Постанова КЦС ВС № 139/261/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Київ справа № 139/261/23 провадження № 61-12015 св 23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - фермерське господарство «Інтер Агро»; третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Зернофарт», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Спесивцева Вадима Валерійовича на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Берегового О. Ю., Оніщука В. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства «Інтер Агро» (далі - ФГ «Інтер Агро»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Зернофарт» (далі - ТОВ «Зернофарт»), про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Позовна заява обґрунтована тим, що він є власником земельної ділянки, площею 1, 8382 га, кадастровий номер 0522885900:05:001:0029, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Роздолівського старостинського округу Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області. 09 грудня 2016 року між ним і ТОВ «Інтер Агро» укладено договір оренди землі вказаної земельної ділянки строком на 10 років. Державна реєстрація речового права (права оренди) проведена 27 грудня 2016 року державним реєстратором Управління економіки Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області Деруном В. Л. Вважає, що укладений договір оренди землі не містить істотні умови, які передбачені в абзаці четвертому частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», а саме: відсутня нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, не зазначено розмір орендної плати, індексації, що є безумовною підставою для визнання його недійсним. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 09 грудня 2016 року, укладений між ним та ФГ «Інтер Агро» щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1, 8382 га, кадастровий номер 0522885900:05:001:0029, на підставі якого зареєстровано інше речове право (право оренди) за ФГ «Інтер Агро» 27 грудня 2016 року, номер запису про інше речове право 18538462. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 09 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Інтер Агро» щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1, 8382 га, з кадастровим номером 0522885900:05:001:0029, на підставі якого 27 грудня 2016 року за № 18538462 зареєстровано інше речове право (право оренди) за ФГ «Інтер Агро». Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щов оспорюваному договорі оренди землі від 09 грудня 2016 року відсутні істотні умови (розмір орендної плати), що унеможливлюєобчислення її розміру, зокрема, з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки землі, індексу інфляції тощо, які є невід`ємною складовою орендної плати, отже порушує права власника земельної ділянки на отримання орендної плати та є безумовною підставою для визнання цього договору недійсним. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу ФГ «Інтер Агро» задоволено. Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12 травня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору оренди землі, які визначені у статті 15 Закону України «Про оренду землі», оспорюваний договір укладений в письмовий формі, підписаний сторонами, зареєстрований у встановленому законом порядку, що не заперечується позивачем та відповідачем, та зважаючи на те, що позивач не обґрунтував, як порушуються його права як орендодавця, у чому полягають ці порушення, відсутні передбачені статтями 203, 215 ЦК України, підстави для визнання правочину недійсним. За таких обставин доводи позивача, що оспорюваний договір оренди землі не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» істотних умов, є безпідставними та спростовуються змістом договору оренди, якому суд першої інстанції не надав належну правову оцінку. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Спесивцев В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2023 року й залишити в силі рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 12 травня 2023 року. Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 282/180/20, від 11 травня 2023 року у справі № 359/5535/17 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 139/261/23 із Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області. У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інтенції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 , як на підставу заявлених позовних вимог, посилався на те, що за умовами оспорюваного договору оренди землі від 09 грудня 2016 року сторони не дійшли згоди щодо його істотних умов, зокрема, щодо розміру орендної плати, оскільки у договорі не зазначена нормативно-грошова оцінка землі, що унеможливлює визначення конкретного розміру орендної плати та проведення її індексації. Крім того, поза увагою апеляційного суду залишились обставини щодо нарахування позивачу щорічно різного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, що свідчить про те, що розрахунок орендної плати проводився на власний розсуд орендаря; відсутність доказів нарахування та виплати орендної плати з урахуванням індексації та неможливість за таких обставин обчислення орендної плати з урахуванням відповідної індексації свідчить про неузгодженість такої істотної умови, як розмір орендної плати. Водночас, судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції. Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1, 8382 га, кадастровий номер 0522885900:05:001:0029, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 06 червня 2002 року, виданим на підставі рішення 14 сесії 3 скликання Роздолівської сільської ради народних депутатів від 26 вересня 2001 року, та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 323377609 від 20 лютого 2023 року, згідно якої право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано 27 грудня 2016 року (а. с. 12, 19-21). 