Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/21193/23

Справа № 127/21193/23 Провадження № 22-ц/801/1086/2024 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2024 рокуСправа № 127/21193/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Голоти Л.О., Ковальчука О.В., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2024 року, ухвалене суддею Жмудь О.О., повне рішення складено 08 березня 2024 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету, про визнання недійсним та скасування права власності, встановив: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив: - визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів №290 від 25 червня 1992 року в частині надання дозволу житловим органам м. Вінниці продати ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що значиться у переліку під номером 1.335; - визнати недійсним та скасувати право власності, що було набуте ОСОБА_2 в порядку спадкування на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів №290 від 25 червня 1992 року «Про продаж квартир в житлових будинках м. Вінниці» будо надано дозвіл житловим органам м. Вінниці продати ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що значиться у переліку під номером 1.335. Відповідно до діючого на той момент законодавства, громадянин, який бажає придбати в власність займану квартиру (будинок), подає заяву за місцем проживання до виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або адміністрації підприємства, об`єднання, організації, у віданні або власності яких перебуває будинок. До заяви додається письмова згода членів сім`ї, проживаючих разом з ним, на придбання квартири (будинку) у його власність, довідка з місця проживання про склад сім`ї та прописка. Заява ОСОБА_3 від 02 квітня 1992 року підписана членами родини: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Однак, такої заяви він не підписував і його підпис є підробленим. Підпис ОСОБА_4 також підроблений, оскільки відповідно до рішення Замостянського районного народного суду ОСОБА_4 визнаний недієздатним, опікуна йому не призначали, він є особою з інвалідністю з дитинства та не вміє писати. Таким чином вважає, що на підставі сфальшованого документу згаданим рішенням №290 від 25 червня 1992 року було надано дозвіл житловим органам м. Вінниці продати ОСОБА_3 трикімнатну квартиру. На підставі цього рішення ОСОБА_3 набула право власності на дану квартиру та 29 вересня 2006 року за нотаріально посвідченим договором дарування подарувала дану квартиру ОСОБА_4 .. 29 червня 2010сроку померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . 11 вересня 2021 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, на підставі якого набув право власності на згадану квартиру. Також позивач зазначає, що рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів №290 від 25 червня 1992 року, яким надано дозвіл на продаж вищезазначеної квартири, прийняте після набрання законної сили ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» і фактично позбавило можливості реалізувати своє право на приватизацію. Враховуючи викладене, 21 червня 2023 року позивач звернувся до Вінницької міської ради із заявою про скасування незаконного рішення виконавчого комітету в частині надання дозволу житловим органам м.Вінниці продати ОСОБА_3 трикімнатну квартиру і 10 липня 2023 року отримав відповідь, за якою йому рекомендовано звернутись до суду. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. У скарзі зазначає, що обґрунтовуючи підстави відмови в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що наслідками визнання фізичної особи недієздатною є встановлення над нею опіки і підпис недієздатної особи може бути взятий до уваги, як дозвіл (підпис) опікуна, який призначався органом опіки та піклування. Однак, рішення суду про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Саме виконавчий комітет Вінницької міської ради, який виконує обов`язки органу опіки та піклування, мав надати суду докази наявності чи відсутності опіки над дієздатним ОСОБА_4 .. Суд фактично висловив припущення щодо призначення ОСОБА_7 опікуна. Про існування заяви від 02 квітня 1992 року йому нічого не було відомо і він її не підписував, а про її існування дізнався лише після отримання копії розпорядження з Державного архіву Вінницької області 28 березня 2023 року. Суд не надав уваги тій обставині, що оскаржуване рішення виконавчого комітету міської ради фактично позбавило позивача можливості реалізувати своє право на приватизацію. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів №290 від 25 червня 1992 року в частині надання дозволу житловим органам м. Вінниці продати квартиру є необґрунтованими та не доведеними, а вимоги позивача в частині скасування права власності є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування. При цьому, висновок суду обґрунтовується двома мотивами: по-перше, позивач не довів належним чином (шляхом заявлення клопотання про призначення експертизи), що підпис від його імені підроблений; по-друге, позивачем не спростовано факт підписання заяви від імені ОСОБА_4 його опікуном. