Постанова Львівський апеляційний суд № 462/6946/23

Справа № 462/6946/23 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б. Провадження № 22-ц/811/683/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання Марко О.Р., з участю апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта адвоката Ільків Г.М., представника позивача за зустрічним позовом адвоката Ільницького І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скарга ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2024 року (повний текст рішення складно 05 лютого 2024 року), у справі за позовом за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення порядку володіння та користування будинком та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення порядку володіння та користування будинком, ВСТАНОВИВ: у вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з вказаним позовом, в якому просила встановити порядок володіння та користування будинком АДРЕСА_1 , загальна площа якого становить 100,4 кв.м, житлова 61,2 кв.м, таким чином: - виділити ОСОБА_1 у користування житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-2 площею 11.5 кв.м, житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-3 площею 19.4 кв.м та господарську будівлю: гараж позначений в технічній документації під літ. В; - ОСОБА_3 виділити у користування житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-5 площею 11,3 кв.м, житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-4 площею 19.0 кв.м та господарські будівлі: сарай позначений в технічній документації під літ. Б, вбиральня позначена в технічній документації під літ. У та навіс позначений в технічній документації під літ. Г; - в загальному (спільному) користуванні залишити: коридор позначений в технічній документації під № 1-7 площею 4,7 кв.м, коридор позначений в технічній документації під № 1-1 площею 3,40 кв.м, кухню позначену в технічній документації під № 1-8 площею 5,6 кв.м, санвузол позначений в технічній документації під № 1-6 площею 5.7 кв.м, підвал позначений в технічній документації на плані під №№ І, II, площами 10.8 кв.м, та 9,0 кв.м, ворота позначені в технічній документації під № 1, хвіртка позначені в технічній документації під № 2.3, огорожа позначена в технічній документації під № 4,5. Первісний позовом мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування належить 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно технічної документації житлового будинку АДРЕСА_1 , такий складається з чотирьох житлових кімнат, площею: 11,5 кв.м, 19,4 кв.м, 19,0 кв.м, та 11.3 кв.м; коридора площею - 3,4 кв.м; коридора площею - 4,7 кв.м; кухні площею - 5,6 кв.м; санвузла площею - 5.7 кв.м; підвала І площею - 9.0 кв.м; підвала II площею - 10,8 кв.м. До зазначеного житлового будинку відносяться наступні господарські будівлі: сарай позначений в технічній документації під літ. Б, гараж позначений в технічній документації під літ. В., навіс позначений в технічній документації під літ. Г, вбиральня позначена під літ. У, ворота позначені в технічній документації під № 1, хвіртка позначена в технічній документації під № 1, 2 та огорожа позначена під номером № 4,

5. Позивачка неодноразово намагалася домовитися з іншими співвласниками про продаж будинку, але згоди щодо такого продажу вона так і не отримала. У зв`язку з наведеним, просила суд встановити порядок володіння та користування будинком. У жовтні 2023 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов, в якому просила встановити порядок володіння та користування будинком АДРЕСА_1 , загальна площа якого становить 100,4 кв.м, житлова 61,2 кв.м, таким чином: - виділити ОСОБА_3 в користування житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-2, площею 11,5 кв.м, житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-3, площею 19,4 кв.м, а також гараж, позначений в технічній документації під літ .В; - виділити ОСОБА_1 в користування житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-5, площею 11,3 кв.м, житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-4, площею 19,0 кв.м, а також сарай, позначений в технічній документації під літ. Б, вбиральню позначену в технічній документації під літ. У, навіс позначений в технічній документації під літ. Г. - в загальному (спільному) користуванні сторін залишити коридор позначений в технічній документації під № 1-7 площею 4,7 кв.м, коридор позначений в технічній документації під № 1-1 площею 3,4 кв.м, кухню позначену в технічній документації під № 1-8 площею 5,6 кв.м, санвузол позначений в технічній документації під № 1-6 площею 5,7 кв.м, підвал позначений в технічній документації на плані під № І , ІІ, площею 10,8 кв.м та 9 кв.м, ворота, позначені в технічній документації під №1, хвіртку позначену в технічній документації під № 2,3, огорожу позначену в технічній документації під № 4,5. Зустрічний позов мотивований тим, що вона з 2009 року і по 2017 рік проживала із цивільним чоловіком ОСОБА_4 та їхніми трьома дітьми у спірному будинку. Вони займали 1/2 частину будинку, а в іншій 1/2 частині проживала бабця чоловіка ОСОБА_5 . За цей час вони доглядали за будинком, сплачували комунальні послуги. Інші співвласники будинку там не проживали і догляду за будинком не здійснювали. В подальшому, у зв`язку з аморальним способом життя її чоловіка, відповідачка була змушена покинути чоловіка і разом з дітьми виїхати з будинку. Зазначала, що вона тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2 , однак має намір повернутися у спірний будинок. Запропонований позивачкою порядок користування вона заперечує, так як ОСОБА_1 пропонує надати їй з трьома дітьми кімнати, які після пожежі є непридатними для проживання. Фінансової змоги зробити ремонт у цих кімнатах вона не має, а тому такі вимоги позивачки порушують права її дітей на нормальні умови проживання. Іншого житла у власності ОСОБА_3 не має, а тому просить суд зустрічний позов задоволити і визначити порядок користування будинком запропонований нею, оскільки до 2017 року вона з чоловіком і дітьми проживала саме у визначених нею кімнатах. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення порядку володіння та користування будинком прийнято до спільного розгляду та об`єднано із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення порядку володіння та користування будинком в одне провадження. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2024 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення порядку володіння та користування будинком відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення порядку володіння та користування будинком задоволено. Виділено ОСОБА_3 в користування житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-2, площею 11,5 кв.м, житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-3, площею 19,4 кв.м, а також гараж, позначений в технічній документації під літ. В. Виділено ОСОБА_1 в користування житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-5, площею 11,3 кв.м, житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-4, площею 19,0 кв.м, а також сарай, позначений в технічній документації під літ. Б, вбиральню позначену в технічній документації під літ. У, навіс позначений в технічній документації під літ. Г. В загальному (спільному) користуванні сторін залишено коридор позначений в технічній документації під № 1-7 площею 4,7 кв.м, коридор позначений в технічній документації під № 1-1 площею 3,4 кв.м, кухню позначену в технічній документації під № 1-8 площею 5,6 кв.м, санвузол позначений в технічній документації під № 1-6 площею 5,7 кв.м, підвал позначений в технічній документації на плані під № І , ІІ, площею 10,8 кв.м та 9 кв.м, ворота, позначені в технічній документації під № 1, хвіртку позначену в технічній документації під № 2,3, огорожу позначену в технічній документації під № 4,5. Стягнуто з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1 073 грн 60 коп. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в лютому 2024 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції лише частково взяв до уваги покази свідків, допит яких було ініційовано позивачем за первісним позовом, не повністю описав надані ними пояснення, які підтверджують доводи первісного позову. Суд дійшов невірного висновку, відмовляючи в задоволенні первісного позову, що позивачка не проживала у спірному будинку, не доглядала за ним, а здійснила реєстрацію свого місця проживання, разом з родиною, за адресою цього будинку лише після ініціювання даного судового процесу, адже такий є родинним будинком для позивачки, в якому вона народилась та проживала разом зі своїми батьками, їх сім`я займала дві кімнати зі сторони гаража, який був побудований її дідусем. Такий порядок користування спірним будинком був визначений тодішніми його мешканцями. Права власності на будинку позивачка набула у травні 2023 року на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_6 . Позивачка в суді першої інстанції повідомила, що має намір проживати у спірному будинку, незважаючи на те, що син колишньої співвласниці разом з теперішньою його співвласницею ( ОСОБА_3 ) зробили його непридатним для проживання через пожежу, однак спільне проживання з ними для позивачки є неможливим. Пожежею пошкоджено дві кімнати, які пропонується виділити відповідачці та, які вона разом з чоловіком та дітьми займали до цієї пожежі. На даний момент у спірному будинку проживає лише ОСОБА_7 , а ОСОБА_8 проживає в сусідньому будинку. Жодних ремонтних робіт у спірному будинку ОСОБА_8 не проводила, проте, згідно вимог зустрічного позову претендує саме на вцілілу частину будинку, що, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, є неприпустимим. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки за первісним позовом та представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належить на праві власності по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 від 29 березня 2023 року житловий будинок складється з: 1-1 - коридор площею 3,4 кв.м, 1-2 - житлова кімната площею 11,5 кв.м, 1-3- житлова кімната площею 19.4 кв.м, 1-4 - житлова кімната площею 19.0 кв.м, 1-5 - житлова кімната площею 11.3 кв.м, 1-6 - санвузла площею 5,7 кв.м, 1-7 коридору площею 4,7 кв.м, 1-8 - кухні площею 5,6 кв.м, I підвал площею 9,0 кв.м, II підвал площею 10.8 кв.м. Крім житлового будинку за вказаною адресою також розташовані: а-1 прибудова; Б сарай, В гараж, Г навіс, У вбиральня, № 1 ворота, № 2, 3 хвіртка, № 4, 5 огорожа. Також судом встановлено, що в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її діти: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідачка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та її діти: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . За положеннями частини першої статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. У частині першій статті 405 ЦК України та частині першій статті 156 ЖК України зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України). Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок -два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)). У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі №545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний із застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками». У постанові Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі №464/648/18 (провадження № 61-5040св21) вказано, що «ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про можливість встановлення порядку користування спірною квартирою з урахуванням часток співвласників у праві власності на квартиру, виходячи із того, що співвласники мають рівні права щодо користування належною їм власністю, взявши до уваги інтереси кожного із співвласників спірної квартири. […] Відповідачами не запропоновано інших варіантів користування житловими кімнатами. Порядок користування спірною квартирою, запропонований позивачкою, відповідає часткам сторін спору у праві власності на квартиру та не призводить до істотного обмеження прав інших співвласників квартири та осіб, які фактично проживають у ній, зокрема дітей. Слід зазначити, що права дітей на користування житловим приміщенням не можуть обмежувати права співвласника на користування квартирою». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2023 року у справі №760/19865/15-ц (провадження № 61-20309св21) зазначено, що «встановлюючи порядок користування квартирою у запропонований позивачем спосіб, суди попередніх інстанцій врахували баланс інтересів співвласників спірної квартири та осіб, які мають право користування квартирою та дійшли до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Іншого варіанту користування спірною квартирою, який би відповідав часткам співвласників у праві власності, відповідач не запропонував, наполягаючи на неможливості встановлення порядку користування житлом без порушення прав когось із мешканців квартири. Відповідно до статті 47 ЖК України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу. У цій справі спір стосується не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному співвласнику по 13,65 кв. м житлової площі на одну особу, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 182/3348/19 (провадження № 61-1084св21). Рішення судів попередніх інстанцій не порушує права членів сім`ї відповідача, її дітей, оскільки останні не є співвласниками майна, у користуванні їх спільним майном». У постанові Верховного Суду від 31 січня 2022 року в справі №569/23248/18 (провадження № 61-15478св21) зазначено, що «спір між сторонами виник з приводу встановлення порядку спільного користування житловим будинком. Вирішуючи спір, суд виділяє в користування сторонам спору частини житлового приміщення, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти у незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників». У постанові Верховного Суду від у справі 08 листопада 2023 року у справі № 465/6259/19 (провадження № 61-4213св22) висловлено такий висновок «спір щодо встановлення порядку користування спільним майном є спором між співвласниками, які мають рівні права щодо користування належною їм власністю; інші особи, які мають право користування житловим приміщенням, не є суб`єктами спірних правовідносин і суд не вирішує питання про їх права та обов`язки; право членів сім`ї одного зі співвласників на користування житлом є похідним від його права власності, а тому не можуть обмежувати прав іншого співвласника на користування квартирою». Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановивши, що спірний будинок належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності по частці кожному, а встановлення запропонованого позивачем за первісним позовом порядку користування ним з незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників житлової площі, із урахуванням його планування, а також того, що частина будинку, яку запропоновано виділити відповідачу за первісним позовом була пошкоджена внаслідок пожежі, спричиненої її цивільним чоловіком, який також є сином попередньої співвласниці цього будинку, яка і подарувала свою частку відповідачці, з огляду на встановлений порядок користування будинком його попередніми власниками, жодним чином не порушує права відповідачки, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову. Сам по собі факт непроживання позивачки за первісним позовом та членів її сім`ї спірному будинку, а також реєстрація свого місця проживання у ньому після подання позову не свідчить, що вона у зв`язку із цим позбавлена прав власника частки у такому житлі та не надає переваги проживаючому у ньому іншому його співвласнику, зокрема і у праві вибору порядку користування ним. При цьому колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивачка за первісним позовом стала власницею частини спірного будинку 04 травня 2023 року, а відповідачка за зустрічним позовом 04 серпня 2023 року. Ніким з учасників справи не заперечується та обставина, що будинок побудовано дідом та бабою позивачки та остання з народження і до свого одруження з батьками проживала у спірному будинку, до пошкодження двох кімнат у цьому будинку жодного відношення не має. Також колегія суддів не погоджується з мотивами суду першої інстанції щодо того, що спричинена відповідачем за первісним позовом та її чоловіком пожежа у спірному будинку не впливає на порядок володіння та користування будинком, адже саме такий співвласник повинен нести тягар спричинених майну пошкоджень та вчинити дії на їх усунення. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення. За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення. Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення порядку володіння та користування будинком задовольнити. Встановити порядок володіння та користування будинком АДРЕСА_1 , загальна площа якого становить 100,4 кв.м, житлова 61,2 кв.м, виділивши у користування: - ОСОБА_1 житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-2 площею 11,5 кв.м, житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-3 площею 19,4 кв.м та господарську будівлю: гараж позначений в технічній документації під літ. В; - ОСОБА_3 житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-5 площею 11,3 кв.м, житлову кімнату позначену в технічній документації під № 1-4 площею 19,0 кв.м та господарські будівлі: сарай позначений в технічній документації під літ. Б, вбиральня позначена в технічній документації під літ. У та навіс позначений в технічній документації під літ. Г; та - залишивши в загальному (спільному) користуванні: коридор позначений в технічній документації під № 1-7 площею 4,7 кв.м, коридор позначений в технічній документації під № 1-1 площею 3,40 кв.м, кухню позначену в технічній документації під № 1-8 площею 5,6 кв.м, санвузол позначений в технічній документації під № 1-6 площею 5,7 кв.м, підвал позначений в технічній документації на плані під №№ І, II, площами 10,8 кв.м, та 9,0 кв.м, ворота позначені в технічній документації під № 1, хвіртка позначені в технічній документації під № 2,3, огорожа позначена в технічній документації під № 4,5. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення порядку володіння та користування будинком відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 073 грн 60 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 1 610 грн 40 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 травня 2024 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич ,