Постанова 4820 № 676/2430/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2024 року м. Хмельницький Справа № 676/2430/21 Провадження № 22-ц/4820/1022/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Талалай О.І., Янчук Т.О., секретар судового засідання Шевчук Ю.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Кредитної спілки «Ощадність» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2021 року Кредитна спілка «Ощадність» (далі КС «Ощадність») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків. КС «Ощадність» зазначила, що з 1 грудня 2018 року ОСОБА_1 була переведена з посади кредитного інспектора ІІ категорії на посаду касира. Того ж дня сторони уклали письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. У березні 2021 року за результатами інвентаризації виявлено нестачу грошей у касі № НОМЕР_1 у розмірі 565 174 грн 90 коп. ОСОБА_1 як матеріально відповідальна особа визнала факт нестачі коштів, однак не змогла пояснити їх відсутність у сейфі. Водночас під час проведення внутрішнього службового розслідування не встановлено факт викрадення коштів сторонніми особами. Наказом від 23 березня 2021 року №11 ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України) у зв`язку з втратою довір`я. За таких обставин КС «Ощадність» просила суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 565 174 грн 90 коп. матеріальної шкоди. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Ощадність» 565 174 грн 90 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої КС «Ощадність» під час виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків, і 8 480 грн 77 коп. сплаченого судового збору. Суд керувався тим, що касир ОСОБА_1 є матеріально відповідальною особою, з якою позивачем укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Нестача грошових коштів у касі № НОМЕР_1 виникла з вини ОСОБА_1 , внаслідок порушення нею своїх трудових обов`язків, а тому на відповідачку слід покласти зобов`язання з відшкодування КС «Ощадність» заявленої шкоди. Оскільки відповідачкою не доведено, що шкода стала наслідком не лише її винної поведінки, але й відсутності умов, які забезпечують збереження матеріальних цінностей, то підстави для зменшення розміру шкоди відсутні. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність цих обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що як матеріалами цивільної справи, так і матеріалами кримінального провадження, не встановлено факт вчинення ОСОБА_1 крадіжки грошових коштів. Оскільки не доведено належними та допустимими доказами вчинення з вини ОСОБА_1 протиправних дій, у тому числі порушення трудових обов`язків, які призвели до завдання позивачу матеріальної шкоди, то підстави для відшкодування відповідачкою цієї шкоди відсутні. Також КС «Ощадність» не довела, що нею були створені належні умови для забезпечення повного збереження довірених ОСОБА_1 матеріальних цінностей. Відтак покладений на відповідачку розмір відшкодування мав бути зменшений до розміру місячної заробітної плати. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У своїх письмових поясненнях КС «Ощадність» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість. Щодо витребування додаткових доказів Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. В силу частини першої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В апеляційному суді представниця відповідачки ОСОБА_1 , адвокатка Князьська Н.А., заявила клопотання про витребування з Кам`янець-Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції інформації про хід досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021242230000005 від 22 квітня 2021 року та процесуального рішення, винесеного за результатами закінчення досудового розслідування через сплив процесуальних строків досудового розслідування у даному кримінальному провадженні. Оскільки заявлені відповідачкою додаткові письмові докази не були предметом дослідження в суді першої інстанції, відсутні виняткові обставини для їх дослідження, а інформація та рішення, які просить витребувати відповідачка, не мають правового значення для правильного вирішення спору, то суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вказаного клопотання. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частиною першою статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини З 1 серпня 2018 року ОСОБА_1 працювала в КС «Ощадність» на посаді кредитного інспектора ІІ категорії. Наказом від 30 листопада 2018 року №126 ОСОБА_1 переведено на посаду касира. Згідно посадової інструкції касира КС «Ощадність» ОСОБА_1 остання, серед іншого, виконувала такі завдання та обов`язки: здійснювала операції з приймання, обліку, видачі та збереження коштів через касу спілки, з обов`язковим дотриманням правил, що забезпечують їх схоронність; звіряла фактичну наявність грошових коштів із книжковим залишком; вживала всіх заходів для забезпечення схоронності довірених їй коштів і запобігання збитків. При цьому ОСОБА_1 повинна була нести відповідальність за нанесені матеріальні збитки в межах, визначених чинним і цивільним законодавством України. На підставі наказу від 29 жовтня 2018 року №116 ОСОБА_1 призначено відповідальною за центральну касу №1 КС «Ощадність» з 1 листопада 2018 року. Тоді ж за актом №19 позивач передав у відання ОСОБА_1 1 235 157 грн 11 коп. коштів. 1 листопада 2018 року між КС «Ощадність» і ОСОБА_1 укладено договір про повну особисту відповідальність, за умовами якого остання взяла на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення зберігання наданих їй позивачем грошових коштів і матеріальних цінностей. Наказом від 17 березня 2021 року №5 призначено позапланову інвентаризацію кас на центральному офісі КС «Ощадність». Згідно акту №1 про результати інвентаризації наявних коштів, що зберігаються в центральній касі №1, від 17 березня 2021 року, нестача коштів у касі, за яку відповідала ОСОБА_1 , склала 565 174 грн 90 коп. Із акту службового розслідування від 23 березня 2021 року слідує, що крадіжка грошей була здійснена не сторонніми особами, а кимось із працівників спілки. Наказом від 23 березня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади касира на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України за вчинення винних дій працівника, які дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця. За заявою КС «Ощадність» про вчинення злочину слідчий національної поліції 22 квітня 2021 року вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо заволодіння службовими особами КС «Ощадність» грошовими коштами, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України (номер кримінального провадження 42021242230000005). Ухвалою слідчого судді Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2023 року скасовано постанову слідчого від 23 червня 2023 року про закриття кримінального провадження №42021242230000005 від 22 квітня 2021 року та направлено матеріали кримінального провадження для організації проведення належного досудового розслідування. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Частиною першою статті 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За замістом статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. В силу статті 135-1 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва (далі Перелік), затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, яка на час виникнення спірних правовідносин діяла на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР». Згідно розділу І Переліку до таких посад віднесені посади старших касирів і касирів, а також інших працівників, які виконують обов`язки касирів. Як передбачено статтею 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою. Із положень статті 138 КЗпП України слідує, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що трудові відносини працівників регулюються законодавством про працю. Працівники несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання ними своїх трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода. Юридичною підставою відповідальності працівника, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди підприємству, установі чи організації, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать порушення працівником трудових обов`язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою працівника та шкодою і вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактів виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності. За загальним правилом працівники несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Водночас у випадках, передбачених законодавством, на працівника покладається повна матеріальна відповідальність. Повна матеріальна відповідальність працівників це покладення на працівника обов`язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень. Повна матеріальна відповідальність покладається, зокрема, на працівників, які відповідно до Переліку займають посади, пов`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, і які уклали з підприємством, установою, організацією письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. До таких посад віднесена посада касира. Як роз`яснив Пленуму Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди. Крім того, Пленум Верховного Суду України у пункті 19 цієї постанови роз`яснив, що зменшення розміру шкоди, що підлягає покриттю працівником, допустиме лише у виключних випадках при наявності зазначених у ст. 137 КЗпП умов, які мають бути підтверджені ретельно перевіреними в судовому засіданні доказами, з обов`язковим викладенням у рішенні мотивів зниження суми, яка стягується. До конкретної обстановки, за якої було заподіяно шкоду, слід відносити обставини, що перешкоджали працівникові виконувати належним чином покладені на нього обов`язки, зокрема, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці. Разом з тим необхідно враховувати, чи приймав працівник залежні від нього заходи до запобігання шкоди. Передбачена ст. 137 КЗпП можливість зменшення розміру шкоди, що підлягає покриттю, з урахуванням ступеня вини, конкретних обставин і майнового стану працівника, стосується всіх видів матеріальної відповідальності працівників. Зниження розміру шкоди, що підлягає покриттю, не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються. Це правило діє, якщо законом не передбачено перерозподіл обов`язків доказування. При вирішенні трудових спорів про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками, тягар доведення підстав для відшкодування такої шкоди покладається повною мірою на позивача (власника, роботодавця). Отже, саме позивач (власник, роботодавець) повинен довести підстави матеріальної відповідальності працівника за завдану шкоду, зокрема, наявність вини та винних дій працівника, розмір завданої шкоди. Водночас позивач (власник, роботодавець) несе ризики настання негативних наслідків, пов`язаних із недоведеністю цих підстав. Близькі за змістом правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року (справа №739/1930/15-ц) і від 22 січня 2020 року (справа №287/354/14-ц). Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_1 працювала у КС «Ощадність» на посаді касира, тобто на посаді, яка включена до Переліку. Отже ОСОБА_1 належала до категорії працівників, із якими відповідно до статті 135-1 КЗпП України міг бути укладений і фактично укладений письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. ОСОБА_1 допустила нестачу ввірених їй грошових коштів у зв`язку з порушенням своїх трудових обов`язків щодо належного обліку та збереження цих коштів. Порушення ОСОБА_1 трудових обов`язків знаходиться у причино-наслідковому зв`язку із заподіянням КС «Ощадність» прямої дійсної шкоди. При цьому неправомірні дії/бездіяльність ОСОБА_1 характеризуються як винна поведінка. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення на ОСОБА_1 повної матеріальної відповідальності за завдану КС «Ощадність» шкоду. Розмір цієї шкоди визначений судом правильно. Ввірені ОСОБА_1 грошові кошти зберігалися у сейфі, тобто позивачем були створені належні умови, які забезпечували збереження матеріальних цінностей. Водночас у справі відсутні докази про те, що доступ до цього сейфу мали інші працівники КС «Ощадність», окрім ОСОБА_1 . Також відсутні дані щодо майнового стану відповідачки. За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що підстави для зменшення розміру шкоди відсутні. Посилання ОСОБА_1 на недоведеність вчинення з її вини протиправних дій і порушення нею трудових обов`язків, які призвели до завдання позивачу матеріальної шкоди, у зв`язку з чим вона не може нести відповідальність за цю шкоду, суперечать фактичним обставинам справи та чинним нормам законодавства. Також є голослівним твердження ОСОБА_1 про нестворення КС «Ощадність» належних умов для збереження матеріальних цінностей. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про недотримання норм матеріального права та порушення норм процесуального права є безпідставними. Висновки суду першої інстанції не суперечать правовій позиції щодо обов`язку позивача (власника, роботодавця) довести підстави матеріальної відповідальності працівника за завдану шкоду, що висловлена Верховним Судом у постанові від 7 лютого 2019 року (справа №363/1400/16-ц), на яку посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.

3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30 травня 2024 року. Судді: О.І. Ярмолюк О.І. Талалай Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції Семенюк В.В. Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 30