09 грудня 2016 року між ним і ФГ «Інтер Агро» укладено договір оренди землі вказаної земельної ділянки строком на 10 років (а. с. 13-17). 27 грудня 2016 року державним реєстратором Управління економіки Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області Деруном В. Л. за № 18538462 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0522885900:05:001:0029 на підставі договору оренди земельної ділянки без номера від 09 грудня 2016 року за ФГ «Інтер Агро» строком на 10 років (а. с. 20-21). Пунктом 4.1. договору оренди землі від 09 грудня 2016 року встановлено, що розмір орендної плати у рік становить 5 % від нормативно-грошової оцінки. Відповідно до витягу № НВ-9906850772023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 06 лютого 2023 року, нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0522885900:05:001:0029 становить 34 722, 32 грн (а. с. 18). З врахуванням встановленого у договорі розміру орендної плати (5 % у рік від нормативно-грошової оцінки), грошовий еквівалент орендної плати складає 1 736, 12 грн. 10 липня 2021 року державним реєстратором Іванівської сільської ради Вінницької області Заремба С. В. за № 42995294 зареєстровано інше речове право - право суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 0522885900:05:001:0029 на підставі договору суборенди від 05 листопада 2020 року № 2-70, укладеного між ФГ «Інтер Агро» та ТОВ «Зернофарт» . 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Спесивцева В. В. - задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Згідно із частиною першою статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За правилами частини першої статті 93 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги до змісту та порядок припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі». Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата. Частинами першою-третьою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, що передбачено у частині першій статті 215 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що оспорюваний договір не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», істотних умов, зокрема щодо вартості нормативно-грошової оцінки землі, розміру орендної плати. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним з огляду на таке. Верховний Суд України неодноразово висловлював підхід, згідно якого відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом. Зокрема: у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-88цс14 вказано, що: «відповідно до вимог статті З ЦПК України й статті 15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту порушене право, а тому при розгляді справи про визнання недійсним договору оренди землі, з підстав відсутності у договорі передбаченої статтею 15 Закону України «Про оренду землі» такої істотної умови, як умова передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, суду слід з`ясувати чи дійсно порушено права орендодавця відсутністю такої умови, її істотність та в чому полягає порушення законних прав позивача». У постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-94цс14 зроблено висновок, що: «відсутність у договорі оренди землі, укладеному 05 грудня 2008 року, істотної умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним. Крім того, судом залишено поза увагою вимоги статті З ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно були порушені права позивача при укладенні договору у зв`язку з відсутністю в ньому зазначеної умови». У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 зазначено, що: «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав». Судами встановлено, що 09 грудня 2016 року між ним і ТОВ «Інтер Агро» укладено договір оренди землі, кадастровий номер 0522885900:05:001:0029, у пункті 4.1. якого сторони договору погодили, що розмір орендної плати у рік становить 5 % від нормативно-грошової оцінки. Відповідно до витягу № НВ-9906850772023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 06 лютого 2023 року, нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0522885900:05:001:0029 становила 34 722, 32 грн, що в грошовому еквіваленті складає 1 736, 12 грн. У позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що за 2017-2020 роки отримував від ФГ «Інтер Агро» орендну плату за оспорюваним договором 6 500 грн на рік, за 2021 рік - 7 300 грн, за 2022 рік - 7 800 грн. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі, апеляційний суд посилався на те, що права позивача не порушені, оскільки протягом тривалого часу (з грудня 2016 року) сторони виконували умови договору, а тому незгода позивача з умовами виконання договору не може бути підставою для визнання його прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав. У цій справі судом встановлено, що позивач протягом 2017-2022 років отримував плату за оренду земельної ділянки, при цьому у більшому розмірі, ніж визначено умовами договору оренди землі від 09 грудня 2016 року (5 % від нормативно-грошової оцінки), розмір якої в грошовому еквіваленті становить 1 736, 12 грн (а. с. 18). Отже, майже шість років до звернення до суду з позовом у квітні 2023 року позивач отримував суттєво збільшену орендну плату, погоджувався з її розміром та умовами договору, а подальше оспорення договору оренди свідчить про недобросовісну поведінку позивача. Встановивши, що на момент укладення оспорюваного договору його сторони не допустили таких порушень правових норм, які б давали підстави для визнання договору недійсним, а волевиявлення власника земельної ділянки на передачу її в оренду ФГ «Інтер Агро» відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним та зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 282/180/20, від 11 травня 2023 року у справі № 359/5535/17 є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Спесивцева Вадима Валерійовича - залишити без задоволення. Постанову Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович