Постанова ККС ВС № 754/6904/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2024 року м. Київ справа № 754/6904/22 провадження № 51-7163 км 23 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції) розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 травня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні № 12022100030001327 за обвинуваченням ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мала Снітинка Фастівського району Київської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 12 травня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 3180,65 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни. Вироком суду встановлено, що 29 червня 2022 року, приблизно о 16:00, у ОСОБА_7 під час вживання алкогольних напоїв з ОСОБА_8 у лісосмузі по АДРЕСА_2 , виник конфлікт з останнім та умисел на заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчиненого в умовах воєнного стану. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 умисно, з корисливих мотивів, із метою подолання волі потерпілого до опору, наніс ОСОБА_8 п`ять ударів кулаками в обличчя та почав душити за шию, від чого останній впав на землю. Після цього ОСОБА_7 наніс удар обухом сокири в живіт потерпілого, чотири удари кулаками по голові та удар ногою по тулубу останнього, застосувавши тим самим фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, та спричинив йому легкі тілесні ушкодження. Після подолання опору ОСОБА_8 , обвинувачений забрав з рук потерпілого мобільний телефон «Xiaomi Redmi 9T 6/128 GB» та зник з місця вчинення кримінального правопорушення, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на суму 3180,65 грн. Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 на ч. 2 ст. 186 КК України, призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та звільнити від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а також зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої на користь потерпілого, до 5 000 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом не доведено наявність корисливого мотиву та мети скоєння злочину, а тому кваліфікація дій його підзахисного є неправильною, судовий розгляд проведено неповно, оскільки безпідставно не було задоволено клопотання про допит свідка ОСОБА_9 та не досліджені речові докази. Стверджує, що вирок ґрунтується на недопустимих доказах, а саме: протоколі огляду місця події, проведеного до внесення даних до ЄРДР без встановлення невідкладності цієї слідчої дії; відеозаписі слідчого експерименту, проведеного без участі сторони захисту; показаннях свідка ОСОБА_10 , яке є показаннями з чужих слів. Також посилається на те, що затримання ОСОБА_7 відбулося з порушенням вимог процесуального закону. Суд апеляційної інстанції не дав умотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги, безпідставно відхилив клопотання про допит свідка та дослідження речових доказів. Вказує на суворість призначеного засудженому покарання, відсутність обґрунтувань, чому суд не вбачає підстав для звільнення винного від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України та посилається на неправильне вирішення судом цивільного позову. Позиції інших учасників судового провадження Засуджений та його захисник у судовому засіданні підтримали скаргу та просили її задовольнити. Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення касаційної скарги. Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Мотиви суду У касаційній скарзі захисник висловлює доводи щодо неповноти досудового та судового слідства,оскарження фактичних обставин справи та надання власної оцінки доказам, що, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Тобто, наведене не є компетенцією суду касаційної інстанції, а тому доводи захисника, пов`язані з необхідністю дослідження доказів у справі, не ґрунтуються на законі. Натомість, вказані обставини перевірялись апеляційним судом. Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону. Під час перегляду оскаржуваного вироку судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яким його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами. Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення. Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими. Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що винуватість ОСОБА_7 доведена поза розумним сумнівом. Так, суд взяв до уваги показання обвинуваченого, який не заперечував факт заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, пояснив, що кілька разів вдарив його по обличчю, забрав мобільний телефон, який потім повернув. Яким чином вказаний телефон опинився у нього в рюкзаку, обвинувачений пояснити не зміг. Потерпілий ОСОБА_8 пояснив, що разом з обвинуваченим та його жінкою вживав алкогольні напої, раптово ОСОБА_7 почав наносити йому удари кулаками, а потім обухом сокири в живіт, після цього забрав мобільний телефон потерпілого. Свої показання ОСОБА_8 підтвердив під час слідчого експерименту, вказав на місце, де відпочивав разом з обвинуваченим та його жінкою і отримав від ОСОБА_7 тілесні ушкодження, а також підтвердив, що останній забрав його мобільний телефон. Твердження захисника про недопустимість протоколу слідчого експерименту внаслідок проведення його без участі сторони захисту не ґрунтується на законі. Відповідно до ст. 240 КПК України, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, до участі в якому можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Тобто, участь сторони захисту під час проведення слідчого експерименту із потерпілим не є обов`язковою в розумінні вищенаведеної норми закону та відноситься до диспозитивних повноважень слідчих органів. З матеріалів справи вбачається, що дана слідча дія була проведена у присутності двох понятих, під час неї потерпілий розповідав та показував на місцевості обставини вчиненого щодо нього діяння, за результатами слідчого експерименту був складений відповідний протокол, зміст якого відповідає вимогам ст.ст. 104, 105 КПК України та підписаний усіма учасниками цієї слідчої дії. Враховуючи викладене, суди правильно визнали цей доказ допустимим. Крім того, захисником не наведено доводів, яким чином присутність сторони захисту під час слідчого експерименту могла позначитися на його результатах. Так само суди обґрунтовано визнали допустимим доказом протокол огляду місця події від 30 червня 2022 року, де була оглянута ділянка місцевості, на якій відпочивали потерпілий і обвинувачений, та на якій останній заподіяв потерпілому тілесні ушкодження. Захисник вказує на те, що дана слідча дія була здійснена поза досудовим розслідуванням, до внесення відомостей до ЄРДР, а тому є недопустимим доказом. Відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України огляд місця події - єдина слідча дія, яку дозволено проводити у невідкладних випадках до моменту внесення відомостей до ЄРДР. Під невідкладними випадками слід розуміти ситуацію, за якої зволікання з проведенням огляду місця події може призвести до втрати матеріальних слідів кримінального правопорушення, знарядь та засобів його вчинення, втрати інформації про осіб, що його вчинили. Після проведення огляду слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Наведені вимоги процесуального закону були в повній мірі дотримані. Огляд місця події проведено одразу після виявлення кримінального правопорушення з метою фіксації слідів його скоєння, недопущення їх втрати. Відомості до ЄРДР були внесені одразу після проведення вказаної слідчої дії, а тому у суду не було підстав вважати протокол огляду місця події недопустимим доказом. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції. Що стосується показань свідка ОСОБА_10 , то їх не можна вважати показаннями з чужих слів, оскільки свідок у судовому засіданні пояснила, що безпосереднім свідком події вона не була. Проте, у той же вечір обвинувачений, повернувшись додому, показував їй якийсь телефон і просив дістати з неї сім-карту, на що вона відмовила і обвинувачений сам дістав з телефона сім-карту. Крім того, свідок повідомила, що її мати ОСОБА_9 також не була безпосереднім свідком подій (побиття потерпілого та заволодіння його мобільним телефоном), а розказувала їй лише про саме святкування дня народження. Тобто, свідок не повідомила суду обставин, які безпосередньо не сприймала, а тому її показання є допустимим доказом. У судовому засіданні сторона захисту заявляла клопотання про допит свідка ОСОБА_9 , проте не пояснила, яким чином має намір забезпечити явку свідка в судове засідання, враховуючи ту обставину, що свідок перебуває за кордоном і не має наміру повертатися. Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час розгляду даного кримінального провадження, суд першої інстанції в повній мірі дотримався вказаних вимог закону, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів, клопотань, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України, в тому числі правом на виклик та допит свідків. Відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Враховуючи перебування свідка за кордоном, суд не вбачав можливості її допиту в судовому засіданні з дотриманням вимог ст. 352 цього Кодексу, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання. Посилання захисника на те, що суд не дослідив речових доказів, не свідчить про порушення вимог процесуального закону, оскільки, виходячи з положень ст. 22 КПК України, суд досліджує докази за клопотанням сторін кримінального провадження. Однак, журнал та аудіозапис судових засідань не містять клопотань сторони захисту про дослідження речових доказів. Крім того, у розумінні ст. 412 КПК України, істотним порушенням вимог цього Кодексу може вважатися посилання у вироку на докази, яких не було досліджено в суді. У даному випадку, вирок суду містить оцінку лише тих доказів, які були досліджені в судовому засіданні безпосередньо, а отже, порушень ст. 23 цього Кодексу немає. Суд звертає увагу, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Кожен доказ має підтверджувати певну обставину, яка має значення для конкретного кримінального провадження, і лише сукупність усіх доказів, оцінених судом відповідно до ст. 94 КПК України, у своєму взаємозв`язку доводять винуватість чи невинуватість особи. Тобто, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного. Верховний Суд неодноразово вказував, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено, і обвинувачений є винуватим у цьому. У вироку суду наведено переконливі аргументи, чому суд визнав обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом та чому не взяв до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту. Суд дав відповідну оцінку усім доказам і дійшов обґрунтованого висновку, що вони є достатні та у своїй сукупності й взаємозв`язку підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Оцінивши усі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов переконливого висновку про доведеність винуватості особи «поза розумним сумнівом». Твердження захисника про невірну кваліфікацію судом дій обвинуваченого не ґрунтуються на законі. Так, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винного, який у свою чергу усвідомлює, що його дії помічені та оцінюються як викрадення. Крім того, грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном, тобто, появи у злочинця реальної можливості розпорядитися вилученим майном. Стороною захисту не заперечується той факт, що ОСОБА_7 відібрав у потерпілого ОСОБА_8 мобільний телефон, після чого розпорядився ним на свій розсуд. Яким саме чином обвинувачений розпорядився цим телефоном (залишив при собі, продав, подарував, викинув) на кваліфікацію його дій не впливає, оскільки злочин є закінченим з моменту заволодіння телефоном. Твердження у касаційній скарзі про відсутність корисливого мотиву зводиться до посилання на те, що обвинувачений хотів видалити в телефоні фото, оскільки поруч були окопи, яких заборонено фотографувати. Проте, це спростовується даними протоколу затримання особи від 30 червня 2022 року, відповідно до якого при обшуку у рюкзаку ОСОБА_7 був виявлений та вилучений мобільний телефон, належний потерпілому. А також показаннями свідка ОСОБА_10 , яку обвинувачений просив витягти сім-карту з цього телефону. Що стосується посилання на недопустимість протоколу затримання, то суди здійснили перевірку цього доводу шляхом відтворення диску із записом вказаної слідчої дії, під час якої обвинувачений не висловлював жодних заперечень стосовно її проведення. Крім того, ОСОБА_7 підтвердив, що всі речі в рюкзаку належать йому. Враховуючи всі наведені обставини, суди дійшли переконливого висновку про наявність у діях ОСОБА_7 ознак саме грабежу, поєднаного із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене в умовах воєнного стану. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами були належно досліджені усі докази у справі та оцінені відповідно до вимог ст. 94 КПК України як кожен окремо, так і в сукупності. Висновки судів про допустимість доказів та доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованими. Кваліфікація дій винного відповідає встановленим обставинам справи. Судовий розгляд у судах першої та апеляційної інстанції проведено із дотриманням вимог процесуального закону. Призначене покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу винного, який в силу ст. 89 КК України не має судимості, не працює, не одружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, не встановлено. Враховуючи наведені дані про особу та обставини скоєного кримінального правопорушення, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах, передбачених санкцією статті, за якою його засуджено. Підстав для призначення більш м`якого за розміром покарання, як про це просить захисник, судами не встановлено. Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками та вважає, що таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових злочинів. Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 128 цього Кодексу особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Як передбачено ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. У вироку суд навів достатні мотиви, з яких виходив при вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 , врахував характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та інші обставини. Розмір задоволеного цивільного позову враховує засади розумності, виваженості та справедливості. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України, в ній зазначені узагальнені доводи осіб, котрі подали апеляційні скарги, мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, та положення закону якими він керувався. Залишивши без задоволення апеляційну скаргу захисника, в якій було наведено доводи аналогічні тим, що викладені в його касаційній скарзі, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає. Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни. З цих підстав суд ухвалив: Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 травня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3