Постанова 4855 № 620/1102/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1102/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя - Голяшкін О.В., судді - Заїка М.М., Швед Е.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 року у справі № 620/1102/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив: -визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови у задоволенні рапорта військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до частини 4 пункту «г» статті 26 Закону України «По військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у дружини статусу особи з інвалідністю III групи; -зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 року позов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що у позивача відсутні підстави звільнення в запас у зв`язку із сімейними обставинами. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивача 10.05.2022 року призвано на військову службу по мобілізації до Збройних Сил України згідно Указу Президента України від 25.02.2022 року № 969/2022 «Про загальну мобілізацію», що підтверджується військовим квитком позивача серії НОМЕР_2 . ОСОБА_2 проходить службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на посаді начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби четвертої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) другої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ). 25.12.2023 року позивач подав рапорт начальнику четвертої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) другої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ОСОБА_3 про звільнення з військової служби, за сімейними обставинами, згідно підпункту «т» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Листом від 08.01.2024 року відповідач повідомив коменданта другої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_1) ОСОБА_4 про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_2 зі служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вважаючи дії відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення його з військової служби, за сімейними обставинами, відповідно до абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з наявністю у дружини статусу особи з інвалідністю ІІІ групи протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам скаржника в апеляційні скарзі та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Згідно з частинами 3 і 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, в редакції Указу Президента України №439/2023 від 18.07.2023 року (далі - Положення) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються, зокрема, підстави звільнення з військової служби. За приписами пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин. Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». При розгляді справи в апеляційному порядку колегія суддів застосовувала закон редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин та розгляду справи судом першої інстанції. При вирішенні цього спору необхідно розтлумачити зміст речення із застосуванням комбінованого сполучника «та/або», оскільки такий застосовується у гіпотезі норми права (абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») щодо застосування якої виник спір. Посилаючись на параграф 165 Українського правопису - 2019 відповідач зазначає, що перша або друга з умов норми «у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи (2)» не є обов`язковою, якщо присутнє слово «або». Однак зважаючи на наявність сполучника «та», необхідним є застосування або двох умов (1 та 2) або другої умови (2). Таким чином, норма абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» розкладається на дві складові: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи (або) у зв`язку з наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. Тому відповідач вважає, що частиною 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення військовослужбовців - наявність ІІІ групи інвалідності у дружини (чоловіка) як під час дії особливого періоду, так і під час воєнного стану. Всі підстави для звільнення, які передбачені частиною 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» стосовно інвалідності у відповідних категорій осіб, які, в свою чергу перебувають у відповідних відносинах з військовослужбовцями, ставляться в залежність від наявності саме І чи ІІ групи інвалідності. Дружина позивача є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною комісією. Свідоцтво не містить зауважень щодо необхідності здійснення постійного догляду за особо, тобто дані МСЕК, на думку відповідача, не свідчать про наявність у дружини позивача обставин непрацездатності, значного обмеження життєдіяльних функцій, неспроможності або обмеженої спроможності до самообслуговування, що у контексті підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є підставою для звільнення з військової служби. Таким чином, під час відмови у задоволенні рапорту позивача відповідач вважає, що він діяв у спосіб та в порядку, передбаченими чинним законодавством, і будь-яких порушень його законних прав свобод та інтересів не допустив. Однак, суд першої інстанції не погодився з позицією відповідача, з чим погоджується і апеляційний суд. Відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. При цьому, закон не обумовлював застосування вказаної підстави звільнення з військової служби обставинам щодо необхідності здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком). З конструкції цієї норми слідує, що законодавець поєднав сполучниками «та» і «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як то: - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова); - одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (2 умова). Синтаксичний розбір вказаного речення дає підстави вважати, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану, за наступних умов: - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (тобто, 1 або 2 умови); - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Тобто, сполучник «та» поєднує 1 і 2 умови, а сполучник «або» розділяє. З огляду на вищевикладене, наведена в абзаці 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстава звільнення - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова) є самостійною. При цьому, в конструкції цього речення відсутня конкретизація, яка саме група інвалідності повинна бути в дружини (чоловіка). Разом із тим, якщо розглядати випадок поєднання 1 та 2 умов сполучником «та», то навіть у цьому разі Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» не ставить звільнення військовослужбовців у залежність від наявність у дружини (чоловіка) І чи ІІ групи інвалідності, а лише вказує «із числа осіб з інвалідністю». Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 24.04.2024 року у справі № 140/12873/23. На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність у позивача дружини, яка є інвалідом ІІІ групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», і не вимагає наявність у дружини саме І чи ІІ групи інвалідності. Колегія суддів визнає безпідставними доводи скаржника, що І чи ІІ групи інвалідності стосуються і дружини, оскільки, якщо б законодавець мав на увазі, що І чи ІІ групи інвалідності стосується як дружини (чоловіка) військовослужбовців, так і одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), то втрачало б сенс зазначення у конструкції 1 умови фрази «із числа осіб з інвалідністю». У такому випадку абзац 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» був би викладений таким чином: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Саме в такому випадку можна було б стверджувати про прив`язку 1 та 2 умов до наявності І чи ІІ груп інвалідності. Отже, наведене в апеляційній скарзі відповідачем розуміння норми абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є суто суб`єктивним і ґрунтується на неправильному її тлумаченні. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до частини 3 стаття 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя О.В. Голяшкін Судді М.М. Заїка Е.Ю. Швед Повний текст постанови складено 05.06.2024 року