Постанова Миколаївський апеляційний суд № 486/1787/23

03.06.24 22-ц/812/797/24 Єдиний унікальний номер судової справи: 486/1787/23Головуючий суду першої інстанції Савін О.І. Провадження № 22-ц/812/797/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 03 червня 2024 року м. Миколаїв справа № 486/1787/23 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Богуславською О.М., без участі учасників справи, належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання, переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про заняття арешту з майна, за апеляційною скаргою Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 березня 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Савіна О.І., повний текст рішення складений 29 березня 2024 року, встановив: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту. Позовну заява мотивовано тим, що він є власником 3/8 частки квартири АДРЕСА_1 . Співвласником іншої 3/8 частки вказаної квартири є його сестра ОСОБА_1 , а частка належить його батьку ОСОБА_3 14 вересня 2023 року з метою здійснення реєстрації місця проживання дитини в квартирі позивач звернувся в ЦНАП м. Южноукраїнська. Проте йому в цьому було відмовлено, оскільки на квартиру накладено арешт. Згідно інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна йому стало відомо про те, що 28 січня 2019 року державним реєстратором Южноукраїнського міського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Куницькою Т.О. на підставі постанови №16 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_4 та зазначено об`єкт обтяження об`єкт житлової нерухомості за вищевказаною адресою. На звернення позивача відповідачем надана відповідь, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження за суб`єктом боржника « ОСОБА_4 » накладений арешт на нерухоме майно та відсутні підстави для зняття арешту згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач зазначав, що ОСОБА_4 ніколи не була власником квартири, тому державним реєстратором накладено арешт на вказану квартиру безпідставно. Крім того, ОСОБА_5 знята з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі 28 вересня 2017 року. Наявність відомостей про обтяження на квартиру створює для нього суттєві перешкоди, як власнику нерухомого майна, у праві розпоряджатися квартирою на власний розсуд без будь-яких обмежень. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд зняти арешт з нерухомого майна об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , що був накладений Южноукраїнським міським відділом ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на підставі постанови № 16 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:45240854 від 28 січня 2019 року). Заперечуючи проти позову відповідач, посилався на те, що він є неналежним. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Знято арешт з нерухомого майна об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , що був накладений Южноукраїнським міським відділом ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на підставі постанови № 16 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:45240854 від 28 січня 2019 року). Стягнуто з Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 073 грн 60 коп. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є належним, а позов обґрунтованим. В апеляційній скарзі керівник Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тетеричко І.А., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати і закрити провадження у справі повністю, судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не дослідив усіх обставин справи та дійшов до помилкового висновку, що відповідач за даним позовом є належним відповідачем, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» відповідачами у справі є боржник, особа в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Відзиви на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходили. Сторони та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, направив заяви про розгляд справи за їхньої відсутності. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом установлено, що з Інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №346414759 від 13 вересня 2023 року вбачається, що за параметрами запиту «Адреса/Місцезнаходження: АДРЕСА_2 », в розділі актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень містяться такі відомості: вид обтяження арешт нерухомого майна; номер запису про обтяження 30029377; тип об`єкта арешт, об`єкт житлової нерухомості, адреса: АДРЕСА_2 ; зареєстровано 28 січня 2019 року державним реєстратором Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Куницькою Т.О.; документи, подані для державної реєстрації постанова №16, видана Южноукраїнським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області; підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45240854 від 28 січня 2019 року, ОСОБА_6 , Южноукраїнський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Миколаївська область; відомості про суб`єктів обтяження: особа, майно/права якої обтяжуються ОСОБА_4 , орган державної влади, обтяжувач: Южноукраїнський міський відділ ДВС Головного ТУЮ, код ЄДРПОУ: 34597128, країна реєстрації: Україна (а.с. 6-7). Згідно розділу Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна 14149296, власниками трикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_3 з розміром частки на підставі свідоцтва про право власності, 8948, 09 грудня 2000 року, виданого Органом приватизації житла ВП «ПУ АЕС quot», ОСОБА_1 з розміром частки 3/8 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 березня 2006 року, виданого державним нотаріусом Другої первомайської державної нотаріальної контори Бойчук С.І. та позивач ОСОБА_1 з розміром частки 3/8 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 березня 2006 року, виданого державним нотаріусом Другої первомайської державної нотаріальної контори Бойчук С.І. Відповідно до інформації про деталізацію вказана квартира згідно свідоцтва про право власності, виданого Органом приватизації житла ВП «ПУ АЕС quot» була набута в рівних частках в порядку приватизації позивачем ОСОБА_1 , третіми особами у даній справі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також ОСОБА_7 19 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) з проханням зняти арешт з квартири та видалити з Державного реєстру речових прав, розділ Актуальна інформація зі спеціального розділу, Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень, Запис про арешт нерухомого майна від 28 січня 2019 року номер запису про обтяження 30029377 (спеціальний розділ) внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 45240854 від 28 січня 2019 року. В заяві ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_4 ніколи не була власником квартири, а тому державним реєстратором накладено арешт на вказану квартиру безпідставно. Крім того, на час накладення арешту, а саме 28 вересня 2017 року ОСОБА_5 була знята з реєстрації місця проживання за вказаної адресою. Зі змісту відповіді від 19 жовтня 2023 року №31222/1 Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) слідує, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 вересня 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 , та згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження за суб`єктом боржника « ОСОБА_4 /3244313126», накладений арешт на нерухоме майно, державним виконавцем Южноукраїнського міського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області, щодо особи, майна/права якої обтяжують: ОСОБА_4 . Також зазначено, що згідно ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» на день надання відповіді у державного виконавця відділу відсутні правові підстави про зняття арешту з майна. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року, яке набрало законної сили 10 червня 2016 року, розірвано шлюб між ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_1 . Згідно довідки №018-504-449 від 23 жовтня 2023 року про склад сім`ї та реєстрацію, виданої Центром надання адміністративних послуг міста Южноукраїнськ Миколаївської області вбачається, що ОСОБА_5 , 1988 року народження, знята з реєстраційного обліку у вищевказаній квартирі з 28 вересня 2017 року. У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). У даній справі спір виник у зв`язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 19 вересня 2023 року про зняття арешту з квартири, у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 ніколи не була власником спірної квартири і арешт накладено безпідставно, державний виконавець відмовився зняти арешт з майна. Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій. Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас у разі якщо боржник не є власником майна підстави для накладення та збереження чинності арешту майна, який не належить боржнику відсутні. У справі, що переглядається, встановлено, що боржник ОСОБА_4 не була власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 та 28 вересня 2017 року знята з реєстрації місця проживання. Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено накладення арешту на майно, яке не належить боржнику. Подаючи заяву про зняття арешту з квартири, ОСОБА_1 вказав, що ОСОБА_4 не була власником кватири та 28 вересня 2017 року знята з реєстрації місця проживання. Як встановлено судом виконавче провадження щодо ОСОБА_4 є завершеним відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно, яке не належало боржнику, оскільки були відсутні підстави у застосуванні арешту. Крім того, апеляційний суд зауважує, що застосування арешту майна, як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей. Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У даній правовій ситуації задоволення позову про зняття арешту, накладеного на майно спірну квартиру, яка не належала боржнику у виконавчому провадженні, не впливає на права, обов`язки та інтереси божника та особи, в інтересах якої накладено арешт, оскільки арешт майна, яке не належить і не належало боржнику не є заходом звернення стягнення на майно, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. А тому, на думку колегії суддів, відповідач у даній справі - Другий відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є належним. При цьому суд першої інстанції підставно врахував те, що наявність нескасованого арешту на майно, яке не належить боржнику, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення. За результатами апеляційного перегляду сплачений Другим відділом державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) судовий збір за подання апеляційної скарги не підлягає відшкодуванню позивачем. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення. Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 03 червня 2024 року.