Постанова 4812 № 489/3859/21

03.06.24 22-ц/812/859/24 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/3859/21 Головуючий суду першої інстанції Коваленко І. В. Провадження номер 22-ц/812/859/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 03 червня 2024 року м. Миколаїв Справа № 489/3859/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Богуславської О.М., без участі учасників справи, належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2023 року, ухвалене о 09 год 49 хв у складі головуючого судді Коваленка І.В. у приміщенні суду у м. Миколаєві, повний текст якого складено 02 лютого 2023 року, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Радсадівської сільської ради Миколаївської області Прасолової Людмили Михайлівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Миколаївської міської ради та ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, поновлення права власності, установив: У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду вказаний позов, який обґрунтовував наступним. Позивач зазначав, що 14 лютого 2020 року державним реєстратором Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Прасоловою Л.М. (далі державний реєстратор Прасолова Л.М.) здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» на належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,9 кв.м. ОСОБА_1 вказував, що державний реєстратор ОСОБА_3 , вчиняючи вищезазначене, не врахувала, що квартира виступала предметом іпотеки та була його єдиним житлом, а тому на неї розповсюджувались положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, поза її увагою залишилось те, що договір іпотеки був нікчемним, оскільки на час його вчинення у квартирі проживали неповнолітні діти, а згоди на його укладання від органу опіки та піклування не отримувалося. Двоє неповнолітніх дітей також проживали у квартирі на час реєстрації за ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на неї. Позивач наголошував, що зазначені ним обставини свідчать про невиконання державним реєстратором приписів чинного законодавства. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора, внесене до реєстру 14 лютого 2020 року під №35530783 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ТОВ «Кредитні ініціативи». Також позивач просив поновити за ним право власності на вищезазначену квартиру. Державний реєстратор Прасолова Л. М. відзиву на позовну заяву не подавала, але письмово просила розглядати справу без її участі. ТОВ «Кредитні ініціативи» просило у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що державним реєстратором було здійснено реєстрацію права власності відповідно до вимог чинного законодавства: позивач мав заборгованість за кредитним договором, знав про неї, іпотечний договір дозволяв позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, на позивача не розповсюджувалися положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», прав неповнолітніх осіб порушено не було. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення державного реєстратора Прасолової Л.М. №35530783 від 14 лютого 2020 року про державну реєстрацію за ТОВ «Кредитні Ініціативи» права власності на квартиру АДРЕСА_1 . За ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . З ТОВ «Кредитні Ініціативи» на користь ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в сумі 908 грн. У задоволенні позовних вимог до державного реєстратора ОСОБА_3 відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що квартира, яка належала ОСОБА_1 , була передана в іпотеку з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором в іноземній валюті, а тому на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Державний реєстратор ОСОБА_3 здійснила реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи» з порушенням вимог законодавства, а тому її рішення є неправомірним і підлягало скасуванню. Оскільки рішення державного реєстратора скасовано, то відповідно до вимог ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» необхідним є визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру. Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Кредитні ініціативи» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначало, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що позивач надав згоду на позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому до нього не міг бути застосований Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того відповідач зазначав, що справа була розглянута судом за відсутності належного відповідача, оскільки ним є ОСОБА_2 , якому спірна квартира була продана на підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2022 року. Також ТОВ «Кредитні Ініціативи» вказувало, що позивачем було обрано неналежний спосіб захисту його прав. Позивач мав заявити позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, натомість обрав спосіб захисту порушеного права, який не забезпечує повний захист його прав. ОСОБА_1 у відзиві, який був поданий через його представника ОСОБА_4 , зазначав, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим. Він наголошував на тому, що суд першої інстанції правильно вважав дії державного реєстратора незаконними, оскільки встановив, що кредит позивачем отримано в іноземній валюті, а квартира, яка була передана в іпотеку, є його єдиним житлом. Отже, у цьому випадку застосовуються положення, передбачені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Щодо подання позову до неналежного відповідача ОСОБА_1 вказано, що на момент подання позовної заяви спірна квартира була зареєстрована на праві власності за ТОВ «Кредитні Ініціативи». Подальший її продаж товариством було здійснено з метою створення додаткових перешкод у поновленні прав позивача. На думку ОСОБА_1 , вибуття належної йому квартири із його права власності відбулося поза його волею, а тому, враховуючи обставини справи суд апеляційної інстанції наділений повноваженнями змінити судове рішення, зазначивши в його резолютивній частині про витребування майна у ОСОБА_2 в порядку ст. 388 ЦК України. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, поновлення права власності. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що скасування рішення про державну реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту порушених прав позивача. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. У разі подальшого відчуження нерухомого майна задоволення заявлених позовних вимог є неможливим. Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи: орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року залишено без змін. Скасовуючи рішення у вищезазначеній частині та направляючи у цій частині справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції, дійшовши помилкового висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора є неналежним способом захисту, по суті рішення суду першої інстанції не переглянув, оцінки законності винесення державним реєстратором оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не надав та не перевірив висновків суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд також не врахував, що перехід права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя здійснений саме на підставі рішення про державну реєстрацію права власності, прийнятого на підставі іпотечного застереження, що міститься в іпотечному договорі, і саме цю реєстрацію оспорює позивач. Колегія суддів враховує, що відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справ. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню. Судом установлено, що 13 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір про іпотечний борг №1701-04/07, за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 40 000 доларів США зі сплатою 60% річних у строк до 10 грудня 2027 року. Загальний розмір зобов`язання 92 307 доларів США. З метою забезпечення зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором того ж дня позивач передав в іпотеку ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,90 кв.м. Квартира АДРЕСА_1 , на час укладення договору іпотеки належала на праві власності позивачу ОСОБА_1 на підставі наступних документів: 1/2 частка на підставі договору дарування, посвідченого Другою Миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області від 13 листопада 2003 року за реєстровим №1-1690 та інша частка на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ВО «Зоря» 14 червня 1995 року. У Розділі 5 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення на предмет іпотеки та його реалізацію у випадку, якщо на момент настання строку виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані в повному обсязі, зокрема: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до кредитного договору строки суми кредиту або при несплаті або частковій сплаті у передбачені кредитним договором строки сум процентів, сплати сум одноразової комісійної винагороди за надання та обслуговування кредиту, (у тому числі процентів за неправомірне користування кредитом); та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені Кредитним договором. Сторони у договорі також погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно цього договору у добровільному порядку. Задоволення вимог іпотекодержателя за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки може бути вчинене у позасудовому порядку наступним чином: продажу безпосередньо іпотекодавцем предмету іпотеки третій особі на користь іпотекодержателя; передачі іпотекодавцем у власність іпотекодержателя предмету іпотеки в рахунок виконання іпотекодавцем основного зобов`язання за кредитним договором у порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; іншим способом, що не суперечить чинному законодавству на момент реалізації предмету іпотеки. Сторони договору дійшли згоди вирішити питання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, що міститься у цьому договорі. 17 грудня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення. Відомостей, які свідчать про передачу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» ТОВ «Кредитні Ініціативи» права вимоги за іпотечним договором з ОСОБА_1 , матеріали справи не містять. 23 серпня 2019 року ТОВ «Кредитні Ініціативи» склало на ім`я ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, у якому зазначало, що на підставі договору про відступлення права вимоги воно є кредитором, у якого є право вимоги за кредитним договором від 13 грудня 2007 року, за яким ОСОБА_1 , станом на 20 серпня 2019 року, має заборгованість в сумі 89833,32 доларів США. Посилаючись на зазначене, ТОВ «Кредитні Ініціативи» констатувало, що має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Вищезазначене повідомлення ТОВ «Кредитні Ініціативи» надіслало позивачу ОСОБА_1 . Однак, воно ним отримано не було і повернулося товариству після закінчення терміну зберігання. 14 лютого 2020 року ТОВ «Кредитні Ініціативи» подало державному реєстратору Радсадівської сільської ради Миколаївського району ОСОБА_3 заяву про державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_3 , а не спірної квартири. Вказану заяву зареєстровано під №38477986 (а.с.28). На підставі цієї заяви та поданих товариством документів, а саме іпотечного договору від 13 грудня 2007 року, договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012, копії письмової вимоги, документів, що підтверджують наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги, виданих Укрпоштою, державним реєстратором Прасоловою Л. М. 18 лютого 2020 року прийнято рішення №51181497 про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с.34). Згідно з інформацією з Державного реєстру речових правна нерухоме майно станом на 05 квітня 2023року ТОВ «Кредитні ініціативи» 28 січня 2022 року продало спірну квартиру ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №413, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т. Л. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 01 лютого 2023 року за ОСОБА_1 не зареєстровано право на нерухоме майно, крім спірної квартири. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що квартира, яка належала ОСОБА_1 , була передана в іпотеку з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором в іноземній валюті, а тому на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Державний реєстратор ОСОБА_3 здійснила реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи» з порушенням вимог законодавства, а тому її рішення є неправомірним і підлягало скасуванню. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»). Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, яка діяла на час реєстрації права власності на спірну квартиру, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 вказаного Закону передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. У справі, яка переглядається, судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка виступає як забезпечення зобов`язань позивача за кредитом, наданим йому в іноземній валюті, використовується ним як місце постійного проживання, площа квартири становить 69,90 кв. м, тобто не перевищує 140 кв. м. Іншого відповідачем ТОВ «Кредитні ініціативи» не доведено та матеріали справи не містять, тому самі по собі доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем вищевказаних обставин, колегія суддів вважає безпідставними. За викладених обставин обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що на спірну квартиру не може бути звернуто стягнення під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому в державного реєстратора не було підстав для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи». З огляду на вказане вище у сукупності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на спірну квартиру не могло бути звернуто стягнення під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що в свою чергу було безумовними підставами для відмови в реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи». Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 523/14857/19 (провадження № 61-12969св21). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що «з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності». Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22). Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону). У частині другій статті 26 Закону, зокрема, встановлювалося, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Зазначене положення обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. При розгляді справ цієї категорії суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей; (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини). Положення Закону регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення. Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону встановлює, що в разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. Чинне нині положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону. Отже, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем. При цьому, відповідно до абзацу першого частини третьої статті 26 Закону, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення. Обов`язок суду скасовувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав (обтяжень) слід розуміти як обов`язок суду вирішити наявний спір про право. Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту. При цьому суд першої інстанції підставно врахував, що перехід права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя здійснений саме на підставі рішення про державну реєстрацію права власності, прийнятого на підставі іпотечного застереження, що міститься в іпотечному договорі, і саме цю реєстрацію оспорює позивач. На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора. Доводи апеляційної скарги щодо неналежності ТОВ «Кредитні ініціативи» як відповідача у спірних правовідносинах, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 4 та частина друга статті 48 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункт 71)). Апеляційний суд вважає, що зміст і характер спірних правовідносин, встановленні судом першої інстанції обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме з ТОВ «Кредитні ініціативи» щодо майна, що було у заставі (іпотеці) банку, а тому вказане товариство є належним відповідачем у спірних правовідносинах, тому суд правильно задовольнив позов у зазначеній частині. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін в оскаржуваній частині, яка переглядається судом апеляційної інстанції, а апеляційної скарги без задоволення. За результатами апеляційного перегляду сплачений ТОВ «Кредитні ініціативи» судовий збір за подання апеляційної скарги не підлягає відшкодуванню позивачем. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 03 червня 2024 року.