Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/73/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2024 року справа №360/73/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Геращенка І.В., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 , адвоката Яковлева Володимира Віталійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 360/73/24 (головуючий І інстанції Захарова О.В.) за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 16 березня 2020 року (день після звільнення з військової служби) по 25 грудня 2023 року (день, який передував дню повного розрахунку з виплати заборгованості); - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 березня 2020 року по 25 грудня 2023 року. В обґрунтування позову зазначив, що проходив військову службу у Марківському об`єднаному районному військовому комісаріаті. Наказом командира військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18 лютого 2020 року № 16 позивача виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та переміщено до Військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби. На виконання судового рішення у справі № 360/3268/21 відповідачем 26.12.2023 нараховано та сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки в загальному розмірі 108 677,09 грн. Оскільки позивача виключено зі списків особового складу з 15.03.2020, а розрахунок відповідачем здійснено 26.12.2023, тому відповідачем затримано розрахунок з позивачем при звільненні з 16.03.2020 по 25.12.2023. Отже, відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2020 року по 18 серпня 2020 року в сумі 10 000,00 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги відповідача. Відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем стосовно нарахування і виплати йому індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 18 листопада 2019 року у справі № 940/1532/18, від 28 січня 2020 року у справі № 822/2663/15, зазначив, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Крім того, позивач не був звільнений з військової служби, перебуваючи на службі в ІНФОРМАЦІЯ_3 , а лише був призначений на рівнозначну посаду до військової частини НОМЕР_1 . Тобто, станом на 18.02.2020 (дата виключення позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 ) звільнення позивача з військової служби не відбулося, тому відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності за ст. 117 КЗпП, оскільки призначення на рівнозначну посаду в іншій військовій частині не є тотожнім звільненню з військової служби. Не погодившись з судовим рішенням, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги представника позивача. Суд першої інстанції безпідставно здійснив розрахунок суми середнього заробітку, застосувавши одночасно положення ст. 117 КЗпП в редакції, що діє з 19.07.2022, в частині періоду такого розрахунку шість місяців та висновки Верховного Суду, які стосуються норм статті 117 КЗпП в редакції, що діяла до 19.07.2022 в частині застосування принципу співмірності при обрахунку розміру цієї суми. Між тим, принцип співмірності застосовується до правовідносин, які виникли до 19.07.2022. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 16.01.2024, тому підлягають врахуванню положення ст. 117 КЗпП в редакції, що діяла з 19.07.2022, яка не передбачає застосування принципу співмірності, оскільки розмір середнього заробітку вже обмежується шістьма місяцями. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП Діловодство спеціалізованого суду. Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов`язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему Електронний суд матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи. Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі Електронний суд. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, розглядаючи апеляційні скарги в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (на теперішній час перший відділ ІНФОРМАЦІЯ_5 ) з 25 червня 2015 року по 18 лютого 2020 року. Наказом командира військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18 лютого 2020 року № 16 позивача виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та переміщено до військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2020 № 110, позивача звільненого з військової служби на підстав наказу від 13.03.2020 № 81-РС, виключено зі списків особового складу частини та виключено зі всіх видів забезпечення з 15.03.2020. В зв`язку з невиплатою відповідачем в день звільнення всім сум грошового забезпечення, позивач звернувся до суду. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у справі № 360/3268/21, яке набрало законної сили 22.12.2021, зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в кількості 56 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків ІНФОРМАЦІЯ_1 18 лютого 2020 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_6 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно - січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 18 лютого 2020 року включно - березень 2018 року з урахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення, та урахуванням раніше виплачених сум індексації. На виконання судового рішення у справі № 360/3268/21 позивачу 26 грудня 2023 року зараховано на картковий рахунок 108 677,09 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку та відомістю зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії тощо) ІНФОРМАЦІЯ_7 за період з 26 грудня 2023 року по 26 грудня 2023 року. Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_7 від 02 лютого 2024 року № 837-ф-60-24 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 395,40 грн. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що період затримки розрахунку складає з 19.02.2020 по 18.08.2020 ( з врахуванням редакції ст. 117 КЗпП з 19.07.2022 (6 місяців) та становить 182 календарних днів. Оцінка суду. Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ). Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022. За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 26.12.2023 на виконання рішення суду у справі № 360/3268/21, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 16.03.2020 (з дня, наступного за датою звільнення) по 25.12.2023. При цьому суд вважає слушними доводи відповідача, що позивач є звільненим саме з 15.03.2020, а не з 18.02.2020, як помилково визначив суд першої інстанції, оскільки наказом від 18.02.2020 № 6 позивача фактично переведено з ІНФОРМАЦІЯ_4 до Військової частини НОМЕР_1 , а не звільнено з військової служби. Звільнення позивача з військової служби відбулося наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2020 № 110 з 15.03.2020. Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17. Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 16.03.2020 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 по 25.12.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6969/23. Таким чином, в цій справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2020 по 19.07.2022 суд виходить з наступного. При визначенні розміру середньої заробітної плати застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100). Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_7 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 395,40 грн. Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 15.03.2020. Період затримки розрахунку з позивачем починається з 16.03.2020 та закінчується 19.07.2022, та складає 855 календарних днів. Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 395,40 грн Х 855 днів = 338 067 грн. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні. Як свідчить матеріали справи позивачу при звільненні виплачено 7708,12 грн. При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачені грошова компенсація за додаткову відпустку, індексація грошового забезпечення в загальному розмірі 108 677,09 грн. Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 116 385,21 грн (7708,12 грн + 108 677,09 грн). Частка невиплачених позивачу при звільненні сум становить 93% (108 677,09 грн х 100% : 116 385,21 грн). Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку становить 338 067 грн, отже 93% від цієї суми становить 314 402,31 грн. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2020 по 19.07.2022, з урахуванням пропорційного розрахунку становить 314 402,31 грн. Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи. Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Отже, визначаючи розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2020 по 19.07.2022 суд виходить з таких обставин та критеріїв: -позивач звільнився в березні 2020 року, з позовом до суду про виплату грошової компенсації щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексації грошового забезпечення звернувся тільки 25 червня 2021 року (більш, ніж через рік після звільнення), що є свідченням затягування строків з метою отримання більшої суми коштів; - врахування періоду затримки (прострочення) виплати, а також того, що тривалість цього періоду пов`язана не з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, а в зв`язку з розглядом судом позову позивача до відповідача про стягнення спірних сум при звільненні (грошової компенсації додаткової відпустки, індексації); - врахування принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні. З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку в сумі 314 402,31 грн, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача. За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає, що наявні підстави для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача, тому підлягає стягненню 10 000 грн на користь позивача за період з 16.03.2020 по 19.07.2022 При цьому суд зазначає, що висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 не впливають на правильність висновків суду щодо розміру стягнення, оскільки судами встановлено наявність інших критеріїв для зменшення розміру середнього заробітку, перелічених вище в цьому судовому рішенні. Варто додати, що обговорюваний в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19. За період з 20.07.2022 по 25.12.2023, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців. Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином. Період шість місяців з 20.07.2022 по 20.01.2023 складає 185 календарних днів. Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 395,40 грн Х 185 днів = 73149 грн. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 16.03.2020 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 року по 20.01.2023) в загальній сумі 83 149 грн. На підставі викладеного суд частково погоджується з доводами апеляційних скарг, що судом першої інстанції в своєму рішенні неправильно застосовано розрахунок розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні, а також неправильно визначено дату звільнення позивача з військової служби. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права. Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що обумовлює часткове задоволення апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині та в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат по справі не здійснюється. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 , адвоката Яковлева Володимира Віталійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 360/73/24 задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 360/73/24 змінити в мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови. В абзаці другому резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 360/73/24 слова та цифри «з 19 лютого 2020 року по 18 серпня 2020 року» - виключити. В абзаці другому резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 360/73/24 слова та цифри «в сумі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.)» замінити словами та цифрами «83 149 (вісімдесят три тисячі сто сорок дев`ять) гривень». В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 360/73/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 10 червня 2024 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 10 червня 2024 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді І.В. Геращенко І.В. Сіваченко