Постанова 4801 № 138/1059/24

Справа № 138/1059/24 Провадження № 22-ц/801/1285/2024 Категорія: 101 Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2024 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Матківської М. В., Стадника І. М., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради, розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Красіловський Вадим Олександрович, на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року, постановлену під головуванням судді Київської Т. Б. в м. Могилів-Подільський Вінницької області, у справі № 138/1059/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, встановив: Короткий зміст заяви У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що заявник за відсутності інших осіб, є єдиною особою, яка здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за станом свого здоров`я, потребує постійного стороннього догляду. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є єдиною спроможною особою, що може здійснювати постійний сторонній догляд на непрофесійній основі за батьком - ОСОБА_2 , який проживає за однією адресою з заявником, оскільки інших осіб, які здатні здійснювати такий догляд немає. Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява не відповідає вимогам ч. 1 - 3 ст. 318 ЦПК України, а також, враховуючи те, що вимоги ухвали про залишення заяви без руху від 09 квітня 2024 року заявником фактично не виконані, це, відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, є підставою вважати заяву неподаною та повернути її разом з доданими до неї документами заявнику. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У травні 2024 року адвокат Красіловський В. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Сопрун В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано заінтересованим особам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2024 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2024 року для розгляду цієї справи замінено суддю Сопруна В. В. та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що під час звернення до юриста в/ч НОМЕР_1 заявника було повідомлено, що з метою звільнення з військової служби рішення ЛКК недостатньо, а має бути наданий документ, що засвідчить факт здійснення постійного стороннього догляду за батьком ОСОБА_1 . Так як, на даний час апелянт є єдиною особою, яка має можливість здійснювати постійний догляд за своїм батьком, а саме: постійно його доглядати, купувати необхідні ліки, продукти харчування, сплачувати комунальні послуги, тощо, оскільки останній неспроможний цього робити особисто. У свою чергу, він має можливість здійснювати утримання свого батька та надавати йому матеріальну допомогу. А тому, метою звернення до суду з відповідною заявою було й бажання заявника офіційно оформити постійний догляд за батьком, який потребує стороннього догляду, щоб у майбутньому останній мав можливість надавати допомогу й представляти батька в медичних закладах, органах місцевого самоврядування та органах державної влади, а також щодо отримання соціальних пільг та виплат. У заяві про усунення недоліків заявник зауважував, що якби мав першочерговий намір на звільнення із військової служби він звернувся б з відповідним рапортом до командира та у випадку відмови, оскаржував в порядку КАС України. Натомість, у заявника виникла необхідність у зверненні із заявою в порядку окремого провадження задля встановлення факту, що має юридичне значення та породжує юридичні наслідки у вигляді представництва інтересів батька. Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходив. Позиція суду апеляційної інстанції Згідно з частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20). Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України). Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України). Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5 частини третьої статті 175 ЦПК України). Повертаючи заяву заявнику суд першої інстанції виходив з того, що підставою для залишення заяви без руху стало те, зокрема, що останній у своїй заяві зазначає, що підставою для звернення до суду стало те, що він хоче звільнитись з військової служби, оскільки він бажає доглядати свого хворого батька. Заявник фактично не зазначив про докази неможливості звільнення з військової служби та такі до свої заяви не додає, у тому числі відповідної відмови командира військової частини. Також, заявник не залучає до участі у справі в якості заінтересованої особи військову частину, в якій він проходить службу та з якої він бажає звільнитись. В поданій заяві про усунення недоліків представник заявника зазначає, що першочерговою метою звернення до суду із вказаною вище заявою є те, що заявник бажає оформити постійний догляд за батьком, щоб у майбутньому заявник мав можливість надавати допомогу і представляти батька в медичних закладах, органах місцевого самоврядування та органах державної влади, а також щодо отримання соціальних пільг та виплат. Тобто, мотиви поданої заяви про усунення недоліків та заяви про встановлення юридичного факту суперечать одне одній. Крім того, заявником не зазначено правового обґрунтування тієї обставини, що у випадку встановлення судом факту про який він просить таке рішення суду надасть йому можливість звертатись до будь-яких установ в інтересах батька. Так само, не зазначено які взагалі є перешкоди для звернення батька до медичних закладів, органів місцевого самоврядування та органів державної влади. Твердження представника заявника, що даний факт породить юридичний наслідок у виді представництва інтересів батька нічим не обгрунтовано, оскільки представництво інтересів здійснюється на підставі нотаріально посвідченого доручення або ж у випадку визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною призначеним їй відповідним опікуном чи піклувальником, який і буде уповноваженим представляти інтереси такої особи. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що заява не відповідає вимогам частини першої - третьої статті 318 ЦПК України, а також, враховуючи те, що вимоги ухвали про залишення заяви без руху від 09 квітня 2024 року заявником фактично не виконані, що, відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, є підставою вважати заяву неподаною та повернути її разом з доданими до неї документами заявнику. З такими висновками суду погодитися не можна. Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (частина перша статті 294 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) викладено правовий висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що заявник за відсутності інших осіб, є єдиною особою, яка здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за станом свого здоров`я, потребує постійного стороннього догляду. Отже у заявника виникла необхідність у зверненні із заявою в порядку окремого провадження задля встановлення факту, що має юридичне значення та породжує юридичні наслідки у вигляді факту здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. При цьому заінтересованими особами він зазначив свого батька ОСОБА_2 та Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норма права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 569/4466/23 (провадження № 61-6986св23) зроблено висновок, що: «законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що при розгляді справ не застосовуються положення щодо змагальності (стаття 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (статті 13 ЦПК України). Законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази; тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, в частині другій статті 318 ЦПК України)». Отже висновок суду про повернення заяви з тих підстав, що заява не відповідає вимогам частин першої-третьої статті 318 ЦПК України, оскільки заявник фактично не зазначив про докази неможливості звільнення з військової служби та такі до свої заяви не додає, у тому числі відповідної відмови командира військової частини, є передчасним. Частиною третьою статті 185 ЦПК України передбачено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. У поданій ОСОБА_2 заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, викладено зміст її вимог та обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги та до неї додано докази, які на думку заявника підтверджують його вимоги. Як наголосив Верховний Суд в постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року). Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд, згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року. У відповідності до вимог частин першої-другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Згідно з вимогами статті 197 ЦПК України, у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше. Разом з тим, відповідно до положень частини другої статті 294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справ суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Таким чином, з огляду на те, що на стадії підготовчого засідання суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються, а оцінка доказів та доведеність вимог має перевірятися на стадії судового розгляду, а не на стадії відкриття провадження у справі, ухвала суду про визнання заяви неподаною та її повернення є такою, що не відповідає положенням частини третьої статті 185 ЦПК України. Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що повернення заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права заявника на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і суперечить завданню цивільного судочинства щодо захисту його прав та законних інтересів. Отже апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Ухвала про визнання неподаною та повернення заяви постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційним судом не вирішувалася заява по суті заявлених вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Красіловський Вадим Олександрович, задовольнити. Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07 червня 2024 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: М. В. Матківська І. М. Стадник