Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/19948/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2024 р. Справа № 520/19948/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., повний текст складено 17.01.24 по справі № 520/19948/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати додаткової грошової винагороди в розмірі 100000 грн за період з 01.08.2022 до 31.12.2022; визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без врахування додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168; Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 в розмірі 100 000 грн за період з 01.08.2022 до 31.12.2022 з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 з урахуванням раніше виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправні дії щодо не нарахування та невиплати додаткової грошової винагороди в розмірі 100000 грн за період з 01.08.2022 до 31.12.2022 та грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без врахування додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення не досліджено жодного доказу по справі, проігноровано обов`язок відповідача щодо доказування, упереджено та недобросовісно розглянуто справу по суті, при цьому надано безтермінову відстрочку відповідачу для надання зручних доказів та відзивів, які в свою чергу не досліджував та не оцінював. Вказує, що судом не перевірено достовірність наданих Військовою частиною НОМЕР_1 доказів, а саме відповідність наказів командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.08.2022 року №250 та від 21.09.2022 року №293 вимогам Інструкції №105. Стверджує, що судом не досліджено факт видання командиром Військової частини НОМЕР_1 позивачу довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 20.10.2023 №1385/2708, у відповідності до якої ОСОБА_1 дійсно в період з 16.04.2023 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Звертає увагу, що час, протягом якого позивач виконував завдання до 16.04.2023 в даному місці виявляється не є виконанням бойового завдання, проте, усі правові підстави є однаковими, склад підрозділу однаковий, проте з 16.04.2023 позивач брав участь, а до цього часу ні. Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою №168, наголошує, що додаткові винагороди входять до складу грошового забезпечення, встановлено постійних характер виплати позивачу даної винагороди, що підтверджується виписками з карткового рахунку та не заперечується відповідачем. Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 року без змін. Зазначає, що згідно наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2022 року №250 (по стройовій частині) та від 21.09.2022 року №293 (по стройовій частині) позивач убув у відрядження для виконання завдань за призначенням у польових умовах, а не для безпосередньої участі у бойових діях (в тому числі виконанні бойових завдань у районах ведення бойових дій, з виявлення повітряних цілей). Вказує, що саме по собі перебування військовослужбовця в районі бойових дій, в тому числі згідно бойового наказу (бойового розпорядження), не є правовою підставою вважати такого військовослужбовця, що він безпосередньо брав участь у ведені бойових дій. Стверджує, що позивачем не надані журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), а також рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, в тому числі з виявлення повітряних цілей. Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, звертає увагу, що в розумінні ст.9 Закону №2011-ХІІ та з урахуванням (у взаємозв`язку) Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 року №912/3/29, додаткова винагорода не має постійного характеру, виплачується за певних умов, визначених у Постанові №168 та Окремому доручені Міністра оборони України від 23.06.2022 року №912/3/29, тобто не належить до додаткових винагород, які мають постійний характер, а отже не входить до складу грошового забезпечення. Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 23.05.2022 до 15.06.2023 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка входить до складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ). Відповідно до виписки з особового рахунку АТ «Приватбанк» позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду з розрахунку 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок в наступному розмірі: 19.09.2022 29 550 грн, 29.10.2022 29 550 грн, - 15.11.2022 - 29 550 грн, 13.12.2022 - 29 550 грн., 20.01.2023 - 29 550 грн. Також, 02.12.2022 року позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 13 069 грн. Вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 неправомірно зменшено розмір належної грошової винагороди за виконання бойових завдань у складі Військової частини НОМЕР_2 , а також безпідставно не включено грошову винагороду до розміру допомоги на оздоровлення за 2022 рік, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині не нарахування та невиплати додаткової грошової винагороди в розмірі 100000 грн за період з 01.08.2022 до 31.12.2022, суд першої інстанції виходив з того, що до суду не було надано доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або воєнних (бойових) діях у період з 01.08.2022 по 31.12.2022. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині не нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, суд першої інстанції дійшов висновку, що така винагорода не входить до складу грошового забезпечення, оскільки має тимчасовий характер. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону). Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 строк дії воєнного часу продовжувався. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту Постанова №168), якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. та до 100 000,00 грн. Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022. Відповідно до абз.1 п.1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 (в первісній редакції на момент прийняття) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Згідно з абз 4 п.1 Постанови №168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до п.2-1 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350 до вищезазначеної Постанови №168 були внесені зміни, згідно з якими абзац перший пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754 до постанови Кабінету Міністрів України №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абз.1 п.1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)». Таким чином, враховуючи вказане вище нормативне врегулювання, на період дії воєнного стану військовослужбовці мають право на виплату додаткової винагороди та додаткової винагороди у збільшеному розмірі. Так, розмір додаткової винагороди становить 30000,00 грн, а у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - 100000,00 грн пропорційно часу участі у таких діях та заходах. З метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України було надіслано (адресовано) військовому командуванню Збройних Сил України телеграму №248/1298 від 25.03.2022. Пунктом 1 вказаної телеграми визначено, що під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій). В подальшому, 07.07.2022 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, згідно якої були внесені відповідні зміни до Постанови №168, зокрема п.2-1 якої встановлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Також, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України видано Окреме доручення №912/з/29 від 23.06.2022. Відповідно до п.13 Окремого доручення Міністра №912/з/29 вважаються такими, що не застосовуються з 01.06.2022 телеграми Міністра оборони України від 02.03.2022 №248/1196 (крім пункту 5), від 07.03.2022 №248/1217, від 25.03.2022 №248/1298, від 18.04.2022 №248/1529. Пунктом 1 Окремого доручення Міністра №912/з/29 встановлено, що під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: - бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; - бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; - бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; - бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; - завдання з ведення руху оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; - бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; - бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); - виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; - виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; - здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; - здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; - виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії. Пунктом 2 Окремого доручення Міністра №912/з/29 передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах: - 100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах); - 30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби). Згідно з п.3 Окремого доручення Міністра №912/з/29 райони ведення бойових дій слід визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України слід визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення. Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: - бойовий наказ (бойове розпорядження); - журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); - рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Отже, військовослужбовець Збройних Сил набуває право на отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди у разі безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. При цьому, обов`язковою умовою для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, що здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини. Як встановлено вище, з 23.05.2022 до 15.06.2023 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка входить до складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ). Матеріалами справи підтверджено, що позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду з розрахунку 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок в наступному розмірі: 19.09.2022 - 29 550 грн, 29.10.2022 - 29 550 грн, - 15.11.2022 - 29 550 грн, 13.12.2022 - 29 550 грн, 20.01.2023 - 29 550 грн. Згідно з підпунктом 4.3. пункту 4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2022 року №250 (по стройовій частині) вважати такими, що вибули у відрядження військовослужбовців Військової частини НОМЕР_2 (з Військової частини НОМЕР_3 ) на позицію призначення 708 окремого радіолокаційного взводу АДРЕСА_1 з 15 серпня 2022 року до окремого розпорядження для виконання завдань за призначенням в польових умовах. Зняти з котлового забезпечення Військової частини НОМЕР_3 з 15 серпня 2022 року солдата ОСОБА_1 , старшого радіотелеграфіста радіостанції 708 окремого радіолокаційного взводу. Відповідно до підпункту 5.2. пункту 5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2022 року №293 (по стройовій частині) вважати такими, що вибули у відрядження 26 військовослужбовців Військової частини НОМЕР_2 на позицію НОМЕР_4 окремого радіолокаційного взводу АДРЕСА_2 з 21 вересня 2022 року до окремого розпорядження для виконання завдань за призначенням в польових умовах. Вважати такими, що прибули до місця відрядження. Зарахувати на котлове забезпечення Військової частини НОМЕР_2 з 21 вересня 2022 року солдата ОСОБА_1 , старшого радіотелеграфіста радіостанції 708 окремого радіолокаційного взводу. Отже, зі змісту наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2022 року №250 (по стройовій частині) та від 21.09.2022 року №293 (по стройовій частині) встановлено, що позивач убув у відрядженні для виконання завдань за призначенням у польових умовах. Проте, накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2022 року №250 (по стройовій частині) та від 21.09.2022 року №293 (по стройовій частині) не доводять факту участі позивача у бойових діях або у забезпеченні здійснення відповідних заходів, тобто, не є достатнім свідченням того, що позивач на підставі бойового наказу брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Факт безпосередньої участі у таких діях та заходах має бути підтверджений додатковими доказами (наприклад, витягом з журналу бойових дій, витягом з журналу ведення оперативної обстановки, копією бойового донесення, копією рапорту начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу), де проходив службу в певні періоди часу військовослужбовець, про його участь у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань - із зазначенням кількості днів такої участі, довідкою про участь у бойових діях чи визначених заходах із зазначенням кількості днів такої участі. Саме по собі перебування військовослужбовця в районі бойових дій, не може бути підставою для визнання такого військовослужбовця таким, що брав безпосередню участь у ведені бойових дій, а відповідно і нарахуванню та виплаті йому додаткової винагороди установленою постановою № 168, у збільшеному розмірі до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У позовній заяві та апеляційній скарзі позивачем вказано, що у складі Військової частини НОМЕР_2 ним виконувались бойові завдання з ведення повітряної розвідки, виявлення повітряних цілей та інші бойові завдання, визначені бойовими наказами (розпорядженнями) командування в районі ведення бойових дій. Оцінюючи вказані доводи позивача, судом не встановлено жодних доказів на підтвердження відрядження позивача для безпосередньої участі у бойових діях (журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), а також рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, в тому числі з виявлення повітряних цілей). Водночас, за твердженням відповідача, у спірний період ОСОБА_1 убув у відрядження для виконання завдань за призначенням у польових умовах, не виконував бойових завдань, пов`язаних з безпосередньою участю в бойових діях та/або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), що надає право на отримання збільшеної додаткової винагороди. Отже, відповідачем вказано про відсутність у нього таких доказів, а позивачем їх не надано. У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №814/1460/16, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності). Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи. При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання). Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності. І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі. Даний висновок суду повністю корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19, де вказано, що визначений ст.77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи відповідачем доведено дотримання у спірних відносинах вимог ч.2 ст.19 Конституції України та положень ч.2 ст.2 КАС України, оплата часу військової служби позивача у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 проведена згідно з даними обліку, стосовно якого відсутні об`єктивні дані про неправдивість, недостовірність, спотворення, перекручення чи невідповідність справжнім обставинам фактичної дійсності. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення. Оскільки у ході розгляду справи не були підтверджені обставини порушення прав та інтересів позивача за рахунок неповної оплати часу служби у публічно-правових відносинах в частині призначення, обчислення і виплати додаткової винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, то вимоги позову в цій частині правомірно залишено судом першої інстанції без задоволення. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції не перевірено достовірність наданих Військовою частиною НОМЕР_1 доказів, а саме відповідність наказів командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.08.2022 року №250 та від 21.09.2022 року №293 вимогам Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 №105, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки питання правомірності винесення наказів не є предметом спору у даній справі. Також, посилання апелянта на довідку від 20.10.2023 №1385/2708 про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з 16.04.2023 та виконання однакових завдань як протягом спірного періоду (серпень-грудень 2022 року), так і 16.04.2023, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази безпосередньої участі позивача у бойових діях або воєнних (бойових) діях у період з 01.08.2022 по 31.12.2022. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині позовних вимог спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168, та відповідних доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до розділу XXIII «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі по тексту - Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Відповідно до висновків Верховного Суду у справі №640/13029/22 додаткова винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні. Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни. Як встановлено вище, за спірний період позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду з розрахунку 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок в наступному розмірі: 19.09.2022 - 29 550 грн, 29.10.2022 - 29 550 грн, 15.11.2022 - 29 550 грн, 13.12.2022 - 29 550 грн, 20.01.2023 - 29 550 грн. Наведені обставини вказують, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, виплачувалася позивачу у спірний період щомісячно. Аналіз норм постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, а саме виплати позивачу додаткової винагороди щомісячно, вказує на те, що така додаткова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Посилання відповідача на те, що виплату зазначеної винагороди вирішено Кабінетом Міністрів України здійснювати на період воєнного стану, жодним чином не спростовує притаманних їй ознак щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, позаяк воєнний стан, як правовий режим, не є одномоментним за своєю суттю, триває певний період до його скасування у встановленому порядку і протягом цього періоду виплата додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 здійснюється щомісячно. За таких обставин справи, колегія суддів вважає, що відповідачем протиправно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислено розмір грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168. Вказані обставини не були з`ясовані судом першої інстанції, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Стосовно доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Відповідно до ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, від 17.08.2023 року у справі 380/14039/22, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Спірні правовідносини у цій справі стосується питання нездійснення позивачу нарахування та виплати додаткової грошової винагороди в розмірі 100000 грн за період з 01.08.2022 до 31.12.2022, а також не включення грошової винагороди до розрахунку допомоги для оздоровлення за 2022 рік. З адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 27.07.2023 року через систему "Електронний Суд". Суд зазначає, що заробітна плата (грошове забезпечення) є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату заробітної плати, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Водночас, відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. З огляду на викладене, строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень КЗпП України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), про що зазначено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №380/14039/22. З урахуванням наведеного суд зазначає, що на правовідносини з нарахування й виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, за період з 01.08.2022 до 31.12.2022, а також допомоги на оздоровлення за 2022 рік в належному розмірі, такий строк становить три місяці, що з урахуванням дії карантину у період з 19.07.2022 по 30.06.2023, слід обчислювати з 01.07.2023. Тобто тримісячний строк звернення до суду з цим позовом розпочався з 01.07.2023 та з урахуванням приписів частини шостої статті 120 КАС України закінчився 02.10.2023 (останній день строку звернення до суду). Оскільки з адміністративним позовом про нарахування та виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, за серпень-грудень 2022 року, а також допомоги на оздоровлення за 2022 рік в належному розмірі, позивач звернувся до суду 27.07.2023 року, колегія суддів вважає помилковими доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з частковим скасуванням рішення суду. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 по справі № 520/19948/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 по справі № 520/19948/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко