Постанова 4805 № 286/4762/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/4762/23 Головуючий у 1-й інст. Вачко В. І. Категорія 68 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Талько О.Б., Шевчук А.М., з участю секретаря судового засідання Бузган А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №286/4762/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації частки вартості відчуженого спільного сумісного майн за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 14 березня 2024 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Стахов Андрій Олексійович, на додаткове рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 27 березня 2024 року, які ухвалені під головуванням судді Вачко В.І. встановив: У листопаді 2023 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 379 564,50 грн. в якості компенсації частки вартості відчуженого спільного сумісного майна, а саме: земельної ділянки кадастровий номер 1824288800:01:002:0110, площею 0,15 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку площею 103,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На обґрунтування позовних вимог вказувала, що із 02.10.2012 року по 01.11.2021 року вони із відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 01.10.2021 року (справа №286/3004/21). За час шлюбу сторонами 27.11.2015 року було набуто спільне майно, а саме: земельна ділянка з кадастровим номеррм 1824288800:01:002:0110, площею 0,15 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, площею 103,1 кв.м., що находиться за вищевказаною адресою на згаданій земельній ділянці. Вказане нерухоме майно було оформлено на ім`я відповідача по справі, але придбано за спільні кошті подружжя. Також за спільні кошти відбувалось утримання та ремонт вказаного будинку за час спільного проживання у шлюбі. Отже, вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Як стало відомо позивачу у жовтні 2023 року, вищезазначене спільне нерухоме майно було відчужено відповідачем на користь ОСОБА_3 , яка доводиться відповідачу матір`ю, на підставі відповідних договорів купівлі-продажу від 27.06.2023 року. Натомість, спір у даній справі виник через те, що після відчуження спільного майна подружжя відповідач по справі не сплатив половину вартості вказаного нерухомого майна на користь позивача, а по суті привласнив дані грошові кошти, які йому не належать. При цьому, слід брати до уваги, що позивач давала згоду на укладення відповідних договорів купівлі-продажу, але не здійснювала відмову від отримання половини вартості ціни продажу після такого відчуження, тобто не відмовлялась від вартості своєї частки у спільному майні подружжя після того, як частка у праві спільної сумісної власності трансформувалась у інше майно грошові кошти від продажу. Відтак, така сума грошових коштів підлягає стягненню з відповідача. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 14 березня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію належної їй частки вартості відчуженого спільного сумісного майна подружжя, а саме: земельної ділянки кадастровий номер 1824288800:01:002:0110, площею 0,15 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та житлового будинку площею 103,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 379 564,50 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3795,64 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що нерухоме майно було придбано за його особисті кошти, про свідчить подана розписка. При цьому до суду про розподіл спільного нажитого майна в період шлюбу позивач не зверталася, шлюбний договір і договір поділу майна між сторонами не укладався, а майно було ними розділене у добровільному порядку, про це свідчить заява про надання згоди на відчуження нерухомого майна. Вказує, що при визначенні суми компенсації частки вартості відчуженого спільного сумісного майна судом не було враховано сплачені відповідачем податки за продане майно. Окрім того, судом безпідставно відхилено клопотання про виклик свідків, зокрема покупця ОСОБА_3 , яка погодилася підтвердити факт сплати ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 10 тисяч доларів в рахунок компенсації частини вартості відчуженого ним на користь його матері майна та приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Шваб О.В., яка могла надати пояснення щодо заяви ОСОБА_1 про надання згоди своєму колишньому чоловікові ОСОБА_2 на відчуження (продаж) житлового будинку та прилеглої до нього земельної ділянки. Також вважає, що дана цивільна справа повинна була розглядатися в загальному порядку. Представник позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На спростування доводів апеляційної скарги вказує, що з тексту апеляційної скарги взагалі не прослідковується логічний та фактичний зв`язок між тезою апелянта про сплату ним податків за продане нерухоме майно та підставами для скасування рішення. Сплата та/або несплата податків, зборів та інших обов`язкових платежів не впливає на вирішення даного спору судом. Більше того, на такі обставини сторона позивача в суді першої інстанції не посилалась взагалі, а сама теза є голослівним твердженням, адже на її підтвердження не наведено ані доказів, ані фактичних даних про суми сплачених податків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Отже, вказана обставина не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції вірно оцінив доказ, а саме згоду позивач на відчуження нерухомого майна та надав йому вірну правову оцінку. Така згода є одностороннім правочином позивача, направленим на сприйняття третіми особами, яких вона стосується, і фіксує зміст волевиявлення позивача, який стосувався виключно та лише надання згоди на відчуження, однак в такому правочині не було зафіксовано відмову позивача від частини коштів від продажу такого майна, а відтак такі доводи відповідача є необґрунтованими. Стосовно доводів відповідача в частині нібито сплати коштів матір`ю відповідача на користь позивача вказує, що такі твердження не підтверджені жодними доказами, судом першої інстанції вірно встановлено, що показання свідків для підтвердження виконання грошового зобов`язання є неприпустимими доказами. Доводи відповідача про те, що відчужене майно належало йому на праві особистої приватної власності, про що свідчить розписки, наявні в матеріалах справи є безпідставними, оскільки розписки, долучені до відзиву на позовну заяву, мають невстановлену правову природу, не підтверджують того, що джерелом набуття майна були особисті кошти відповідача по справі. Вказане особливо актуально з огляду на те, що за змістом ч. 2 статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, а відповідач по справі не зазначає, яку природу походження мали кошти, за рахунок яких набувалось нерухоме майно, та чому походження таких коштів вказує на їх особистий характер відповідача. Більше того, зі змісту вказаних розписок вбачається, що сама позивач була присутня при їх оформленні, а тому, враховуючи перебування сторін в шлюбі на той час, очевидним є те, що таке майно набувалось в інтересах сім`ї спільно обома сторонами. У тому разі, якщо нерухоме майно було б особистою приватною власністю відповідача по справі, то останній не потребував би згоди позивача на його відчуження. Так само в такому разі в договорах купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна не було б вказано про наявність згоди позивача на їх набуття відповідачем, про що зазначено в тексті позовної заяви по справі (пункти 15 договору купівлі-продажу жилого будинку від 27.11.2015 року та пункт 14 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2015 року). Доводи відповідача відносно не звернення позивача до правоохоронних органів, не укладення шлюбного договору та не здійснення поділу майна подружжя залишаються позивачем поза увагою як такі, що не входять до предмету доказування та не стосуються обставин справи. Доводи відповідача стосовно не здійснення допиту ряду свідків також залишаються поза увагою, оскільки в даному випадку суд керувався критеріями належності та допустимості доказів на підтвердження чи спростування тих обставин, з метою яких стороною заявлялось відповідне клопотання про допит свідків. Більше того, стороні позивача судом першої інстанції також було відмовлено у допиті свідка з тих самих міркувань. Відповідач в тексті апеляційної скарги посилається на те, що дана справа мала розглядатись «в загальному порядку». При цьому, що саме позивач вкладає в цей термін, адже такий відсутній в ЦПК України, з тексту апеляційної скарги незрозуміло. В свою чергу, відповідач припускає, що мова йде про необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з чим відповідач не погоджується. Так, ціна позову у даній справі складала 379 564, 50 грн., що є меншим, аніж 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2023 році. За іншими критеріями, визначеними в статті 274 ЦПК України, дана справа також не підпадає під обов`язковий розгляд в порядку загального позовного провадження. Окрім цього, сторона відповідача не скористалась своїм правом на відповідній стадії судового процесу подати клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження. 18 березня 2024 року представник позивача адвокат Стахов А.О. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути із відповідача на користь позивача витрати на забезпечення професійної правничої допомоги у розмірі 50 750,00 грн. Додатковим рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 27 березня 2024 рокузменшено розмір витрат на правничу допомогу з 50 750,00 грн. до 4000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн. Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильність та неповноту встановлення судом дійсних обставин, направлену оцінку фактичних обставин, просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити та стягнути з ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 750,00 грн. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції дійшов неправильних висновків про завищення розміру витрат та їх не співмірність зі складністю справи. Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що суд погоджується з тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу позивача в сумі 50 750,00 грн. підтверджений доказами. Разом з тим, суд критично поставився до визначеного часу участі представником позивача в судових засіданнях та до покладення витрат за складання апеляційної скарги на ухвалу про відмову в забезпеченні позову. Також судом зазначено, що витрати у даному випадку є завищеними, оскільки не є співмірними із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягу наданих ним послуг, а тому їх розмір має бути зменшений. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказані витрати не стосуються розгляду справи. Безумовно, суд першої інстанції, з урахуванням доводів та доказів має право зменшити заявлені судові витрати, в тому числі з рахуванням їх не співмірності, якщо таке буде встановлено судом. Натомість, така оцінка судом повинна мати об`єктивний характер, а не лише суб`єктивну оцінку, згідно з якою, фактично, суд першої інстанції оцінює цінову політику на вільному ринку надання правової допомоги. Такий підхід не відповідає ані закону, ані базовим засадам економіки, та трактується стороною як надмірне втручання в договірні відносини незалежних та вільних суб`єктів цивільних правовідносин, якими є адвокат та клієнт. За таких обставин, коли суд першої інстанції приходить до висновку про доведеність понесених витрат доказовою базою, але суто з суб`єктивної оцінки зменшує такі витрати понад в 10 разів, вказане не відповідає засадам справедливості та розумності. Дійсно, дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження. Натомість, вказане аж ніяк не свідчить про те, що така справа не потребувала від адвоката значного досвіду та кваліфікації - вказане також є суб`єктивною оцінкою суду. Вказана обставина також не пояснює та не обґрунтовує зменшення витрат в такому об`ємі, як визначено оскаржуваним додатковим рішенням, а оскаржуване додаткове рішення по своїй суті позбавляє права сторону, яка добросовісно виграла судовий процес, можливості компенсувати свої витрати. Відповідач ОСОБА_5 подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вказує на законність та обґрунтованість додаткового рішення, його відповідність засадам справедливості та розумності, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення без змін. Вказує, що до початку судового засідання не був поданий позивачем та її представником до договору про надання правничої допомоги від 18.03.2024 року сам розрахунок та детальний опис робіт (наданих послуг) адвокатом Стаховим А.О. Окрім того, даний опис надання послуг не описаний детально, а вартість години роботи адвоката є надумана та завищена. Також адвокатом не вказано, чи отримував він при укладенні вказаного договору про надання правничої допомоги від 18.03.2024 року фіксованої суми гонорару оплати, чи враховувалися ризики та інше. У судовому засіданні відповідач та його представник доводи своєї апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити її вимоги, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, а також просили апеляційну скаргу позивача на додаткове рішення суду залишити без задоволення. Представник позивача у судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити вимоги, скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 750,00 грн., проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, просив рішення суду залишити без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Стахов А.О., підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.10.2012 року. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 01.10.2021 року у справі № 286/3004/21 шлюб між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 02.10.2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Овруцького районного управління юстиції Житомирської області, актовий запис № 70, розірвано (а.с.19). 27.11.2015 року, тобто під час шлюбу, у відповідності до договору купівлі-продажу жилого будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених 27.11.2015 року приватним нотаріусом Овруцького районного нотаріального округу Житомирської області Кушнерчук О.М., зареєстрованих в реєстрі за № 2025 та № 2026 відповідно, ОСОБА_2 відповідач у справі, зі згоди дружини ОСОБА_1 позивача у справі, придбав (купив) у ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 1824288800:01:002:0110, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку), в АДРЕСА_1 (а.с.13-180). 10 квітня 2023 року приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Шваб О.В. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 534 заяву ОСОБА_1 про надання згоди колишньому чоловікові ОСОБА_2 на відчуження (продаж) житлового будинку та прилеглої до нього земельної ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_1 (а.с.69). 27.06.2023 року, тобто після розірвання шлюбу, у відповідності до договору купівлі-продажу жилого будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених 27.06.2023 року приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Шваб О.В., зареєстрованих в реєстрі за № 988 та № 990 відповідно, відповідач ОСОБА_2 , зі згоди дружини ОСОБА_1 позивача у справі, відчужив (продав) на користь ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_2 (до перейменування Овруцький район) Житомирської області, вартістю 464 714,68 грн., та земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 1824288800:01:002:0110, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку), в АДРЕСА_1 , вартістю 294 414,33 грн. (а.с.24-25). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що набуті за час шлюбу об`єкти нерухомого майна (житловий будинок та земельна ділянка) належали сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя, сторони мали право на їх поділ в рівних частках, виходячи з вартості майна в розмірі, яка визнається сторонами. Однак відповідач відчужив спільне майно хоч і зі згоди позивача, однак приховав його повну вартість на свою користь, тому позивач законно обґрунтовано претендує на присудження грошової компенсації замість належної їй частки у праві спільної сумісної власності на майно, що відчужене. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного. За правилом статті 60 Сімейного кодексу України (далі СК України) майно, набуте У статті 60 Сімейного кодексу України (далі СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18). У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Судом встановлено, що спірний житловий будинок та земельна ділянка були придбані сторонами по справі у період перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому спірне майно в силу вимог ст. 60 СК України належало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Відповідач ОСОБА_2 презумпції спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростував, що є його процесуальним обов`язком. Зустрічних вимог про визнання спірного майна особистою приватною власністю відповідачем по справі не заявлялось та перед судом у встановленому законом порядку не доводилось. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18). Предметом розгляду судами у цій справі було, зокрема, визнання недійсними правочинів відчуження автомобілів та стягнення компенсації 1/2 їх вартості. У вказаній справі судами встановлено, що після розірвання шлюбу відповідач відчужив рухоме майно, яке є спільним майном подружжя, без згоди позивача, тому суди дійшли висновку, що остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірних транспортних засобів. Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виснував, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. 27.06.2023 року, тобто після розірвання шлюбу, відповідач ОСОБА_2 відчужив на користь своєї матері ОСОБА_3 спірний житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 1824288800:01:002:0110 у відповідності до договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених 27.06.2023 року приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Шваб О.В., зареєстрованих в реєстрі за №988 та №990 відповідно. Укладення договорів купівлі-продажу спірного майна було здійснено за згоди колишньої дружини продавця ОСОБА_1 , відповідно до заяви №534 від 10.04.2023 року, яка посвідчена та зареєстрована приватним нотаріусом Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Шваб О.В. Однак, позивач, пред`являючи позов, посилалася на те, що після відчуження спільного майна подружжя відповідач по справі не сплатив половину вартості вказаного нерухомого майна на її користь. Надаючи згоду на укладення відповідних договорів купівлі-продажу, вона не відмовлялась від вартості своєї частки у спільному майні подружжя після того, як частка у праві спільної сумісної власності трансформувалась у інше майно грошові кошти від продажу. Факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя. Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц (провадження № 61-19420св18) та від 10 червня 2022 року у справі № 544/856/20 (провадження № 61-21406св21). Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що отримані від реалізації спірного рухомого майна кошти були витрачені в інтересах сім`ї, або сплачені позивачу в рахунок вартості частини належного їй на праві спільної сумісної власності подружжя майна, такі докази відповідач не надавав. Окрім того, такі кошти фактично не могли бути використані в інтересах сім`ї, оскільки шлюб між сторонами було розірвано до укладення договорів купівлі-продажу спірного майна. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу, оскільки відповідач відчужив спільне майно хоч і зі згоди позивача, однак приховав його повну вартість на свою користь. Відповідно до статті 364 ЦК України компенсація частки у спільному майні проводиться виходячи із дійсної вартості нерухомого майна. Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 27.06.2023 року вартість житлового будинку АДРЕСА_2 становила 464 714,68 грн., а вартість земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 1824288800:01:002:0110 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.06.2023 року 294 414,33 грн. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 379 564,50 грн., що становить частини вартості спірного майна. Твердження ОСОБА_2 про те, що нерухоме майно було придбано за його особисті кошти, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо поширення правового режиму спільного сумісного майна на даний житловий будинок та земельну ділянку, придбану в період шлюбу. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про виклик свідків, які могли б підтвердити факт сплати ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 10 тисяч доларів в рахунок компенсації частини вартості відчуженого ним на користь його матері майна є необґрунтованими, оскільки суд в межах своїх повноважень розглянув клопотання та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у його задоволенні у зв`язку із тим, що показання свідків на підтвердження виконання грошового зобов`язання є недопустимими доказами. Доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно розглянуто справу в порядку спрощеного провадження є безпідставними, оскільки дана справа відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України не відноситься до категорії спорів, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення. Задовольняючи частково заяву представника позивача адвоката Стахова А.О. про стягнення витрат на правничу допомогу суд першої виходив із того, що враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, характер виконаної адвокатом роботи, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема керуючись принципами справедливості та верховенства права, судові витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 50 750 грн. у даному випадку є завищеними, оскільки не є співмірними із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягу наданих ним послуг, а тому їх розмір має бути зменшений до 4 000,00 грн. Колегія суддів не в повній мірі може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного. Частинами першою та третьою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.11.2021 у справі № 346/5196/19 зроблено висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Під час розгляду справи було встановлено, що адвокат Стахов А.О. у поданому позові зазначав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести, в зв`язку із розглядом справи становить 60 000,00 грн. 70 000,00 грн. Вказував, що детальний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу з підтверджуючими документами буде наданий на відповідній стадії в ході розгляду справи. До позовної заяви представником позивача було додано: - ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АМ №1069332 від 08.11.2023 року про представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Стаховим А.О. у суді першої та апеляційної інстанції; - договір №251023 про надання правничої допомоги від 25.10.2023 року. Представником позивача після ухвалення у справі рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 до суду була подана заява про ухвалення додаткового рішення, до якої були долучені докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, а саме: - рахунок та детальний опис робіт (наданих послуг), акт наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 18.03.2024 року. У відповідності до рахунку та детального опису робіт (наданих послуг), акту наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 18.03.2024 року загальна вартість послуг складає 50 750,00 грн., з яких: - вивчення матеріалів справи клієнта, аналіз державних реєстрів, формування позиції та перспектив (20.10.2023) 2 500,00 грн. за 1 год. 3 год. 7 500,00 грн.; - формування та подання адвокатського запиту (07.11.2023) 2 500,00 грн. за 1 год. 1 год. 2 500,00 грн.; - написання та підготовка до подання позовної заяви з додатками (08.11.2023) 3 000,00 грн. за 1 год. 3,5 год. 10 500,00 грн.; - написання та підготовка до подання заяви про забезпечення позову (08.11.2023) 3 000,00 грн. за 1 год. 1,5 год. 4 500,00 грн.; - написання та подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у забезпеченні позову (01.12.2023) 3 000,00 грн. за 1 год. 1,5 год. 4 500,00 грн.; - вивчення та аналіз відзиву на позовну заяву (09.01.2024) 2 500,00 грн. за 1 год. 1 год. 2 500,00 грн.; - написання та подання відповіді на відзив (11.01.2024) 3 000,00 грн. за 1 год. 1,5 год. 4 500,00 грн.; - написання та подання клопотання про витребування доказів, допит свідків (29.01.2024) 2 000,00 грн. за 1 год. 1 год. 2 000,00 грн.; - представництво на судовому засіданні в режимі відеоконференції (30.01.2024) 3 500,00 грн. за 1 год. 1,5 год. 5 250,00 грн.; - представництво на судовому засіданні в режимі відеоконференції (14.03.2024) 3 500,00 грн. за 1 год. 2 год. 7 000,00 грн.; Відповідачем було подано до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн. у зв`язку із необґрунтованістю, надуманістю та завищеним розміром заявленої суми витрат на правничу допомогу. Колегія суддів, враховуючи критерії реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, складність справи та обсяг послуг, наданих адвокатом під час розгляду справи, час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, а також подане у суді першої інстанції клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, дійшла висновку, що стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 8 000,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу буде достатнім та співмірним. Представником позивача адвокатом Стаховим А.О. у поданому відзиві на апеляційну скаргу було заявлено, що орієнтовний (попередній) розмір витрат на правничу допомогу, який очікує понести позивач, становить 15 000,00 грн. 28 травня 2024 року представником позивача була подана заява по стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 17 500,00 грн. у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги відповідача. У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На підтвердження понесених витрат адвокат Стахов А.О. надав рахунок та детальний опис робіт (наданих послуг), акт наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 08.05.2024 року. Судом встановлено, що інтереси ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції представляв адвокат Стахов А.О. Надання адвокатом Стаховим А.О. професійної правничої допомоги при розгляді справи в суді апеляційної інстанції підтверджується, зокрема: - договором №251023 про надання правничої допомоги від 25.10.2023 року; - ордером про надання правничої (правової) допомоги серії АМ №1069332 від 08.11.2023 року про представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Стаховим А.О. у суді першої та апеляційної інстанції; - рахунком та детальним описом робіт (наданих послуг), актом наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 08.05.2024 року. У відповідності до рахунку та детального опису робіт (наданих послуг), акту наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 08.05.2024 року загальна вартість послуг складає 17 500,00 грн., з яких: - ознайомлення та аналіз апеляційної скарги на рішення, апеляційної скарги на додаткове рішення, доведення змісту до відома клієнта, формування перспектив (14.05.2024) 2 500,00 грн. за 1 год. 1 год. 2 500,00 грн.; - написання та подання відзиву на апеляційну скаргу (15.05.2024) 3 000,00 грн. за 1 год. 3 год. 9 000,00 грн.; - представництво інтересів на судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, враховуючи час очікування (03.06.2024) 3 000,00 грн. за 1 год. 2 год. 6 000,00 грн. Враховуючи критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, складність справи та межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, оцінюючи їх обґрунтованість, розумність і співмірність, колегія суддів вважає, що розумним і співмірним є стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, у сумі 4 000,00 грн. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 14 березня 2024 року без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Стахов Андрій Олексійович, задовольнити частково. Додаткове рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 27 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 8 000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи в розмірі 4 000,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07 червня 2024 року. Головуючий Судді