Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 128/3316/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 128/3316/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ганкіна І.А. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 03 червня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ЕАТ № 7529243 від 14.08.2023, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ЕАТ № 7529243 від 14.08.2023. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 16.10.2023 проведено заміну неналежного відповідача - Управління патрульної поліції в Хмельницькій області, на належного - Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2024 року позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи відсутність клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участі, справу розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Так, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. З матеріалів справи встановлено, що постановою серії серії ЕАТ №7529243 від 14.08.2023 у справі про адміністративне правопорушення позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.132-1 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу в сумі 510 грн. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 14.08.2023 о 22:47 год. в м. Дунаївці, по вул. Франца Лендера, 34, позивач, керуючи автоцистерною, що перевозить небезпечний вантаж - скраплений газ ООН 1965, здійснив стоянку в межах населеного пункту, чим порушив п.22.5 ПДР, скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.132-1 КУпАП. Не погоджуючись з постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача під час судового розгляду не спростовані відповідачем, а зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на недоведеність відповідачем законності оскаржуваної постанови. Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, відзначає наступне. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події. Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі ПДР України). Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За змістом пункту 22.5 Правил дорожнього руху затверджених за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги -4м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь -11т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь -11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному акті - в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом МВС України від 06.11.2015р № 1376. В іншому випадку, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України в рішенні від 22.12.2010р у справі № 23-рп/2010. Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно зі статтею 293 КУпАП і роз`яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» - орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову. При цьому, судова колегія звертає увагу на приписи ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», якими відзначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Як встановлено з наявних матеріалів справи, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є диск, на якому міститься відео з портативного відеореєстратора працівника патрульної поліції. Так, оглянувши відеозапис подій, що мали місце 14.08.2023, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній не містить доказів здійснення позивачем зупинки автоцистерни, що перевозить небезпечний вантаж, а саме скраплений газ ООН 1965, в межах населеного пункту, а саме: у АДРЕСА_1 , і відповідного порушення ним п. 22.5 ПДР за що передбачена відповідальність ч.1 ст.132-1 КУпАП. В даному випадку, транспортний засіб позивача був зафіксований працівником поліції в темну пору доби і встановити з даного відео факт зупинки останнього саме в межах населеного пункту на разі не вбачається можливим. Зокрема, наданий відповідачем відеодоказ містить виключно розмову працівника патрульної поліції та позивача, який перебував біля транспортного засобу у якого були увімкненні аварійні вогні та який не здійснював руху. Також, судова колегія звертає увагу на те, що розмова позивача та працівника патрульної поліції мала місце серед скупчення інших автоцистерн, які також мали увімкненні аварійні вогні та не здійснювали рух. Стосовно доводів апелянта про те, що наданим відеозаписом зафіксований факт визнання позивачем вчинення ним порушення п. 22.5 ПДР, то судова колегія останні відхиляє, позаяк оглядом відеозапису дана обставина не підтверджена. В даному випадку, позивач лише висловлював свою незгоду з діями працівника поліції та твердженням останнього про порушення правил дорожнього руху. Інших доказів на підтвердження вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.132-1КУпАП відповідач не надав. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме по собі описання адміністративного правопорушення в постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Стаття 62 Конституції України визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції, яке переглянуто колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги, скасуванню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.