Постанова 4854 № 400/9052/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/9052/23 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м.Миколаїв; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 31.10.2023 року; Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Крусяна А.В. Яковлєва О.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 13.04.2023 року №0022604-2414-1427 про сплату за податковий період 2021 року податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 82413,75 грн. В обґрунтування позову зазначено, що позивач був власником нежитлових будівель, які не об`єктом оподаткування згідно із підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки використовувалися позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником. З огляду на те, що визначення грошового зобов`язання відбулось неправомірно та необґрунтовано, позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 13.04.2023 р. №0022604-2414-1427. Стягнув на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,6 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області. Проаналізувавши положення підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, статті 266 Податкового кодексу України у взаємозв`язку із приписами статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», суд першої інстанції виходив з того, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати, відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є призначення такої будівлі для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а також особа має бути сільськогосподарським товаровиробником і така будівля не здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку. З огляду на наявні у матеріалах справи докази, а також встановлені обставини справи, суд першої інстанції визначив, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Тому, визначення грошового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не можна вважати обґрунтованим та правомірним, що за своєю сукупністю створює підстави для скасування оспорюваного рішення контролюючого органу. В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково не враховано, що лише фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі та споруди, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об`єкта оподаткування згідно із підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Водночас, позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, що здійснює господарську діяльність, не подає до контролюючого органу податкову звітність про майновий стан і доходи за результатом одержаних доходів від здійснення сільськогосподарської діяльності, чим спростовується твердження про те, що він є сільськогосподарським товаровиробником. При цьому, апелянт зауважує на тому, що позивач як власник у спірному періоді нерухомості відповідного класу не звільняється від податкового обов`язку зі сплати податку, адже належними і допустимими доказами не підтверджується факт виробництва ним сільськогосподарської продукції. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заперечуючи проти обґрунтованості доводів та вимог апелянта, позивач зазначає, що згідно положень Податкового кодексу України, якими врегульовано питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільняється від оподаткування об`єкт нежитлової нерухомості, який призначений для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності, а не який безпосередньо використовується у сільськогосподарській діяльності. Безумовному врахуванню підлягає те, що пільги, встановлені підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, поширюються на об`єкт оподаткування нежитлову будівлю відповідної класифікації, що не є тотожнім поняттю «платник податку». З огляду на те, що раніше належні позивачу нежитлові будівлі є будівлями сільськогосподарського призначення, їх використання за призначенням позивач підтвердив відповідними доказами, позивач наполягає на правильності висновків суду першої інстанції про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявності підстав для його скасування. Судом першої інстанції встановлено та як з`ясовано під час апеляційного розгляду, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, ОСОБА_1 у період з 02.02.2016 року до 30.06.2021 року на праві власності належав комплекс нежитлових будівель, загальною площею 6593,1 кв.м., а саме: склад А, вагова Б, сторожка В, склад Г, зерносховище Е, зерноочисний комплекс, КЗ-50,Ж, зерноочисний комплекс КЗ-50,З, вбиральня, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . 27.07.2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на зазначені нежитлові будівлі зареєстровано за ПСП «Кумари». Також, згідно довідки Кам`яномостівської селищної ради від 25.05.2023 року №233, виданої ОСОБА_1 , вказані сільськогосподарські нежитлові будівлі у період з 08.02.2016 року по 27.07.2021 року використовувались за призначенням. 13.04.2023 року Головним управлінням ДПС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0022604-2414-1427, яким позивачу визначено грошове зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік у розмірі 82413,75 грн. Не погоджуючись із визначенням грошового зобов`язання, посилаючись на те, що об`єкт використовуються безпосередньо в сільськогосподарських цілях, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про скасування рішення відповідача. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 Податкового кодексу України. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно із підпунктом 266.2.1 пункту 266.2, підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. За визначенням, наведеним у статті 30 Податкового кодексу України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Таким чином, пільги, передбачені підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, застосовуються за наявності сукупності двох умов: власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, встановлена вказаними положеннями податкового законодавства пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Отже, для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідно з`ясувати, чи є власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) сільськогосподарським товаровиробником, чи призначений об`єкт нерухомості (будівля, споруда) для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Відповідно до положень підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовану розділом ХІІ «Податок на майно». Слід враховувати, що відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 Податкового кодексу України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у ст.1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Так, згідно із статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 року №575-VI виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Отже, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 цього Кодексу. Вказане відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.11.2020 року по справі №560/168/19, у постанові від 18.05.2021 року по справі №820/3705/17. Верховний Суд, розглядаючи подібну за предметом спору справу №540/2206/19, у постанові від 24.04.2020 року та вирішуючи питання щодо пільги фізичної особи, передбаченої підпунктом «ж», зазначив, що на користь висновку, що нормою пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачена податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 року №2628-VIII підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи. Також підлягають врахуванню посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 11.04.2023 року по справі №380/18104/21, в якій касаційний суд, розглядаючи адміністративну справу з аналогічним предметом спору, дійшов висновку, що позивач, наполягаючи на наявності у нього пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не надав жодних достеменних доказів, які б підтверджували факт безпосереднього використання ним вищезазначених об`єктів нерухомості у власній сільськогосподарській діяльності. При цьому, у даній справі позивач не довів того факту, що він є сільськогосподарським товаровиробником та використовував вищевказані об`єкти нерухомого майна безпосередньо у своїй власній сільськогосподарській діяльності. Представлена довідка селищної ради статус позивача як сільськогосподарського товаровиробника не підтверджує, адже не засвідчує факт ведення позивачем сільськогосподарської діяльності як факт використання позивачем у такій діяльності вищезазначених об`єктів нерухомості. Також, за змістом довідки, в ній не зазначається, що перелічені об`єкти нерухомості використовуються за призначенням саме позивачем, що вказує на невірне трактування судом першої інстанції змісту такої довідки. Підтвердження фізичною особою статусу сільськогосподарського товаровиробника має відбуватися з урахуванням положень саме податкового законодавства, з наданням відповідних документальних підтверджень цього статусу, а вказана вище довідка органу місцевого самоврядування не є таким документальним підтвердженням. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із доводами податкового органу про неможливість застосування у відношенні позивача пільги зі сплати податку, встановленої підпунктом «ж» підпункту 266.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. З огляду на те, що податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем правомірно та обґрунтовано, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову та скасування цього рішення суб`єкта владних повноважень. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають норма матеріального права та дійсним обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до статті 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: А.В. Крусян О.В. Яковлєв