Постанова 4855 № 320/19574/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/19574/23 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії (бездіяльність) Міністерства фінансів України, Державної фіскальної служби України, які полягають у не проведенні виплати одноразової грошової допомоги у сумі 204 300,00 грн, ОСОБА_1 ; - зобов`язати Міністерство фінансів України, Державну фіскальну службу України виплатити ОСОБА_1 призначену згідно з висновком Державної фіскальної служби України від 02.02.2021 одноразову грошову допомогу у сумі 204 300,00 гривень. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у адміністративний позов задоволено частковою. Визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України, які полягають у непроведенні виплати одноразової грошової допомоги у сумі 204 300,00 грн, ОСОБА_1 . Зобов`язано Державну фіскальну службу України виплатити ОСОБА_1 призначену згідно висновку Державної фіскальної служби України від 02.02.2021 одноразову грошову допомогу у сумі 204 300,00 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати частково, прийнявши нове рішення в частині визнання протиправної бездіяльності Міністерства фінансів України, які полягають у не проведенні виплати одноразової грошової допомоги у сумі 204 300 грн. ОСОБА_1 та зобов`язанні Міністерства фінансів України виплатити ОСОБА_1 призначену згідно з висновком Державної фіскальної служби України від 02.02.2021 одноразову грошову допомогу у сумі 204 300 гривень. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт, зокрема зазначає, що виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Державна фіскальна служба України не могла здійснити без погодження з Мінфіном змін до бюджетних призначень на 2021 рік за бюджетною програмою КПКВК 3503010 «Заходи з реорганізації Державної фіскальної служби України», а саме: щодо внесення змін до річного та щомісячного розпису асигнувань в частині збільшення видатків за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню». Мінфін, як головний розпорядник бюджетних коштів відмовив ДФС в погодженні таких змін до бюджетних призначень, посилаючись на обмеженість фінансових ресурсів та першочерговою необхідністю у здійсненні компенсаційних виплат при звільнені працівників органів ДФС відповідно до заходів щодо завершення реорганізації (ліквідації) ДФС. Отже, на переконання позивача, саме бездіяльність Міністерства фінансів України призвела до невиплати ДФС одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , що поставило гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Також апелянт зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань і призначень не є обґрунтованою підставою для невиконання Міністерством фінансів України норм чинного законодавства України. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії. У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство фінансів України просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Відповідач в обґрунтування своїх доводів, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06.03.2019 у справі № 822/1616/18 та від 20.05.2019 у справі № 295/3198/18, зазначає, що Міністерство фінансів України не є суб`єктом, який відповідно до чинного законодавства України зобов`язаний виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 204 300,00 грн, оскільки Мінфін не є роботодавцем ОСОБА_1 та/або правонаступником роботодавця, у тому числі у спірних правовідносинах. Також відповідач зазначає, що ДФС, в межах затверджених бюджетних призначень на 2021 рік за бюджетною програмою за КПКВК 3503010 «Заходи з реорганізації Державної фіскальної служби України» пропонувалось збільшення бюджетних призначень за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню», у тому числі для виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в сумі 204 300 гривень. Однак, зазначені пропозиції не були підтримані у зв`язку з обмеженістю фінансових ресурсів та першочерговою необхідністю у здійсненні компенсаційних виплат при звільнені працівників органів ДФС відповідно до заходів щодо завершення реорганізації (ліквідації) ДФС. Крім того, відповідач зазначає, що Міністерство фінансів України як учасник бюджетного процесу не є розпорядником бюджетних коштів Державної фіскальної служби України та не несе відповідальності за нарахування матеріальної допомоги. На переконання відповідача, Державна фіскальна служба є єдиним належним суб`єктом, уповноваженим на виплату одноразової грошової допомоги позивачу в розмірі 204 300,00 грн. Позивач у відповіді на відзив зазначає, що суд першої інстанції не дослідив наведені у позовній заяві докази щодо неправомірних дій Мінфіну в частині відмови ДФС у внесенні змін до річного та помісячного розпису асигнувань щодо збільшення видатків за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню» для оплати відповідної одноразової грошової допомоги. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12ААБ №438094, ОСОБА_1 , встановлено ІІ групу інвалідності з 01.04.2020. 18.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Державної фіскальної служби України із заявою та доданими до неї документами, в якій просив Державну фіскальну службу України виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із тим, що відповідно до висновку МСЕК йому установлено другу групу інвалідності, яка настала внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань податкової міліції. За результатом розгляду вищезазначеної заяви, Державна фіскальна служба України листом від 02.02.2021 №153/К/99-99-12-01-04-14 повідомила, що відповідно до п.4 ч.1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон), п.4 ч.3 розділу І Порядку взаємодії структурних підрозділів ДФС, ї територіальних органів, установ, організацій, що належать до сфери управління ДФС, при виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника податкової міліції, затвердженого наказом ДФС від 09.12.2015 №973 (далі - Порядок), прийнято рішення про призначається одноразова грошова допомога ОСОБА_1 та відповідно по підпункту «б» п.4 ч.1 ст.99 Закону, підпункту «б» п.4 ч.1 розділу II Порядку складено відповідний Висновок про призначення Позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 204 300,00 гривень. Також зазначено, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється відповідно до положень частини 7 розділу IV Порядку. У зв?язку з тим, що протягом 2021-2022 років Державною фіскальною службою України не здійснено виплати одноразової грошової допомоги 06.12.2022 позивачем направлено лист до ДФС з метою отримання інформації про причини невиплати ДФС зазначеної допомоги. Проте лист повернувся з відміткою Укрпошти «ДФС ліквідовано». У подальшому, 24.11.2022 позивач звернувся до Міністерства фінансів України щодо надання інформації чи розглядалися Мінфіном пропозицій ДФС по перерозподілу видатків та виділення Державній фіскальній службі України коштів для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у сумі 204 300,00 гривень. Міністерство фінансів України листом від 02.12.2022 №16040-03/K-2192/2391 повідомило позивача, що Державною фіскальною службою України в межах затверджених бюджетних призначень на 2021 рік за бюджетною програмою за КПКВК 3503010 «Заходи з реорганізації Державної фіскальної служби України» пропонувалось збільшення бюджетних призначень за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню», у тому числі для виплати одноразової грошової допомоги позивачу у сумі 204,3 тис. грн (лист ДФС від 07.10.2021 №650/4/99-99- 09-03-13). Однак, зазначені пропозиції не були підтримані у зв`язку із обмеженістю фінансових ресурсів та першочерговою необхідністю у здійсненні компенсаційних виплат при звільнені працівників органів ДФС відповідно до заходів щодо завершення реорганізації (ліквідації) ДФС. Разом з тим, Мінфін повідомив, що на 2022 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» видатки на утримання Державної фіскальної служби та здійснення заходів з реорганізації (ліквідації) України не передбачено. Не погодившись з відповіддю Міністерства фінансів України від 02.12.2022 №16040-03/K-2192/2391 та не отримавши додатки до зазначеного листа позивач 12.12.2022 повторно звернувся до Міністерства фінансів України з проханням надати роз`яснення щодо порядку отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням групи інвалідності працівнику податкової міліції ОСОБА_1 та ліквідацією органу, в якому позивач проходив службу та причини невиплати одноразової грошової допомоги. 15.02.2023 Міністерство фінансів України листом №16040-30-10/4497 повідомило позивача, що наразі ДФС, як центральний орган виконавчої влади, в якому ОСОБА_1 проходив службу не ліквідований. Комісія з реорганізації ДФС здійснює повноваження виключно щодо управління справами в частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією (ліквідацією) ДФС, згідно з Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, з реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074. Не погоджуючись з вказаними вище діями та бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що оскільки призначена позивачу одноразова грошова допомога у сумі 204300,00 грн у двомісячний строк з моменту прийняття ДФС України висновку не виплачена, то бездіяльність ДФС України щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги є протиправною. Також суд першої інстанції зазначив, що не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині направлених щодо Міністерства фінансів України, оскільки Міністерство фінансів України у цих правовідносинах не виступає суб`єктом щодо виплати одноразової грошової допомоги, а тому відмовив в цій частині позовних вимог. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності Міністерства фінансів України, які полягають у не проведенні виплати одноразової грошової допомоги у сумі 204 300 грн. ОСОБА_1 та зобов`язання Міністерства фінансів України виплатити ОСОБА_1 призначену згідно з висновком Державної фіскальної служби України від 02.02.2021 одноразову грошову допомогу у сумі 204 300 гривень. На думку апелянта, судом першої інстанції не досліджені надані позивачем докази щодо неправомірності дій Мінфіну при відмові ДФС у внесенні змін до бюджетних призначень на 2021 рік за бюджетною програмою КПКВК 3503010 «Заходи з реорганізації Державної фіскальної служби України», а саме: щодо внесення змін до річного та щомісячного розпису асигнувань в частині збільшення видатків за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню», що призвело до невиплати ДФС ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Також апелянт вважає, що посилання Київського окружного адміністративного суду на те, що Міністерство фінансів України не виступає суб`єктом щодо виплати одноразової грошової допомоги є помилковим та передчасним. У цьому контексті колегія суддів зазначає таке. Частиною другою статті 95 Конституції України визначено, що виключно Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків, виходячи з фінансових можливостей держави. Статтею 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2021 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками № 3, № 4 і № 7 до цього Закону, у тому числі за кодом відомчої класифікації видатків та кредитування державного бюджету 350 «Міністерство фінансів України» КПКВК 3503010 «Заходи з реорганізації Державної фіскальної служби України». Міністерство фінансів України є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого регламентується Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375 (зі змінами) (далі - Положення-375). Мінфін відповідно до покладених на нього завдань забезпечує здійснення повноважень головного розпорядника бюджетних коштів в установах і організаціях, що належать до сфери управління Мінфіну, центральних органах виконавчої влади, діяльність яких координується та спрямовується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів (підпункт 19 пункту 4 Положення 375). Відповідно до статей 21, 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються головним розпорядникам бюджетних коштів, які затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. При цьому, відповідно до підпунктів 3 та 7 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник коштів: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Отже, Міністерство фінансів України є головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним за організацію та координацію роботи відповідальних виконавців бюджетних програм системи головного розпорядника на всіх стадіях бюджетного процесу за КВК

350. Видатки у затверджених кошторисах бюджетних установ за КВК 350 є загальними з урахуванням фінансування видатків установ системи Мінфіну. Виплата одноразової грошової допомоги здійснюється відповідно до положень пункту 7 розділу IV Порядку взаємодії структурних підрозділів ДФС, її територіальних органів, установ, організацій, що належать до сфери управління ДФС, при виплаті одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника палаткової міліції, затвердженому наказом ДФС від 09.12.2015 №973 (у редакції наказу від 01.07.2020 №94), тобто в порядку черговості надходження та прийняття рішення про її виплату у межах коштів, передбачених державним бюджетом на такі цілі. Для здійснення такої виплати, відповідно до положень пункту 5 розділу IV Порядку-973, Державна фіскальна служба України у п`ятиденний термін готує звернення до головного розпорядника коштів - Міністерства фінансів України щодо внесення відповідних змін до кошторисних призначень. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» Державній фіскальній службі України за бюджетною програмою за КПКВК 3503010 «Заходи з реорганізації Державної фіскальної служби» затверджено бюджетні призначення в загальній сумі 1 324 338,6 тис. гривень. Річним розписом державного бюджету на 2021 рік (зі змінами) за вищезазначеною бюджетною програмою за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню», в межах якого здійснюються видатки, пов`язані із виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, працівників міліції та податкової міліції, затверджено бюджетні призначення у сумі 3 500 000 гривень. Матеріали справи (у тому числі додатки до позовної заяви, які подані за допомогою Електронного суду) свідчать, що протягом 2021 року ДФС зверталась до Мінфіну із листами від 09.03.2021 № 176/4/99-99-09-03-13, від 14.04.2021 № 265/4/99-99-09-03-13, від 10.06.2021 № 379/4/99-99-09-03-13, від 08.07.2021 № 457/4/99-99-09-03-13, від 21.09.2021 № 609/4/99-99-09-03-13 та від 07.10.2021 № 650/4/99-99-09-03-13 щодо внесення змін до затверджених бюджетних призначень на 2021 рік за бюджетною програмою КПКВК 3503010 «Заходи з реорганізації Державної фіскальної служби України», а саме: щодо внесення змін до річного та помісячного розпису асигнувань в частині збільшення видатків за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню» для оплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) працівника податкової міліції, установлення інвалідності та поранення (контузії, травми або каліцтва) за рахунок економії коштів за КЕКВ 2120 «Нарахування на оплату праці», у тому числі для виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в сумі 204 300 гривень. Однак, зазначені пропозиції не були підтримані у зв`язку з обмеженістю фінансових ресурсів та першочерговою необхідністю у здійсненні компенсаційних виплат при звільнені працівників органів ДФС відповідно до заходів щодо завершення реорганізації (ліквідації) ДФС, про що свідчить лист Міністерства фінансів України, в особі голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України Якубівського Володимира від 15.02.2023 № 16040-03-10/4497. Також зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не передбачено видатків у 2023 році на утримання ДФС та її територіальних органів, що унеможливлює проведення виплат одноразової грошової допомоги. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що ДФС не могла здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 без погодження з Мінфіном змін до бюджетних призначень на 2021 рік за бюджетною програмою КПКВК 3503010 «Заходи з реорганізації Державної фіскальної служби України», а саме: щодо внесення змін до річного та щомісячного розпису асигнувань в частині збільшення видатків за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню». Тож, саме бездіяльність Міністерства фінансів України призвела до невиплати ДФС одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . На переконання колегія суддів, відсутність бюджетних асигнувань і призначень не є обґрунтованою підставою для невиконання Міністерством фінансів України зазначених норм чинного законодавства України. У Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу. З огляду на зміст ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Натомість, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Міністерство фінансів України у цих правовідносинах не є суб`єктом щодо виплати одноразової грошової допомоги, тому позовні вимоги про визнання протиправної бездіяльності Міністерства фінансів України, які полягають у не проведенні виплати одноразової грошової допомоги у сумі 204 300 грн. ОСОБА_1 та зобов`язання Міністерства фінансів України виплатити ОСОБА_1 призначену згідно з висновком Державної фіскальної служби України від 02.02.2021 одноразову грошову допомогу у сумі 204 300 гривень заявлені безпідставно. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію». Згідно з частиною шостою статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Закон України «Про міліцію» втратив чинність 07.11.2015 у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію». При цьому, у пункті 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. На виконання вимог статті 23 Закону України "Про міліцію" постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника (далі - Порядок № 850). Пунктом 7 цього Порядку № 850 встановлено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України). Відповідно до пункту 8 Порядку керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції. Згідно з пунктом 9 Порядку, МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 Порядку, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви позивача від 18.01.2021 Державною фіскальною службою України 02.02.2021 складено відповідний висновок про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 204 300,00 грн. Враховуючи зазначене, Міністерство фінансів України не є суб`єктом, який відповідно до чинного законодавства зобов`язаний виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 204 300,00 грн, оскільки Мінфін не є роботодавцем ОСОБА_1 та/або правонаступником роботодавця, у тому числі у спірних правовідносинах. Отже, до компетенції Міністерства фінансів України не належить обов`язок щодо здійснення виплати позивачу одноразової грошової допомоги, а тому доводи апеляційної скарги, які базуються на заявленій протиправній бездіяльності Мінфіну, є необґрунтованими. Тож, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні відповідних позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, тому колегія суддів в силу положень ч. 1 ст. 308 КАС України не перевіряє його законність та обґрунтованість в цій частині. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді Н.В. Безименна, А.Ю. Кучма