Постанова 4803 № 204/3249/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4612/24 Справа № 204/3249/21 Суддя у 1-й інстанції - Книш А.В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Гапонова А.В., Космачевської Т.В., секретар Піменова М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Леонід Олегович про визнання правочинів недійсними (суддя першої інстанції Книш А.В., повний текст рішення складено 23 лютого 2024 року), В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Леонід Олегович про визнання правочинів недійсними, в якому з урахуванням його уточнення просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. від 19 листопада 2010 року за №4831; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л.О. від 28 травня 2021 року за №2425. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Леонід Олегович про визнання правочинів недійсними відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу, вважає його необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, без надання належної оцінки доказам, на які були поилання у позові. Скарга мотивована тим, що місцевий суд не надав належну оцінку тому, що у порушення норм права, приватним нотарусом Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. не було завершено процедуру посвідчення довіреності від 19.11.2010 року, яка надавала право ОСОБА_3 розпоряджатися майном від імені матері позивачки ОСОБА_5 , не виконано вимоги діючого законодавства в частині перевірки чинності цієї довіреності, не надано доказів отримання скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей. Наголошує на тому, що ОСОБА_3 , як предстаник матері позивачки ОСОБА_5 на помент посвідчення правочину з продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не мала достатній обсяг цивільної дієздатності, оскільки довіреність від 19.11.2010 року про право ропоряджатися майном за реєстровим номером 4830, була зареєстрована в реєстрі 19.11.2010 року о 19:30 годині, а реєстрація спріного договору купівлі продажу від 19.11.2010 року відбулась о 17:38 годині. Також вказувала на те, що дії відповідача ОСОБА_2 , щодо відчуження квартири на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2021 року вказують на його недобросовісність, оскільки на момент укладення правочину на квартиру було накладено арешт. ОСОБА_1 просила рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задодовольнити у повному обсязі. У судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Від ОСОБА_4 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив у разі наявності відстави для задоволення позовних вимог, застосувати позовну давність та відмовити ОСОБА_1 , у задоволенні позовних вимог. У судовому засіданні його представник просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 проти апеляційної скарги заперечував та просила відмовити у її задоволенні. Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив, до судового засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що матері позивача ОСОБА_5 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.5,т.2 а.с.7,9,10) 19 листопада 2010 року ОСОБА_5 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. та зареєстрованою в реєстрі за №4830, якою вона уповноважила відповідача ОСОБА_3 , зокрема, управляти та розпоряджатись усім належним ОСОБА_5 майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось (на території будь-якої держави), укладати всі дозволені законом угоди, пов`язані з управлінням майном; купувати, продавати, приймати в дар, приймати завдаток, обмінювати, заставляти і приймати під заставу споруди та інше майно (т.2 а.с.11). Вказана довіреність ОСОБА_5 від 19 листопада 2010 року зареєстрована приватним нотаріусом Отроцюк О.В. в Єдиному реєстрі довіреностей 19 листопада 2010 року о 19:30:30 год. (т.1 а.с.28-29). Також 19 листопада 2010 року ОСОБА_5 , від імені якої по довіреності посвідченій 19 листопада 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. за реєстровим номером №4830, діяла відповідач ОСОБА_3 , продала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 19 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №4831 (т.2 а.с.4). Вказаний договір купівлі-продажу від 19 листопада 2010 року зареєстрований приватним нотаріусом Отроцюк О.В. в Єдиному реєстрі правочинів 19 листопада 2010 року о 17:38 год. (т.1 а.с.218). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (т.1 а.с.4-5). На підставі заяви позивача від 17 травня 2011 року нотаріусом міста Єкатеринбурга (Російська Федерація) була заведена спадкова справа №50/2011 після померлої ОСОБА_5 (т.1 а.с.6). Відповідно до свідоцтва про зміну імені 12 січня 2018 року ОСОБА_7 змінив ім`я на ОСОБА_2 (т.1 а.с.25). Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року у справі №419/3259/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2015 року, позов задоволено, визнано заповіт ОСОБА_5 , посвідчений Коробівською селищною радою Золотоніського району Черкаської області від 18 грудня 2008 року та свідоцтво про право на спадщину, видане приватним нотаріусом Кравченок С. В. ОСОБА_7 27 березня 2012 року після смерті ОСОБА_5 недійсними. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у справі №419/3259/12 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, третя особа: Головне управління юстиції у Черкаській області, приватний нотаріус Золотоніського району Черкаської області Кравченок С.В. про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину відмовлено (т.1 а.с.20-24). Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2014 року у справі № 206/73/14-ц, яке набрало законної сили 26 березня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна, про визнання недійсним правочину відмовлено (т.3 а.с.233-240). 28 травня 2021 року відповідач ОСОБА_2 продав відповідачу ОСОБА_4 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л.О. набув права власності на (т.2 а.с.138-139). Відмовляючі в задоволенні позову, суд першої інстації дійшов висновку, що підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 19.10.2010 року та від 28.05.2021 року відсутні. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі). В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах. Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;наявність підстав для оспорення правочину;встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі№ 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору». Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Як вбачається, з матеріалів справи, звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 , вказувала на те, що на момент посвідчення договору з купівлі-продажу від 19.11.2010 року о 17;30 годині ОСОБА_3 не мала необхідний обсяг дієздатності, оскільки повноваження, які вона набула від ОСОБА_5 , були оформлені у довіреності за №4830 лише о 19;30 годині 19.11.2010 року. Пунктом 2.6.1 Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.12.2006 № 111/5, передбачено, що відомості про довірителя та його представників: для фізичних осіб прізвище, ім`я та по батькові (за наявності); ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів (для представників - за наявності) або причина його відсутності; Пунктом 2.7. вказаного положення, передбачено, що кожному реєстраційному запису про посвідчення довіреності (у тому числі видачу дубліката) в Єдиному реєстрі присвоюються реєстраційний номер запису та поточна дата реєстрації в Єдиному реєстрі. Пунктом 2.12 Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.12.2006 № 111/5, передбачено, що реєстратор уносить відомості до Єдиного реєстру в день посвідчення довіреності (видачі дубліката довіреності) або день отримання від осіб, зазначених в абзаці 1 пункту 2.2 та в пунктах 2.8-2.9 цього Положення, заяв про внесення відомостей до Єдиного реєстру (додатки 1 та 2), крім випадків, визначених абзацом другим пункту 2.1 цього Положення. Відповідно до ст. 52 Закону України «Про нотаріат» всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається. Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі. Запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії. Аналізуючі вказані норми, апеляційний суд вважає, що при укладені договору купівлі-продажу від 19.11.2010 року у відповідачки ОСОБА_3 були всі наявні підстави для вчинення такого правочину, оскількі її повноваження підтверджується довіреністю, від 19.11.2010 року, яка була видана ОСОБА_5 . Посилання позивачки на той факт, що договір купівлі-продажу було зареєстровано раніше ніж саму довіреність не є такими, що можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки матеріалами справи встановлено, що обидві правочини було зроблено в один день у одного нотаріуса, послідовність внесення нотаріальних дій ні Законом ні Інструкцією не визначена, а тому відсутні підстави вважати, що правочин був здійснений особою, яка не мала процесуальної дієздаатності. Також слід зазначити, що правомірність надання ОСОБА_5 довіріності на ім`я відповідачки встановлена судовими рішення та у силу вимог ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає. Також слід зазначити, що апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції з підставою відмови у позові стосовно правочину від 28.05.2021 року, оскільки місцевим судом було правомарним посилання на постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), в якій вказано, що «для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину» будья-яких підстав за для відсутплення цього висновку апеляційний суд не вбачає. У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року). Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та яким надана відповідна правова оцінка. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)., Колегія суддів перевірила доводи апеляційних скарг на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права. За таких обставин апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О. В. Халаджи А.В. Гапонов Т.В. Космачевська Повний текст судового рішення складено 30 травня 2024 року. Головуючий-суддя О. В. Халаджи