Постанова 4851 № 480/623/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2024 р. Справа № 480/623/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Катунова В.В. суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 (суддя І.Г. Шевченко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 ) по справі № 480/623/24 за позовом ОСОБА_2 до Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 (далі позивач, ОСОБА_2 ) звернулась до суду з позовом до Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач, Недригайлівський ВДВС), третя особа - ОСОБА_1 (далі по тексту третя особа, ОСОБА_1 ), в якому просила : -визнати протиправною та скасувати постанову начальника Недригайлівського ВДВС ОСОБА_3 від 08.01.2024 в рамках виконавчого провадження № 70206831 про накладення на позивача штрафу в сумі 3400 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасувано постанову начальника Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лісової Юлії Григорівни від 08.01.2024 ВП №70206831 про накладення штрафу на ОСОБА_2 у розмірі 3400грн. Третя особа, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що обов`язком позивача, як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення можливості спілкування дитини із батьком протягом певного, визначеного судом, проміжку часу, без участі позивача. Однак, 04.12.2023 року ОСОБА_2 свідомо завадила побаченню дитини та батька, а тому відповідачем правомірно накладено на позивача штраф в рамках виконавчого провадження № 70206831 в сумі 3400 грн. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що події за участю інспектора поліції мали місце вже після того, як ОСОБА_2 не виконала судове рішення. Тобто, коли виконавець прибув до місця зустрічі батька та дитини, тобто в АДРЕСА_1 , то зателефонував боржникові та повідомив про необхідність забезпечити присутність дитини в місці побачення. ОСОБА_2 в телефонній розмові, вийти на вулицю до виконавця відмовилася та заборонила йому заходити до домоволодіння. При цьому остання не повідомила будь-яких поважних причин, які б об`єктивно перешкоджали їй виконати судове рішення. Жодної перешкоди для виконання судового рішення в ОСОБА_2 не було, адже в момент прибуття виконавця в місце побачення навчання в школі вже завершилося, навчання в музичній школі, на які пізніше посилалася ОСОБА_2 не проводяться дистанційно. Тобто, на думку скаржника, саме в цей момент виникли достатні підстави для відповідальності ОСОБА_2 як боржника у виконавчому провадженні відповідно до ст 75 Закону №1404-УІП. В той же час, судом першої інстанції рішення безпідставно аргументовано саме обставинами, котрі мали місце в подальшому, а саме після того, коли на місце події ОСОБА_1 викликав поліцію. Також вказує, що судом помилково не було надано оцінку активним діям ОСОБА_2 , які безумовно вплинули на волевиявлення дитини. При цьому зауважує, що обов`язком позивача, як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення можливості спілкування протягом певного, визначеного судом, проміжку часу, без участі позивача. Однак, 04.12.2024 року ОСОБА_2 свідомо завадила побаченню дитини та батька. Апелянт стверджує, що поведінка боржника, фактично унеможливлює подальше виконання судового рішення та стимулює ОСОБА_2 відмовляти батькові в спілкуванні з донькою, а тому за такого підходу буде порушено принцип максимально можливого урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»), оскільки завдання органів влади не лише забезпечити можливість реалізації прав та обов`язків ОСОБА_1 чи то формального виконання судового рішення, а в першу чергу створити умови, за яких дитині буде забезпечено належні умови та можливість спілкуватись із іншим із батьків. Саме такий підхід надасть можливість і надалі зберегти сталий психоемоційний зв`язок дитини та батька, що очевидно відповідає Наголошував, що державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення. Поважними в розумінні Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі №127/3770/17. Разом з тим, жодної об`єктивної причини невиконання такого рішення, на думку третьої особи, вказано не було. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, Недригайлівський районний суд Сумської області у справі №582/11496/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів 26.10.2022 було видано виконавчий лист, відповідно до якого 26.02.2021 судом було затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Зокрема, сторони уклали мирову угоду на наступних умовах:

1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору, що виник у зв`язку з визначенням місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

8. ОСОБА_1 приймає участь у спілкуванні та вихованні його доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без обмежень з боку її матері ОСОБА_2 та інших осіб, при цьому ОСОБА_2 надає рекомендації ОСОБА_1 з питань харчування та гігієни спільної доньки ОСОБА_4 (а.с.69). Вказаний виконавчий лист за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Склярова С.Л. було подано до примусового виконання (а.с.70), та старшим державним виконавцем Недригайлівського ВДВС 02.11.2022 постановою відкрито виконавче провадження №70206831 з примусового виконання вказаного виконавчого листа (а.с.71). 09.06.2023 у межах виконавчого провадження № 70206831 державним виконавцем було прийнято постанову про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною, в якій державним виконавцем визначено час побачення (зустрічі) батька - ОСОБА_1 кожного дня, тобто, понеділок, вівторок, середа, четвер, п`ятниця, субота, неділя кожного тижня з 09:30 год. Місцем побачення визначено: АДРЕСА_1 . Окрім того, у вказаній постанові державним виконавцем визначено, що після побачення місце та спосіб спілкування зі своєю донькою ОСОБА_5 визначає на власний розсуд в межах території України без присутності матері, в тому числі за місцем його проживання (а.с.73,111). 19.06.2023 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на користь держави у розмірі 1700 грн. на ОСОБА_2 за невиконання без поважних причин боржником рішення суду (а.с.112-114), з якою позивач не погодилася та звернулася до Сумського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 14.09.2023 у справі №480/6452/23 вказана постанови визнана протиправною та скасована (а.с.21-26). Втім, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі 480/6452/23 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 скасовано та відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 (а.с.27-33). 26.06.2023 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на користь держави у розмірі 3400 грн. на ОСОБА_2 за повторне невиконання без поважних причин боржником рішення суду (а.с.119-121), з якою позивач не погодилася та звернулася до Сумського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 19.01.2024 у справі №480/6863/23 вказана постанова визнана протиправною та скасована (а.с.34-37). Втім 04.12.2023, до прийняття рішення у справі №480/6863/23, з метою виконання рішення суду, а саме побачення ОСОБА_1 з донькою, був здійснений виїзд державного виконавця разом із стягувачем ОСОБА_1 за місцем проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 , за результатом якого державним виконавцем складено акт від 04.12.2023 (а.с.17-18, 75-76). Так, в акті вказано, що прибувши за вказаною адресою, державним виконавцем проведено телефонну розмову з ОСОБА_2 , в ході якої їй запропоновано вивести доньку для спілкування, але ОСОБА_2 категорично відмовилася, до домогосподарства державного виконавця не впустила. Надалі стягувачем було викликано поліцію, на виклик прибув поліцейський офіцер громади ОСОБА_6 , якому ОСОБА_2 повідомила, що забороняє заходити до домогосподарства державному виконавцю, дитину вивести відмовлялася (а.с.17-18, 75-76). Згідно письмових пояснень начальнику ВП №1 (с.Недригайлів) ГУ НП в Сумській області Ткаченку Віталію ОСОБА_2 від 04.12.2023 пояснила, що хвора та виходити не буде, а у дитини йдуть онлайн заняття, на даний час дитина не хоче побачитися з батьком ОСОБА_1 (а.с.20). Втім начальником Недригайлівського ВДВС Лісовою Ю.Г., на підставі вказаного акту державного виконавця від 04.12.2023, винесено постанову від 08.01.2024 ВП №70206831 про накладення штрафу на ОСОБА_2 на підставі ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» у розмірі 3400 грн. за невиконання боржником рішення суду (а.с.14, 77). Вважаючи постанову про повторне накладення штрафу протиправною, ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржувану постанову, відповідачем взагалі не досліджувались причини невиконання рішення суду, у той час як підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII може бути невиконання рішення саме без поважних причин, та такий факт має бути встановлений на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу. Також суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження". Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України № 1404-VІІІ Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ). Положеннями статті 63 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Відповідно до ч.ч.1,2,3,4 ст. 64-1 Закону № 1404-VІІІ виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням (ч.1). Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем (ч.2). У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність (ч.3). У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом (ч.4). Згідно зі статтею 75 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Згідно із пункту 9 розділу ІХ Інструкції №512/5 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт наступного невиконання боржником судового рішення після складення акта про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин. Судовим розглядом встановлено, що рішенням Недригайлівського районного суду від 26.02.2021 у справі №582/1149/20 було затверджено мирову угоду, за якою ОСОБА_1 приймає участь у спілкуванні та вихованні його доньки ОСОБА_4 , без обмежень з боку її матері ОСОБА_2 (а.с.69). Постановою державного виконавця, у свою чергу, було визначено час побачення (зустрічі) батька - ОСОБА_1 : кожного дня, тобто, понеділок, вівторок, середа, четвер, п`ятниця, субота, неділя кожного тижня з 09:30 год. Місцем побачення визначено: АДРЕСА_1 . Окрім того, у вказаній постанові державним виконавцем визначено, що після побачення - місце та спосіб спілкування зі своєю донькою ОСОБА_5 визначає на власний розсуд в межах території України без присутності матері, в тому числі за місцем його проживання (а.с.73). Сторонами по справі не заперечується, що 04.12.2023 позивач, у відповідності до визначеного місця побачення перебувала за визначеною адресою. Однак спілкування дитини з батьком цього дня не відбулось. В акті державного виконавця від 04.12.2023 зафіксовано, що виконавець, прибувши за адресою проживання ОСОБА_2 , провів телефонну розмову з боржником, в ході якої їй запропоновано вивести доньку для спілкування, але ОСОБА_2 категорично відмовилася, до домогосподарства державного виконавця не впустила. Поліцейському офіцеру, якого викликав стягувач, вона також повідомила, що забороняє заходити державному виконавцю, дитину вивести відмовилась (а.с.76). Допитаний під час розгляду справи в суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 пояснив, що він працює в Роменському РВП ГУНП в Сумській області. 04.12.2023 йому надійшов виклик про необхідність прибути до домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Прибувши за вказаною адресою, ОСОБА_1 повідомив про причину виклику. Зайшовши до будинку, мати повідомила йому, що дитину вивести не може, бо у дитини після шкільних занять йдуть музичні заняття. Також він побачив, коли на запитання матері чи хоче дитина вийти до батька, дитина заплакала і сказала, що не хоче, та пішла в обійми до матері. Він відібрав пояснення у ОСОБА_7 , яка наприкінці додатково повідомила, що у ОСОБА_1 , крім іншого, є заборгованість з аліментів. Після цього він вийшов та повідомив причини неможливості побачення з дитиною ОСОБА_1 та підписав акт державного виконавця. Пояснення свідка підтверджуються наданим відеозаписом з нагрудної камери поліцейського. Так, зокрема, з відеозапису вбачається, що на запитання матері вийти (мати показала в бік виходу з будинку) дитина категорично відмовилась, хитаючи головою, та одразу кинулась в обійми матері. Також наданим відеозаписом підтверджується, що державному виконавцю було відомо про те, що дитина не хоче виходити, про що особисто йому повідомив поліцейський після спілкування з матір`ю. Також, як пояснював представник відповідача в судовому засіданні ОСОБА_8 , в телефонній розмові позивач повідомила йому, що у дитини йдуть онлайн заняття. Однак ці обставини не відображені в акті державного виконавця, та їм не надано жодної оцінки у тому числі щодо підстав не взяття їх до уваги та спростування наявності таких причин невиконання рішення суду як поважні. Поряд з цим саме державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником та встановити наявність чи відсутність поважних причин невиконання рішення. Таким чином акт державного виконавця від 04.12.2023 не може бути належним доказом невиконання рішення суду позивачем без поважних причин. Більше того, зі змісту спірної постанови вбачається, що відповідачем взагалі не досліджувались причини невиконання рішення суду, у той час як підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII може бути невиконання рішення саме без поважних причин, та такий факт має бути встановлений на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу. В оскаржуваній постанові вказано лише про відмову ОСОБА_2 виконувати рішення суду, однак без зазначення та встановлення факту невиконання рішення саме без поважних причин, а, отже, оскаржувана постанова не може бути обґрунтованою. Верховний Суд у постанові від 18.07.2023 у справі № 380/16763/22 зазначив, що відповідальність за невиконання судового рішення настає за умови, що воно не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону. Поважність причин невиконання судового рішення, як зазначено у згаданому вище рішенні суду касаційної інстанції, оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. При цьому, колегія суддів зазначає, матеріалами справи не підтверджено, що позивач чинила перешкоди у межах виконавчого провадження № 70206831, а особиста відмова дитини від зустрічі із родичами є обставиною, яка ускладнює виконання рішення суду і є поважною в розумінні статей 63 і 75 Закону України "Про виконавче провадження". З приводу вказаних обставин колегія суддів зазначає, що Конституцією України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51). Стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства" № 2402-ІІІ від 26 квітня 2001 року передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. Виконання рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №824/308/20-а та від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19, від 18 липня 2023 року у справі № 380/16763/22. Крім того, приймаючи оскаржувану постанову, відповідач керувався як нормами Закону № 1404-VІІІ так і положеннями, зокрема, п.9 Інструкції № 512/5, відповідно до якого при кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону. У той же час, як вірно зазначено судом першої інстанції, нормами статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ визначено які дії має вчинити державний виконавець при невиконанні рішення та при повторному невиконанні рішення суду. Цією нормою передбачено, зокрема, що виконавець: складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. Проте, приписи статті 9 розділу ІХ Інструкції №512/5 фактично змінюють положення статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ, дозволяючи, при цьому, державному виконавцю виносити необмежену кількість постанов про накладення на боржника штрафу при кожному наступному невиконанні боржником відповідного судового рішення. За змістом ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Як вірно зазначено судом першої інстанції, що у вказаних правовідносинах слід застосовувати положення статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Закон має вищу юридичну силу по відношенню до Інструкції № 512/5. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 520/6943/19, від 08 липня 2021 року у справі №640/11833/19, від 18 липня 2023 року у справі № 380/16763/22. Враховуючи, що станом на час прийняття оскаржуваної постанови (08.01.2024) були чинні дві постанови про накладення штрафу на позивача: від 19.06.2023 у розмірі 1700грн. (з огляду на скасування рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 у справі №480/6452/23 постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2023) та про накладення штрафу на позивача від 26.06.2023 у розмірі 3400грн., яка не була скасована станом на 08.01.2024, а прийнята 08.01.2024 відповідачем оскаржувана постанова про накладення штрафу на позивача у розмірі 3400грн. була вже третьою за невиконання рішення суду, з урахуванням вказаних вище висновків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про невідповідність оскаржуваної постанови нормам статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження". За наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги третьої особи не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 по справі № 480/623/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Катунов Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло