Постанова 4818 № 619/4128/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 30 липня 2025 року м. Харків справа № 619/4128/24 провадження №№ 22-ц/818/3486/25; 22-ц/818/3019/25 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Мальованого Ю.М., Яцини В.Б., за участю секретаря судового засідання: Львової С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2025 року та на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2025 року, ухвалені суддею Нечипоренко І.М., - В С Т А Н О В И В : У червні 2024 року Акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначає, що 13 січня 2022 року між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2038757130, згідно умов якого остання отримала кредит в розмірі 150 000грн., зі сплатою 36,00% річних в порядку на умовах передбачених цим договором. Зазначає, що відповідачка виконувала взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, не в повному обсязі або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. 09 квітня 2024 року відповідачці було направлено вимогу про погашення заборгованості, яка залишилася без реагування. Станом на 13 січня 2022 року заборгованість становить 261 963,23грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 149306,79грн. та заборгованості за відсотками 112656,44грн., яку просить стягнути з відповідача. У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «ОТП Банк» про захист прав споживача. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2025 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав п.3) ч.1 ст.257 ЦПК України у зв?язку із повторною неявкою позивача за зустрічним позовом у судове засідання. Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2025 року позов АТ «ОТП Банк» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП БАНК» заборгованість за кредитним договором №2038757130 від 13 січня 2022 року у розмірі 261 963,23грн Судовий збір АТ «ОТП БАНК» в розмірі 3929,45грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 подала апеляційні скарги в яких просить: скасувати ухвалу суду першої інстанції про залишення її зустрічного позову без розгляду, на направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду її зустрічного позову; скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову; посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційних скарг зазначає, що судом було визнано її позивачем за зустрічним позовом 22 січня 2025 року, тобто в день судового засідання, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про залишення її зустрічного позову лише після однієї її неявки в судове засідання призначене на 13 березня 2025 року. Також звертає увагу на те, що не могла бути присутня у судовому засіданні призначеному на 13 березня 2025 року з поважних причин, оскільки брала участь при оголошенні Одеським окружним адміністративним судом судового рішення. Що стосується заочного рішення по суті справи, то зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що у її випадку відбулося прострочення кредитора у відповідності до вимог ч.1 та ч.4 ст.545 ЦК України. Так, вона при погашенні боргу банку звернулась до останнього як до кредитора з вимогою про надання розписки чи іншого документа про погашення боргу. Між тим, Банк їй відмовив у наданні такого документу та повідомив, що ця послуга у нього є платною. За таких обставин, вона мала право притримати виконання зобов`язань перед кредитором, оскільки він відмовляється виконувати положення ст.545 ЦК України. Оскільки суд першої інстанції залишив її зустрічний позов без розгляду, вона була позбавлена можливості довести прострочення кредитора з боку Банку під час розгляду справи в суді першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга на ухвалу підлягає задоволенню, ухвала скасуванню, апеляційна скарга на заочне рішення частковому задоволенню, заочне рішення скасуванню. Постановляючи ухвалу про залишення зустрічного позову без розгляду суд першої інстанції виходив з того, позивач за зустрічним позовом повторно не з`явився в судові засідання призначені на 22 січня 2025 року та на 13 березня 2025 року. Між тим, такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами. Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Частиною 3 статті 128 ЦПК України встановлено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. В частині 5 цієї статті зазначено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Згідно частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Днем вручення судової повістки є, в тому числі, день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (п.п.1, 2 ч.8 ст.128 ЦПК України). Частинами 1, 2, 5 статті 130 ЦПК України передбачено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. З аналізу даної норми слідує, що доказом належного повідомлення сторони про час і місце судового розгляду є розписка про одержання судової повістки або повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи. Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача (усіх позивачів) в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п`ята статті 223 ЦПК України). Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України). Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Вказані висновки неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 759/28627/21, від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, від 22 березня 2021 року у справі № 757/43966/16-ц, від 01 квітня 2021 року у справі № 2-1676/11, від 05 квітня 2021 року у справі № 524/3347/18, від 19 квітня 2021 року у справі № 675/1714/19. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому слід зазначити, що повторною неявка в судове засідання вважається у разі якщо такі факти мали місце поспіль. Вирішуючи питання про залишення позову без розгляду, суд повинен врахувати всі умови залишення заяви без розгляду у сукупності. Відсутність хоча б однієї із умов не дає права суду залишати позов без розгляду. Матеріали справи свідчать, що у червні 2024 року АТ «ОТП Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 21 червня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24 липня 2024 року. У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «ОТП Банк» про захист прав споживача. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 26 серпня 2024 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 . Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 01 жовтня 2024 року підготовче провадження у справі за позовом АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустріним позовом ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк» про захист прав споживачів було закрито та призначено розгляд справи по суті на 01 листопада 2024 року. На підставі Розпорядження №01-07/124/2024 від 28 листопада 2024 року було проведено повторний автоматичний розподіл судової справи. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 02 грудня 2024 року справу за позовом АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було прийнято до розгляду та призначено в судове засідання на 22 січня 2025 року. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року було виправлено описку в ухвалі Дергачівського районного суду Харківської області від 02 грудня 2024 року та зазначено, що до розгляду було прийнято судом також зустрічний позов ОСОБА_1 . Як свідчать матеріали справи в судове засідання призначене на 22 січня 2025 року ОСОБА_1 не з?явилася. Згідно довідки суду про доставку електронного документу судову повістку з викликом на 22 січня 2025 року було направлена та вручено за допогомогою засобів електронного зв?язку ОСОБА_1 05 грудня 2025 року, яка зареєстрована в електронному суді (а.с.160). Розгляд справи було відкладено на 13 березня 2025 року. В судове засідання призначене на 13 березня 2025 року ОСОБА_1 не з?явилася. Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв?язку із її зайнятістю в іншому судовому засіданні по справі №420/34872/24 призначеної на 11год.00хв., яка перебуває на розгляді в Одеському окружному адміністративному суді, на підтвердження чого було надано копію скріншоту із додатку «Дія». При цьому, доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання призначене у даній на справі на 13 березня 2025 року матеріали справи не містять. За таких обставин у суду першої інстанції не було правових підстав для залишення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку із його повторною неявкою в судові засідання. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права (пункт 4 частини першої статті 379 ЦПК України). З урахування викладеного, ухвала суду першої інстанції від 13 березня 2025 року в частині залишення зустрічного позову ОСОБА_1 без розгляду підлягає скасуванню з поверненням справи до того ж суду для продовження розгляду. Що стосується доводів апеляційної скарги в частині оскарження заочного рішення суду, колегія суддів виходить з наступного. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, а неналежне виконання умов кредитного договору боржником є підставою для стягнення суми заборгованості. Як свідчать матеріали справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 13 січня 2022 року між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2038757130, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит на загальні споживчі цілі у сумі 150000грн. та зобов`язалася повернути використану суму в строк до 13 січня 2027 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами на умовах визначених договором. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Так, згідно з п. 1.1. Кредитного договору банк надав позичальнику кредит у сумі 150000грн на загальні споживчі цілі. Дата остаточного повернення кредиту 13 січня 2027 року. Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, протягом дії кредитного договору для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 36,00 (тридцять шість) % річних. Згідно з п. 1.3. Кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати позичальником Ануїтетних Платежів. Пунктом 3.1. договору передбачено, що банк надає позичальнику кредит безготівково, шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку, емітовану банком на ім`я позичальника, або шляхом видачі готівкою суми кредиту позичальнику через касу банку, зменшений на утриману банком комісійну винагороду за видачу кредиту, а також на оплату додаткових послуг банку, страхової премії страховій компанії, якщо вищезазначені суми включені до суми кредиту та з подальшим перерахуванням цих сум за цільовим використання кредиту згідно з дорученням позичальника. Крім того, відповідачкою 12 січня 2022 року підписано анкету-заяву на отримання кредиту та 13 січня 2022 року паспорт споживчого кредиту, у яких зазначені умови кредиту, аналогічні підписаному нею Кредитному договору. ОСОБА_1 отримала 150000,00 грн кредиту, про що свідчить меморіальний ордер №17722228 від 13.01.2022 (а.с. 15), що останньою не заперечується. Згідно з розрахунком заборгованості за Кредитним договором, який наданий позивачем та не спростований відповідачкою, сума заборгованості станом на 20 березня 2024 року становить 261 963,23грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 149306,79грн та заборгованості за відсотками 112656,44грн. Відповідно до положень частини 1 статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Згідно частини 3 статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16). Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» (надалі Закон № 1023-ХІІ). У статті 1 Закону № 1023-ХІІ наведено визначення поняття споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Положенням статті 11 Закону № 1023-ХІІ передбачено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування". Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Закону України «Про споживче кредитування» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 16 цього Закону, не дотримавши передбачений кредитним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором (позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 року у справі №638/13683/15-ц). Як свідчать матеріали справи Банком 05 квітня 2024 року на адресу ОСОБА_1 направлялася вимогам про погашення заборгованості в розмірі 261 963,23грн. та попереджена про те, що у випадку невиконання нею перед Банком боргових зобов`язань в повному обсязі, Банк вимушений буде звернутися до суду за захистом свої прав (а.с.4, 5). Таким чином, Банком були дотримані вимоги щодо досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за Кредитним договором, що також не заперечується ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки сформульовані Верховним Судом, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (пункти 53,54), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункти 6.22-6.25), від 19 травня 2020 року у справі №910/23028/17 (пункт 6.28) та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 361/4563/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 176/3645/14-ц та ряді інших. Так, пунктом п. 1.2. Кредитного договору сторони погодили, що протягом дії кредитного договору для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 36,00 (тридцять шість) % річних. Як вбачається із розрахунку заборгованості за Кредитним договором, який відповідачем не спростований, розмір заборгованості становить 261 963,23 грн. Між тим, ОСОБА_1 надала до суду апеляційної інстанції квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 10964489 від 09 липня 2025 року, відповідно до якої остання сплатила в рахунок погашення заборгованості за спірним кредитним договором в розмірі 199 999,00 грн. Оскільки, як зазначено вище, матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 13 березня 2025 року, апеляційний суд приймає зазначений доказ часткового виконання зобов`язань. Таким чином стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі 61 964,23 грн (261 963,23 грн -199 999,00 грн). Посилання ОСОБА_1 на те, що прострочення кредитора відбулося у відповідності до вимог ч.1 та ч.4 ст.545 ЦК України колегія суддів до уваги не приймає, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовив ОСОБА_1 у видачі підтвердження при виконанні зобов`язань саме за кредитним договором № № 2038757130 від 13 січня 2022 року. За таких обставин заочне рішення суду та ухвала суду підлягають скасуванню. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2025 року задовольнити. Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2025 року про залишення зустрічного позову ОСОБА_1 без розгляду скасувати і справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2025 року задовольнити частково. Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2025 року скасувати. Позов Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № 2038757130 від 13 січня 2022 року в розмірі 61 964,23 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Ю.М. Мальований В.Б. Яцина