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Встановлено, що ОСОБА_3 та її сини: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17 на звороті), що вбачається з довідки №995 від 16 квітня 1992 року. 02 квітня 1992 року ОСОБА_3 заступнику голови виконавчого комітету подала заяву, в якій просила продати їй в особисту власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , де вона прописана та проживає з 1951 року. У заяві зазначено, що члени сім`ї не заперечують щодо купівлі квартири і спільного проживання в ній. Дана заява підписана наймачем ОСОБА_3 та членами сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (а.с.16 на звороті). 25 червня 1992 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів ухвалено рішення № 290 «Про продаж квартир в житлових будинках. м. Вінниці», на підставі якого було дозволено житловим органам продати ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.6-7). На підставі нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 29 червня 2006 року за № 5-737, ОСОБА_3 подарувала згадану квартиру ОСОБА_4 (а.с.21). ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно 19 серпня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області (а.с.12). ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно 06 липня 2018 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькі області (а.с.13). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно 06 квітня 2021 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Хмельницький) (а.с.14). 11 вересня 2021 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала померлому на підставі згаданого вище договору дарування від 29 вересня 2006 року (а.с.12 на звороті). Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_8 вважав, що наявні підстави для визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів №290 від 25 червня 1992 року в частині надання дозволу житловим органам м. Вінниці продати ОСОБА_3 згадану вище квартиру, оскільки це рішення ухвалено на підставі сфальшованого документа заяви ОСОБА_3 , яка підписана членами її родини (трьома синами). Позивач зазначає, що як його підпис, так і підпис його брата ОСОБА_9 у вказаній заяві є підробленими. Він такої заяви не підписував, а його брат на підставі рішення суду від 1987 року є недієздатним, опікуна йому не призначали і взагалі він не вміє писати. Рішенням Замостянського районного народного суду м. Вінниці від 16 лютого 1987 року у справі №2-226 ОСОБА_4 , 1965 року народження, визнано недієздатним (а.с.11). З відповіді виконавчого комітету Вінницької міської ради від 26 березня 2024 року №01/00/011/122249 на адвокатських запит, яка прийнята апеляційним судом, слідує, що ОСОБА_4 перебував на обліку осіб, визнаних недієздатними при виконавчому комітеті Вінницької міської ради, як органі опіки та піклування з 2010 року. Рішенням Замостянського районного народного суду м. Вінниці від 19 лютого 2010 року (справа №2-о-24/10р.) опікуном призначено племінника ОСОБА_2 .. ОСОБА_4 знятий з обліку у 2018 році у зв`язку зі смертю. Інформація про встановлення опіки до 2010 року в органі опіки та піклування відсутня. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про власність», чинному на час виникнення спірних правовідносин, наймач житлового приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством Української РСР. Право наймача жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду та членів його сім`ї викупити у власника квартиру врегульоване Положенням про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, яке затверджене Радою Міністрів УРСР та Укрпрофради 19 травня 1989 року №142 (далі - Положення). Як визначено пунктом 9 Положення, громадянин, який бажає придбати в власність займану квартиру (будинок), подає заяву за місцем проживання до виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або адміністрації підприємства, об`єднання, організації, у віданні або власності яких перебуває будинок. До заяви додається письмова згода членів сім`ї, проживаючих разом з ним, на придбання квартири (будинку) у його власність і довідка з місця проживання про склад сім`ї та прописку. Тобто, обов`язковою умовою є наявність письмової згоди всіх членів сім`ї. Рішення про продаж в власність громадян квартир (будинків), що входять до житлового фонду місцевих Рад народних депутатів, приймають виконавчий комітет районної, міської, районної у місті, селищної, сільської Ради народних депутатів (пункт 14 Положення). Отже, рішення про надання дозволу на придбання житла приймає виконавчий комітет районної, міської, районної у місті, селищної, сільської Ради народних депутатів на підставі заяви особи, оформленої у відповідності до вимог закону, тобто такої заяви, до якої додано письмову згоду всіх членів сім`ї, а також довідку з місця проживання про прописку (реєстрацію) осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. У ч. 2 ст. 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів). Кожна сторона вправі розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У даному випадку, зважаючи на позицію позивача щодо підробки його підпису у заяві щодо придбання у власність квартири, слід встановити, чи виконано підпис від його імені чи іншою особою, тобто підлягає встановленню справжність підпису особи. Для з`ясування вказаного питання необхідні спеціальні знання, і суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу (у даному випадку почеркознавчу). Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 на підтвердження факту підробки підпису клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявляв, при тому, що його інтереси представляв фахівець у галузі права - адвокат. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не було надано доказів на підтвердження того факту, що підпис на заяві від його імені виконаний не ним, а іншою особою, а відтак є підробленим. ОСОБА_1 в позовній заяві також зазначав, що його брат ОСОБА_4 був недієздатним на момент підписання заяви. Що стосується мотиву позову щодо підробки підпису у заяві його брата ОСОБА_10 , то апеляційний суд вважає, що позивач взагалі не обґрунтував своє право (тобто можливість) представляти інтереси та захищати права покійного брата ОСОБА_10 , які, на думку позивача, порушені. Апеляційним судом не встановлено, що ОСОБА_1 є правонаступником покійного ОСОБА_4 , і до того ж, ОСОБА_1 не був опікуном ОСОБА_4 .. До суду мають право звертатися особи за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Частиною другою статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. За життя ні сам ОСОБА_4 , ні його опікуни (в разі наявності) не звертались до суду за захистом порушеного права на приватизацію (чи іншого права щодо нерухомості). А відтак, надавати аналіз обставинам щодо недієздатності ОСОБА_4 чи наявність (відсутність) у нього опікуна при підписанні заяви, у суду першої інстанції не було, але суд надав оцінку цьому. Однак, апеляційний суд вважає, що наявність такого висновку не впливає на суть остаточного рішення у справі, ухвалене судом першої інстанції. Також апеляційний суд звертає увагу, що разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та про витребування у виконавчому комітеті Вінницької міської ради, як органу опіки та піклування, копії розпорядження про призначення опікуна недієздатному ОСОБА_4 в період до 1994 року. У задоволенні даних клопотань апеляційним судом було відмолено. Суд виходив з того, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 17 липня 2023 року, рішення у справі ухвалено 27 лютого 2024 року. Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 клопотань про призначення експертизи та про витребування доказів не заявляв. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційним судом приймаються лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК Українизазначено, що позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У поданих клопотаннях ОСОБА_1 не обґрунтував поважність причин неподання (неможливість подання) до суду першої інстанції доказу, який він просить витребувати. Адвокатський запит до виконавчого комітету Вінницької міської ради з приводу надання інформації щодо призначення чи не призначення в період до 1994 року опікуна недієздатному ОСОБА_4 датований 19 березням 2024 року, тобто запит здійснений вже після винесення судом оскаржуваного рішення суду. Так само ОСОБА_1 не обґрунтував неможливість заявлення в суді першої інстанції клопотання про призначення експертизи, а відсутність фінансової можливості для оплати експертизи та впевненість у достатності своїх заперечень не можна віднести до виняткових випадків, коли суд може призначити експертизу на стадії апеляційного перегляду справи. З положень ч. 5 ст. 263 ЦПК Українислідує, що рішення суду першої інстанції ухвалюється на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 299/957/14-ц (провадження № 61-5660св20). Відтак, за відсутності поважних причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк в апеляційного суду відсутні підстави для прийняття нових доказів. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також зазначає про те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету №290 від 25 червня 1992 року прийнято після набрання законної сили Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», тобто це рішення фактично позбавило його можливості реалізувати своє право на приватизацію, чому суд не надав оцінки. Вказані доводи є безпідставними, адже Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» хоча і прийнятий 19 червня 1992 року, однак, введений в дію 22 липня 1992 року, тобто після прийняття оскаржуваного рішення виконавчим комітетом. Крім того, позивачем не обґрунтовано, яким чином прийняття вказаного закону позбавило його можливості реалізувати своє право на приватизацію та в чому це проявилося. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у цій справі, оскільки ОСОБА_1 не подав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 31 травня 2024 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді Л.О. Голота О.В. Ковальчук