Постанова 4818 № 953/23364/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 953/23364/21 Номер провадження 22-ц/818/1509/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 травня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року в складі судді Губської Я.В. у справі № 953/23364/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи- Акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка Плюс» про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи- Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Карточка Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Карточка Плюс») про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначає, що 13 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ML -701/663/2007 за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 53 645,90 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у строки, передбачені Кредитним договором. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 13 липня 2007 року між сторонами укладено Договір іпотеки № PCL-701/663/2007, предметом якого є належний відповідачу будинок АДРЕСА_1 . 01 квітня 2021 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступник якого є АТ «ОТП-Банк», та ТОВ «ФК «Карточка Плюс» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором № ML -701/663/2007 від 13 липня 2007 року та за договором іпотеки № PCL-701/663/2007 від 13 липня 2007 року. Починаючи з 01 квітня 2021 року він є новим кредитором ОСОБА_1 , заборгованість якого становить 2 076 568,13 грн. Згідно зі звітом про оцінку майна від 22 вересня 2021 року вартісна оцінка предмету іпотеки будинок АДРЕСА_1 , на який було звернуто стягнення, становить 300 600 грн. Отже, розмір непогашеної заборгованості за кредитним договором № ML -701/663/2007 від 13 липня 2007 року становить 1 775 968,13 грн, яку ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 . Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього право власності, підстави для стягнення заборгованості в непогашеній за рахунок іпотечного майна частині відсутні, оскільки за відсутності застереження щодо відступу від положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» правовідносини припинені внаслідок позасудового врегулювання спору. 24 лютого 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, який, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. У Кредитному договорі сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами обох його частин та діє до виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань по цьому Договору в повному обсязі. З огляду па суму кредиту, вартість предмета іпотеки та залишок кредитного боргу, підстав для припинення дії грошового зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору відсутні та воно діє до його погашення в повному обсязі. Спеціальна норма ч. 6 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» не встановлює вимог до змісту застереження в договорі, в якому сторони передбачили умови його дії до повного виконання кредитного зобов`язання, в тому числі після позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. У судове засідання сторони не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 30 травня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_1 повідомлений в телефонному режимі, про що складено телефонограму від 24 квітня 2024 року (том 1, а.с. 165); ОСОБА_4 , який представляє інтереси ОСОБА_1 , отримано 15 травня 2024 року (том 1, а.с. 177), повідомлений в телефонному режимі, телефонограма від 24 квітня 2024 року (том 1, а.с. 164), судова повістка в електронному вигляді про розгляд справи отримана 25 квітня 2024 року (том 1, а.с. 167); ОСОБА_2 отримано 02 травня 2024 року (том 1, а.с. 172), повідомлений в телефонному режимі, телефонограма від 24 квітня 2024 року (том 1, а.с. 163); ТОВ "ФК "Карточка Плюс" отримано 05 травня 2024 року (том 1, а.с. 171), представник повідомлений в телефонному режимі, телефонограма від 24 квітня 2024 року (том 1, а.с. 162); АТ "ОТП Банк" отримано 06 травня 2024 року (том 1, а.с. 176), судова повістка в електронному вигляді про розгляд справи отримана 25 квітня 2024 року (том 1, а.с. 168). ОСОБА_4 , який представляє інтереси ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі від 22 лютого 2024 року, заявив клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що 13 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником прав якого є АТ «ОТП Банк» укладено Кредитний Договір № ML -701/663/2007, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 53 645,90 доларів США строком до 13 липня 2027 року зі сплатою відсотків, обумовлених Кредитним договором.(а.с.10-14) В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 13 липня 2007 року між сторонами укладено Договір іпотеки № PCL-701/663/2007, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 (а.с.15-17). Відповідно до п. 6.1. вказаного договору за рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: (а) всі боргові зобов`язання, не сплачені Іпотекодавцем, в тому числі заборгованість по овердрафту і (б) вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням Іпотекодавцем його зобов`язань за цим Договором , а також всіх фактичних витрат, понесених Іпотекодержателем у зв`язку з реалізацією його права за цим Договором. За пунктом 6.6. у разі реалізації предмета іпотеки: (а) будь-які суми, виручені в результаті такої реалізації, використовуються в першу чергу, для відшкодування всіх витрат згідно з чинним законодавством України (включаючи витрати на послуги третіх осіб), яких Іпотекодержатель зазнав у зв`язку із захистом і реалізацією своїх прав за цим Договором (у тому числі у зв`язку із здійсненням реалізації Предмета Іпотеки або отриманням виручених від неї сум). Будь-які суми, що залишаються після відшкодування зазначених витрат, використовуються для сплати інших фактичних вимог ; (б) будь-які суми, виручені в результаті реалізації, які залишаються невикористаними після повного погашення всіх фактичних Вимог, повертаються Іпотекодавцю. Відповідно до звіту про оцінку майна № 220921-1, складеного 22 вересня 2021 року Фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 вартість будинку АДРЕСА_1 становить 300 600 грн (а.с.23-28). 01 квітня 2021 року між АТ «ОТП-Банк» та ТОВ «ФК «Карточка Плюс» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого останнє набуло права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № ML -701/663/2007 від 13 липня 2007 року та за договором іпотеки № PCL-701/663/2007 від 13 липня 2007 року (а .с.18-19). 01 квітня 2021 року на підставі договору про відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Карточка Плюс» відчужено ОСОБА_1 права вимоги до ОСОБА_2 за вказаними правочинами в розмірі 74636,02 доларів США (а .с.20-22). Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2016 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за Кредитним Договором № ML -701/663/2007 від 13 липня 2007 року в розмірі 54 123, 02 доларів США що за офіційним курсом НБУ станом на 29 квітня 2016 рік (1 Долар США= 25.186528 гривень) складає 1 363 170, 95 грн та судовий збір у розмірі 20 447,56 грн. На виконання рішення суду 16 травня 2017 року видано виконавчі листи, за якими приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. 23 серпня 2018 року відкриті виконавчі провадження № 570762253 та № АСВП: 57076369 Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Амельченко В.П. від 25 жовтня 2021 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчих листів № 640/11030/16-ц, виданих 16 травня 2017 року (а.с. 102-103, 107). 06 жовтня 2021 року на підставі договору іпотеки від 13 липня 2007 року право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.29). Поставною Харківського апеляційного суду від 03 травня 2023 року, залишеної без змін ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року, визнано виконавчий лист № 640/11030/16-ц, виданий 16 травня 2017 року Київським районним судом міста Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ«ОТП Банк» заборгованості за Кредитним Договором № ML -701/663/2007 від 13 липня 2007 року в розмірі 54 123, 02 доларів США що за офіційним курсом НБУ станом на 29 квітня 2016 рік (1 Долар США= 25.186528 грн) складає 1 363 170, 95 грн таким, що не підлягає виконанню. Визнано виконавчий лист № 640/11030/16-ц, виданий 16 травня 2017 року Київським районним судом міста Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за судовим збором у розмірі 20 447,56 грн таким, що не підлягає виконанню (а.с. 111-119). Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України). Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом з тим частина 1 статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 523/12336/18. Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Відповідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 757/52475/18 викладено висновок, що «частина 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів». Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено. Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною. У той же час виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого праву обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 161/9633/20. Допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора. До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживання кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин. Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі. Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, Верховного Суду від 24 квітня 2023 року у справі № 715/72/22. У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 756/11478/19 викладено висновок, що «іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки. Діючи добросовісно та обачливо, відповідач повинен був застосувати заходи досудового врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки таким чином, щоб вартість предмета іпотеки повністю або в більшій частині погасила заборгованість за кредитним договором, розуміючи, що наступні будь-які вимоги в цих правовідносинах будуть неможливі. Неможливість наступних вимог кредитора до боржника за змістом норми закону, чинної на той момент, і таких фактичних обставин, які встановлено в цій справі, свідчить про припинення зобов`язання боржника у кредитних правовідносинах виконанням. У зазначеному випадку неможливість пред`явлення наступних вимог у будь-якому обсязі до боржника свідчить про неможливість подальших правовідносин між кредитором та боржником, а тому слід дійти висновку, що зобов`язання боржника у таких кредитних правовідносинах припиняється. Зважаючи, що сторони кредитного зобов`язання вирішили питання щодо погашення кредитної заборгованості шляхом позасудового врегулювання спору на підставі іпотечного застереження договору, зміст договору іпотеки не містить вимог щодо погашення заборгованості після звернення стягнення на іпотечне майно, то зобов`язання відповідача за вказаним кредитним договором є такими, що припинені. При цьому позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості, яка на думку, позивача, не погашена за рахунок предмета іпотеки. Доводи позивача, що зобов`язання є дійсним до повного його виконання, тобто, сплати всієї заборгованості судова колегія не приймає до уваги, оскільки, саме ОСОБА_1 було обрано позасудовий спосіб звернення стягнення на майно, а тому останній мав усвідомлювати ризики та наслідки вчинення таких дій, проте погодився набути майно у власність в рахунок погашення боргу. Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 03 червня 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина