того, заявляючи клопотання про передачу справи до іншого суду за підсудністю Військовою частиною НОМЕР_1 було наголошено лише про місце реєстрації позивача, заперечень щодо знаходження Військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 клопотання не містить. Також, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року було відкрито спрощене позовне провадження та призначено до розгляду . Згідно з ч. 3 ст. 30 КАС України, справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожній особі гарантується право на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6) Практика Європейського суду щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 § 1, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Суду розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Таким чином, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є територіально підсудною Запорізькому окружному адміністративному суду. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що даний спір повинен розглядатись Львівським окружним адміністративним судом. А тому, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, оскільки адміністративним судом ухвалу про передачу позовної заяви постановлено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії направити до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров