Постанова Вінницький апеляційний суд № 149/2030/22

Справа № 149/2030/22 Провадження №22-ц/801/1155/2024 Провадження № 22-ц/801/1173/2024 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2024 рокуСправа № 149/2030/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач), суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., з участю секретаря судового засідання Литвина С. С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Якименка Олексія Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 березня 2024 року та на додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня 2024 року, ухвалені у складі судді Павлюк О. О. у залі суду, встановив: Короткий зміст вимог У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ та витребування майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 серпня 2021 року у справі № 149/1885/20: - визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 15.12.2015 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиною О. П., зареєстроване в реєстрі за № 1134, спадкова справа № 18/2015, згідно якого ОСОБА_3 є спадкоємцем нежитлових будівель та споруди загальною площею 2229,6 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 ; - визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку: нежитлових будівель та споруд загальною площею 2229,6 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1 , до яких входить: майстерня літ. А загальною площею 1129,4 кв.м., навіс літ. а, кузня літ. Б загальною площею 83 кв.м., склад літ. В загальною площею 136,5 кв.м., склад літ. в, убиральня літ. Д, естакада літ. Ж, майстерня літ. М,М1,М2 загальною площею 880,7 кв.м., ганок, криниця літ. К, криниця літ. Н, огорожа № 1, огорожа № 2, огорожа № 3, ворота № 4; земельна ділянка, якій на час відкриття спадщини був присвоєний кадастровий номер 0510900000:00:001:0365 площею 0,9913 га, та яка на час відкриття спадщини була розташована по АДРЕСА_1 . До ухвалення вказаного рішення ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 уклали між собою договір дарування частки нерухомого майна, згідно умов якого ОСОБА_3 передала безоплатно відповідачу у власність 53/100 часток з належних дарувальнику 987/1000 часток нежитлових будівель та споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Вказана частка складається з: майстерні загальною площею 1129,4 кв. м літ "А" та навісу літ. "а". Тобто належною ОСОБА_1 1/2 часткою майстерні розпорядилися без її відома та згоди, а отже позивач вважає, що вона має бути їй повернута. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову (а. с. 2-3, том 2), просила суд: - поділити майстерню загальною площею 1129,4 кв.м., позначена літерою «А» та навіс літера «а», що знаходяться в місті Хмільнику Вінницької області, по вулиці І.Богуна, за номером 75, виділивши: ОСОБА_1 в натурі частина майстерні літ. «А», пл. 564,7 кв.м., а саме: архів 1 - пл. 4,2 кв.м., кабінет 2 - пл. 11,3 кв.м., склад 3 - пл. 10,9 кв.м., токарний цех 4 - пл. 28,6 кв.м., склад 5 - пл. 31,1 кв.м., частина майстерні 15 - пл. 465,7 кв.м., тамбур І - пл. 12,9 кв.м. та 1/2 частину навісу літ. «а», пл. 160,4 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 в натурі частину майстерні літ. «А», пл. 564,7 кв.м., а саме: покрасочний цех 6 - пл. 67,9 кв.м., склад 7 - пл. 54,8 кв.м., склад 8 - пл. 38,5 кв.м., склад 9 - пл. 1,4 кв.м., майстерня 10 - пл. 45,5 кв.м., склад 11 - пл. 6,4 кв.м., склад 12 - пл. 20,0 кв.м., склад 13 - пл. 2,9 кв.м., склад 14 - пл. 13,5 кв.м., частина майстерні 15 - пл. 277,8 кв.м., тамбур II - пл. 10,1 кв.м., тамбур III - пл. 16,1 кв.м., тамбур IV - пл. 9,8 кв.м. (вартість - 2 667 893 грн.) та 1/2 частину навісу літ. «а», пл. 160,4 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснити ремонтно - будівельні роботи, які необхідні для ізолювання частин нежитлового приміщення: закласти віконний отвір в приміщенні майстерня 15 ; закласти дверний отвір в приміщенні покрасочного цеху 6; влаштувати перегородку в приміщенні майстерні 15 ; влаштувати перегородку в приміщенні навісу літ. «а»; - витребувати на користь ОСОБА_4 від ОСОБА_2 в натурі частину майстерні літ. «А», пл. 564,7 кв.м., а саме: архів 1 - пл. 4,2 кв.м., кабінет 2 - пл. 11,3 кв.м., склад 3 - пл. 10,9 кв.м., токарний цех 4 - пл. 28,6 кв.м., склад 5 - пл. 31,1 кв.м., частина майстерні 15 - пл. 465,7 кв.м., тамбур І - пл. 12,9 кв.м. та частину навісу літ. «а», пл.160,4 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 . Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 серпня 2021 року у справі № 149/1885/20 за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/2 частку: нежитлових будівель та споруд загальною площею 2229,6 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1 , до яких входить: майстерня літ. А загальною площею 1129,4 кв.м., навіс літ. а, кузня літ. Б загальною площею 83 кв.м., склад літ. В загальною площею 136,5 кв.м., склад літ. в, убиральня літ. Д, естакада літ. Ж, майстерня літ. М,М1,М2 загальною площею 880,7 кв.м., ганок, криниця літ. К, криниця літ. Н, огорожа № 1, огорожа № 2, огорожа № 3, ворота №

4. При цьому, ОСОБА_1 звернулась до суду з метою захисту свого права власності, шляхом поділу та виділу їй в натурі частки лише в частині будівель (майстерня "А", навіс "а"), які входять до складу вказаного нерухомого майна, право власності на 1/2 якого вона має. Судом першої інстанції зроблено висновок, що в разі виділення позивачу в натурі частки з частини майна, яке входить до складу майна, яке перебуває в спільній частковій власності згідно з рішенням суду, це призведе до створення фактично нового об`єкту права власності в структурі вже існуючого комплексу будівель і споруд з одночасним продовженням існування права на об`єкт з індексним номером 744097. Це становитиме непропорційне втручання у право співвласників, а також суперечитиме самій суті права позивача на 1/2 у праві на весь майновий комплекс. Зрештою, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, помилково ототожнює право власності на 1/2 об`єкта, що є єдиним комплексом будівель і споруд (єдиний об`єкт права), із правом на 1/2 у кожному із елементів, що входить до складу цього майнового комплексу. Вказане суперечить приписам ряду норм чинного законодавства, відтак обраний спосіб захисту права, на яке позивач безперечно має на підставі судового рішення, не може бути застосовано судом. Враховуючи обсяг заявлених вимог і встановлені обставини справи суд не знаходить іншого ефективного способу захисту права позивача. За вказаних обставин позов задоволенню не підлягає. Окрім того додатковим рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня 2024 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 20 000 грн понесених ним судових витрат на правничу допомогу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із такими судовими рішенням, адвокат Якименко О. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в яких посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, а також скасувати додаткове рішення суду першої інстанції, відмовивши відповідачу у стягненні на його користь судових витрат. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2024 року та 22 квітня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Рибчинський В. П. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2024 року витребувано матеріали справи із суду першої інстанції . Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 29 квітня 2024 року відкрито апеляційні провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційні скарги. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року суддю ОСОБА_5 замінено на суддю ОСОБА_6 . Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 травня 2024 року справу призначено до розгляду на 06 червня 2024 року на 10 год. 20 хв. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції зводяться до того, що з присудженого рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 серпня 2021 року у справі № 149/1885/20 позивачу майна, майстерня літера «А», загальною площею 1129,4 кв.м. та навісу літера «а» (а це основне майно), як окремо сформоване та відокремлене конкретне майно, перейшло у власність відповідачу, який є самостійним власником цього майна. А, отже, позивачу належить по праву 1/2 частка цього майна. Позивач уже зверталася до суду з позовом до відповідача про витребування 1/2 частки майстерні з навісом. Цим же рішенням було відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині витребування у ОСОБА_2 50/100 часток нежитлових будівель і споруд, тому як витребування 1/2 частини об`єкта нерухомого майна без виділення частки в натурі у відповідності до статей 387, 388 ЦК України, є помилковими, оскільки витребувати можна індивідуально визначену річ, а не частку в праві спільної часткової власності. А тому позивач звернулася до суду уже з вимогою про поділ майстерні з навісом та витребування її частини. Згідно Висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 31 жовтня 2023 року N? 690, - встановлено варіанти поділу будівлі майстерні літ. «А» загальною площею 1129,4 кв.м. та навісу літ. «а» по АДРЕСА_1 по частці з рекомендаціями по проведенню будівельних та ремонтно - будівельних робіт з реконструкції. Позивач уточнила позовні вимоги та просила поділити майстерню та навіс у відповідності до варіанту висновку експерта та витребувати на користь позивача від відповідача в натурі частину майстерні з конкретними приміщеннями. Оскаржуючи додаткове рішення суду першої інстанції, представник позивачки зазначив, що судом помилково не було враховано заперечення сторони позивачки проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу. Крім того суд не врахував, що в детальному описі наданих послуг, які надав суду представник відповідача, до професійної правничої допомоги віднесено не види адвокатської діяльності, а сутність складової такої діяльності: співбесіда, вивчення документів, ознайомлення з матеріалами тощо. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу Представник ОСОБА_2 адвокат Поворознюк Б. М. у поданому відзиві просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник щодо задоволення апеляційних скарг заперечували. Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, при цьому подано заяву про розгляд справи у їх відсутність, у якій також зазначено про підтримання апеляційних скарг. Фактичні обставини справи, встановлені судом На підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2000 року, укладеного між Хмільницькою районною спілкою споживчих товариств та ОСОБА_7 , останній набув права власності на цілу будівлю гаражу, площею 1110,3 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 (а. с. 45, том 1). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 744097, від 25 лютого 2013 року ОСОБА_7 є власником об`єкту нерухомого майна: нежитлові будівлі та споруди, які знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 2229,6 кв.м. (а. с. 47-49, том 1). За життя ОСОБА_7 склав заповіт, відповідно до якого усе своє майно заповів ОСОБА_3 (а. с. 44, том 1) 15 грудня 2015 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиною О. П. на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлого ОСОБА_7 (а. с. 50-51, том 1), в тому числі: - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житлові будівлі та споруди розташовані по АДРЕСА_1 до яких входить: майстерня літ. "А", загальною площею 1129,4 кв.м., навіс літ. "а", кузня літ. "Б", загальною площею 83 кв.м., склад літ. "В", загальною площею 136,5 кв.м., склад літ. "в", убиральня літ. "Д", естакада літ. "Ж", майстерня літ. "М", М1", "М2", загальною площею 880,7 кв.м. ганок, криниця літ. "К", криниця літ. "Н", огорожа номер 1, огорожа номер 2, огорожа номер 3, ворота номер 4, зареєстровано у реєстрі за № 1134; - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку для комерційного використання площею 0,9913 га, кадастровий № 0510900000:00:001:0365, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано у реєстрі за № 1142. Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 лютого 2017 року НВО 385250 ОСОБА_3 передала у власність (продала), а ОСОБА_8 прийняв у власність (купив) 13/1000 частки нежитлових будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , а саме склад літ. "В" загальною площею 42,6 кв.м. (а. с. 52-53, том 1). 19 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено та нотаріально посвідчено договір дарування частки нерухомого майна, відповідно до якого останньому передано безоплатно у власність 53/100 часток з будівель та споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Відчужувана за цим договором частка складається з: майстерні загальною площею 1129,4 кв.м, зазначеною в документі, що посвідчує право власності, літерою "А" та навісу літ. "а", що становить 520/1000 часток від цілого об`єкту нерухомого майна (а. с. 16-17, 54-55, том 1). Згідно із договором дарування земельної ділянки від 19 вересня 2017 року ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2237 га, кадастровий номер 0510900000:00:001:1439, в межах згідно з планом, розташовану по АДРЕСА_1 . Договір 19 вересня 2017 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1306705205109. Земельна ділянка належить дарувальнику на праві власності, державна реєстрація права власності проведена 18 липня 2017 року без видачі документа, що посвідчує таке право ( а. с. 57-58, том 1). Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 серпня 2021 року в справі № 149/1885/20, яке набрало законної сили 21 грудня 2021 року визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 15 грудня 2015 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиною О. П., зареєстроване в реєстрі за № 1134, спадкова справа № 18/2015, згідно якого ОСОБА_3 є спадкоємцем нежитлових будівель та споруд загальною площею 2229,6 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 , також визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 15.12.2015 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиною О. П., зареєстроване в реєстрі за № 1142, спадкова справа № 18/2015, згідно якого ОСОБА_3 є спадкоємцем земельної ділянки площею 0,9913 га, кадастровий номер якої 0510900000:00:001:0365, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку: нежитлових будівель та споруд загальною площею 2229,6 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1 , до яких входить: майстерня літ. А загальною площею 1129,4 кв.м., навіс літ. а, кузня літ. Б загальною площею 83 кв.м., склад літ. В загальною площею 136,5 кв.м., склад літ. в, убиральня літ. Д, естакада літ. Ж, майстерня літ. М,М1,М2 загальною площею 880,7 кв.м., ганок, криниця літ. К, криниця літ. Н, огорожа № 1, огорожа № 2, огорожа № 3, ворота № 4; земельної ділянки, якій на час відкриття спадщини був присвоєний кадастровий номер 0510900000:00:001:0365 площею 0,9913 га, та яка на час відкриття спадщини була розташована по АДРЕСА_1 . Згідно висновку експерта № 690 від 31.10.2023 з додатками наявні два варіанти поділу спірної майстерні літ. "А" та навісу "а", що розташовані по АДРЕСА_1 (а. с.173-218, том 1). Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23). Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Як встановлено судом, рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 серпня 2021 року (справа №149/1885/20), зокрема, було визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку: нежитлових будівель та споруд загальною площею 2229,6 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1 , до яких входить: майстерня літ. А загальною площею 1129,4 кв.м., навіс літ. а, кузня літ. Б загальною площею 83 кв.м., склад літ. В загальною площею 136,5 кв.м., склад літ. в, убиральня літ. Д, естакада літ. Ж, майстерня літ. М,М1,М2 загальною площею 880,7 кв.м., ганок, криниця літ. К, криниця літ. Н, огорожа № 1, огорожа № 2, огорожа № 3, ворота №

4. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила поділити майстерню загальною площею 1129,4 кв.м., позначена літерою «А» та навіс літера «а», що знаходяться в АДРЕСА_1 , виділивши в натурі певні її частини позивачці та відповідачу, а також витребувати у відповідача на користь позивачки в натурі частину майстерні. Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт. Право кожного із співвласників пов`язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому. Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Питання щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, врегульовано статтею 367 ЦК України, у відповідності до якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22). Зважаючи на викладене, колегія суддів повністю погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 помилково ототожнює право власності на 1/2 об`єкта, що є єдиним комплексом будівель і споруд (єдиний об`єкт права), із правом на 1/2 у кожному із елементів, що входить до складу цього майнового комплексу. У разі виділення позивачу в натурі частки з частини майна, яке входить до складу майна, яке перебуває в спільній частковій власності згідно з рішенням суду, це призведе до створення фактично нового об`єкту права власності в структурі вже існуючого комплексу будівель і споруд з одночасним продовженням існування права на об`єкт з індексним номером 744097. Це становитиме непропорційне втручання у право решти співвласників комплексу будівель та споруд, а також суперечитиме самій суті права позивача на 1/2 у праві на весь майновий комплекс Таким чином позивачкою обрано спосіб захисту, який не відновить її порушених або оспорюваних прав, а тому суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому доводи апеляційної скарги зводяться виключно до незгоди із висновками суду першої інстанції. Водночас щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26.03.2024 року, колегія суддів зазначає таке. Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України). Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У ч. 3 ст. 137 ЦПК України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18). Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19). За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України). У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. На підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції адвокат Поворознюк Б. М. надав суду: - ордер на надання правничої допомоги (а. с. 78, том 2); - договір про надання правової допомоги від 30 серпня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язався виплатити адвокату гонорар у розмірі 20 000 грн (а. с. 13, том 2); - квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату вказаного розмір гонорару (а. с. 14, том 2); - детальний опис наданих послуг по договору, відповідно до якого адвокатом була надані такі послуги: співбесіда, надання юридичної консультації, вивчення документів 1 год.; складення відзиву на позовну заяву та подання її в суд 5 год.; складення клопотання від 14.09.2022 року про відкладення справи та подання його до суду - 30 хв.; - складення клопотання від 21.10.2022 року про приєднання до матеріалів справи документів та подання його до суду - 30 хв.; - ознайомлення із матеріалами судової будівельно-технічної експертизи - 1 год.; - участь у судових засіданнях Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області - орієнтовно 2 год (а. с. 15, том 2). Також до заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу долучено докази її надсилання представнику ОСОБА_1 адвокату Якименку О. О. від 30 січня 2024 року (а. с. 22, том 2). Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу у повному обсязі зазначив, що клопотань щодо зменшення розміру таких витрат позивачем не заявлено, однак із таким висновком місцевого суду погодитись не можна. Так, на а. с. 52-54, том 2 знаходяться письмові пояснення адвоката Якименка О. О., у яких він, зокрема, висловлює заперечення проти стягнення з позивачки на користь відповідача понесені ним судові витрати на правничу допомогу, посилаючись на те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Відповідачем не подавався відзив на позовну заяву. Окрім того у апеляційній скарзі представник позивачки зазначає, що суд не врахував, що в детальному описі наданих послуг, які надав суду представник відповідача, до професійної правничої допомоги віднесено не види адвокатської діяльності, а сутність складової такої діяльності: співбесіда, вивчення документів, ознайомлення з матеріалами тощо. Ураховуючи заперечення сторони позивача проти заявленого відповідачем розміру витрат на правничу допомогу у 20 000 грн, апеляційний суд приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 10 000 грн. При цьому колегія суддів виходить із того, що заявлений розмір судових витрат є неспівмірним зі складністю справи, а зазначені у описі наданих послуг по договору про надання правової допомоги послуги співбесіда, надання консультації, є складовими правничої допомоги для формування правової позиції для захисту інтересів клієнта та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга. Окрім того клопотання про відкладення розгляду справи та про приєднання доказів не мають юридичного характеру, складання і подання таких заяв/клопотань не є наданням правової допомоги, у розумінні процесуального законодавства. Разом з тим апеляційний суд відхиляє покликання адвоката Якименка О. О. на те, що стороною відповідача не подавався відзив на позовну заяву, адже це не відповідає дійсності, відзив знаходиться у матеріалах справи на а. с. 39-43, том

1. За таких обставин, керуючись у тому числі такими критеріями, як реальність, обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд, дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн понесених ним витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Отже, доводи апеляційної скарги на додаткове рішення частково знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду справи, в той час як доводи апеляційної скарги на рішення по суті позовних вимог не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 березня 2024 року без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване, та водночас апеляційну скаргу на додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня 2024 року слід задовольнити частково, змінивши його у частині розміру стягнутих витрат на правничу допомогу. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга адвоката Якименка О. О. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 березня 2024 року по суті позовних вимог задоволенню не підлягає, судові витрати у суді апеляційної інстанції слід залишити за ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Якименка Олексія Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 березня 2024 року залишити без задоволення. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 березня 2024 року залишити без змін. Судові витрати ОСОБА_1 , понесені нею у суді апеляційної інстанції, залишити за нею. Апеляційну скаргу адвоката Якименка Олексія Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня 2024 року задовольнити частково. Додаткове рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня 2024 року змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий В. В. Оніщук Судді С. К. Медвецький С. Г. Копаничук