Постанова 4821 № 694/2349/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/694/24 Справа № 694/2349/23 Категорія: 305010900 Головуючий по 1 інстанції Сакун Д.І. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Новікова О.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; представник позивача адвокат Бабенко Руслан Володимирович; відповідач ОСОБА_2 ; представник відповідача адвокат Дубовий Ігор Анатолійович; третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування»; особа, що подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 ; розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про відшкодування заподіяної шкоди, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 45 010,87 грн. та 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Також, стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 17 травня 2023 року о 20.30 год. в с. Озірна Звенигородського району , керуючи автомобілем DAEWOO LANOS д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Звенигородська, 1, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та скоїв зіткнення з гаражним приміщенням та автомобілем, який там зберігався, а саме ВАЗ 21093 д.н.з. НОМЕР_2 . В результаті ДТП автомобіль та приміщення, що належать позивачу, отримали пошкодження. Своїми діями ОСОБА_2 вчинив правопорушення, передбачене статтею 124 КупАП, та постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 01 червня 2023 року на ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення. ПрАТ СК «Арсенал Страхування», в якій було застраховано цивільну відповідальність відповідача, частково виплатила суму заподіяної шкоди, а саме 27 500 грн. відшкодування за пошкоджений автомобіль ВАЗ 21093 д.н.з. НОМЕР_2 та 14 499 грн. за пошкодження гаражного приміщення по АДРЕСА_1 . Оскільки сума відшкодування, сплачена ПРАТ СК «АРСЕНАЛ Страхування», не покриває всю суму завданих збитків, позивач змушений звернутись із позовом до заподіювача шкоди - ОСОБА_2 . Згідно з висновком про вартість суб`єкта оціночної діяльності ПП «Ажіо» від 18 серпня 2023 року сума оцінки ринкової вартості збитків, нанесених в результаті механічних ушкоджень приміщень гаража-літньої кухні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 38 150 грн. Згідно з висновком судового експерта Кипи С.М. № 046/2023 від 14 вересня 2023 року розмір матеріальних збитків завданих в результаті ДТП власнику автомобіля марки BA3-21093 реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 48 859,87 грн. Моральну шкоду, заподіяну внаслідок скоєння відповідачем дорожньо-транспортної пригоди, позивач оцінює в 200 000 грн. Вказує на те, що внаслідок пошкодження майна він пережив сильне нервово-емоційне потрясіння, стрес, сильне переживання, що мало наслідком погіршення стану здоров`я та необхідність стаціонарного лікування. Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 43 010 грн.. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 1 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, судовий збір в розмірі 732,03 грн., витрати за надання правової допомоги в сумі 539,10 грн. та витрати за проведення експертизи в сумі 6 000 грн., а всього 51 281,13 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції встановлено, що в результаті неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 , який керував автомобілем DAEWOO LANOS д.н.з. НОМЕР_3 , що є джерелом підвищеної небезпеки, позивачу ОСОБА_1 було завдано матеріальної шкоди. Згідно наданих позивачем доказів розмір такої шкоди становить: 38 150 грн. за механічні пошкодження приміщення гаража-літньої кухні по АДРЕСА_1 та 46859,00 грн. за пошкодження автомобіля ВАЗ-21093 реєстраційний номер НОМЕР_2 . В ході проведення експертного дослідження розміру матеріальних збитків завданих пошкодженням автомобіля ВАЗ-21093 реєстраційний номер НОМЕР_2 експерт зазначив, що вартість його відновлювального ремонту складає 133 525,87 грн. Оскільки вартість відновлення автомобіля перевищує його дійсну ринкову вартість, то відновлення є економічно недоцільним, а розмір збитків прирівнюється до ринкової вартості автомобіля на момент події, що становить 46 859,87 грн. Суд першої інстанції встановив, що ПрАт «СК «Арсенал Страхування» сплатило ОСОБА_1 частину заданих збитків, а саме 27 500 грн. за пошкодження автомобіля та 14 499 грн. за пошкодження гаражного приміщення. Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням), а саме: за пошкодження автомобіля 46 859,87 грн. 27 500 грн. = 19 359 грн.; за пошкодження гаража 38 150 грн. 14 499 грн. = 23 651 грн., а всього 43 010 грн. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу така шкода була завдана, а тому виходячи з принципу розумності та справедливості суд визнав, що достатнім відшкодуванням моральної шкоди є розмір 1 000 грн. При цьому, суд здійснив розподіл судових витрат у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України. Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 лютого 2024 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 45 010,87 грн. та 200 000 грн. відшкодування моральної шкоди. Зробити розподіл судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час визначення розміру матеріальних збитків не враховану суму франшизи в розмірі 3 200 грн., яка повинна бути сплачена на користь позивача та не враховано ту обставину, що позивач надав суду докази про обґрунтування моральної шкоди в розмірі, заявленому в позовній заяві. Висновок суду про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 грн. ОСОБА_1 вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям розумності із-за перенесених страждань позивача. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь головуючого, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 01 червня 2023 року ОСОБА_2 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу. Згідно з постановою суду 17 травня 2023 року о 20.30 год. в с. Озірна Звенигородського району ОСОБА_2 , керуючи автомобілем DAEWOO LANOS д.н.з. НОМЕР_3 по вул. Звенигородська, 1, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та скоїв зіткнення з гаражним приміщенням та автомобілем, який там зберігався ВАЗ 21093 д.н.з. НОМЕР_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі та приміщення отримали пошкодження та матеріальні збитки. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 12.1, 13.1 ПДР. В судовому засіданні ОСОБА_2 вину визнав та щиро розкаявся (а.с. 14-15). ОСОБА_1 є власником автомобіля марки BA3-21093 реєстраційний номер НОМЕР_2 червоного кольору 1993 року випуску, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію (а.с. 13). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 (а.с. 10, 11-12). Згідно з висновком про вартість суб`єкта оціночної діяльності ПП «Ажіо» від 18 серпня 2023 року, отриманого позивачем ОСОБА_1 згідно договору, ринкова вартість збитків, що виникли від механічних пошкоджень приміщень гаража-літньої кухні (літ.В), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 38 150 грн. (а.с. 65-89). Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження №046/2023 від 14 вересня 2023 року, проведеним судовим експертом Кипою С.М. за заявою позивача ОСОБА_1 , розмір матеріальних збитків заподіяних в результаті ДТП, що відбулася 17 травня 2023 pоку, власнику автомобіля марки BA3-21093 реєстраційний номер НОМЕР_2 прирівнюється до ринкової вартості автомобіля на момент події та складає 48 859,87 грн. (а.с. 16-63). В період з 13 липня 2023 року по 21 липня 2023 року позивач ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні Звенигородської БЛІЛ Звенигородської міської ради Звенигородського району, що підтверджується випискою №3947 із медичної карти стаціонарного хворого (а.с. 90-92). З копій наданих позивачем квитанцій вбачається, що в період стаціонарного лікування ним було придбано ліки на суму 7 883,91 грн. (а.с. 93). Згідно з копією листа ПРАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» прийняла рішення про виплату страхового відшкодування за пошкодження автомобіля позивача в сумі 27 500 грн. та за пошкодження гаражного приміщення в сумі 14 499 грн. (а.с. 94). Розглядаючи спір, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що відповідач ОСОБА_2 є володільцем джерела підвищеної небезпеки. Вина у вчиненні адміністративного правопорушення та завдання збитків позивачу є доведеною, тому з нього на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця між повним та фактичним відшкодуванням визначених збитків. Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, виходячи з наступного. Як визначено статтею 55 Конституції України та статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 статті 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України). Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог статті 1187 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки визначається діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманям транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Згідно пункту 16 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4 у разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов`язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди. Відповідно до п. 1.4. ст. 33 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Статтею 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити підписи сторін. Відповідно до статті 18 ЗУ «Про страхування» договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. З матеріалів справи, а саме копії полісу № 214058577 (а.с. 172) вбачається, що ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_2 уклали договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Термін дії договору з 00:00 год. 11 квітня 2023 року по 10 квітня 2024 року включно. Даний поліс містить суму відшкодування 260 000 грн. за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, 130 000 грн. за шкоду заподіяну майну, розмір франшизи 3 200 грн. Суд апеляційної інстанції враховує, що правовідносини між страховиком та страхувальником врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 лютого 2022 року за наслідками розгляду справи № 201/16373/16-ц зробила відповідний висновок, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП повинен нести страховик. Саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а в окремих випадках (у разі укладення страховиком договору із страхувальником після виключення із членів МТСБУ) винна особа. В даному випадку, договір страхування № 214058577 почав діяти з 11 квітня 2023 року. Дорожньо-транспортна пригода сталася 17 травня 2023 року, тобто в момент дії вищевказаного договору і сторонами вказана обставина не заперечується. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що розмір визначеного страхового відшкодування не перевищує визначену полісом № 214058577 страхову суму, яка підлягає відшкодуванню за шкоду, заподіяну майну. Суд апеляційної інстанції враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену 14 грудня 2021 року під час розгляду справи № 147/66/17, в якій було звернуто увагу судів на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком. Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808 цс 15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725 цс 16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954 цс 16). З огляду на зазначене та уточнення правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808 цс 15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725 цс 16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954 цс 16 Велика Палата у своїй постанові від 14 грудня 2021 року під час розгляду справи № 147/66/17 відступила від вищевказаних позицій щодо альтернативного права потерпілого обирати особу, до якої можна звернутися з вимогою про виплату відшкодування та наголосила, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 ІV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17). Водночас в Законі наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961 ІV). Отже, положення ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що застрахована особа має розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, необхідно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і застрахованої особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентовано ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаним Законом визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Принцип повного відшкодування шкоди, заріплений у ЦК України реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавала шкоди у передбаченому ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Визначенням відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24). Незалучення у якості відповідача ПрАТ СК «Арсенал Страхування» у справі, який першочергово повинен виконати за виниклими зобов`язаннями свої обов`язки по сплаті відшкодування (враховуючи, що розмір матеріальної шкоди не перевищує зазначений у полісі ліміт страхового відшкодування) є підставою для залишення позовних вимог позивача до винуватця ДТП без задоволення, оскільки у справах про відшкодування шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним першочерговим відповідачем буде страховик. При розгляді справ суд апеляційної інстанції керується правилами розгляду, що визначені Главою 1 Розділу V ЦПК України. При цьому, враховуючи реалізацію принципу диспозитивності, який вимагає повного врахування змісту апеляційної скарги: слід виходити не лише з того, в якій частині оскаржується рішення суду, а й з підстав, за яких особа, що подала скаргу, просить скасувати чи змінити рішення. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів і вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вийти за межі доводів і вимог апеляційної скарги апеляційний суд вправі в інтересах законності як складової верховенства права (а значить і обґрунтованості, оскільки необґрунтоване рішення завжди є незаконним). Положеннями ч. 4 та ч. 5 ст. 367 ЦПК України передбачені умови, за яких суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Зокрема, таке право надано апеляційному суду у випадку, якщо під час розгляду справи будуть встановлені порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таке ж право є у апеляційного суду й у випадку, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження. Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Тому, враховуючи ту обставину, що під час розгляду справи в апеляційному суді було встановлення порушення районним судом норм матеріального права та в апеляційній скарзі позивач просить скасувати повністю судове рішення, суд вважає за можливе рішення суду в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди скасувати, так як при розгляді спору, суд першої інстанції неправильно визначився і характером спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди до відповідача ОСОБА_2 . Перевіряючи обгрунтованість рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду про покладення такого обов`язку на відповідача ОСОБА_2 як завдавача шкоди та винуватця ДТП. Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. З прохальної частини позовної заяви (а.с. 5) та апеляційної скарги (а.с. 211) вбачається, що позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 200 000 грн. та обґрунтовує такий розмір відшкодування сильним нервово-емоційним потрясінням, стресом та переживаннями в зв`язку з пошкодженням його майна. Також посилається на погіршення стану здоров`я та як наслідок госпіталізацію до медичної установи. Апеляційний суд погоджуючись з висновками районного суду про наявність у позивача певного стресу та переживань з приводу пошкодження його майна в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 17 травня 2023 року, вважає, що розмір моральної шкоди, стягнутий судом першої інстанції в розмірі 1 000 грн. не відповідає принципу розумності та справедливості. При цьому, суд апеляційної інстанції враховуючи обставини справи оцінивши всі наявні у справі докази, врахувавши обставини ДТП та їх наслідки, вважає правильним змінити висновок районного суду в частині відшкодування моральної шкоди та вважає, що достатнім відшкодуванням моральної шкоди позивачу буде сума в розмірі 5 000 грн. Оскільки рішення суду підлягає частковому скасуванню, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 13 статті 141 ЦПК України вважає за необхідне зробити перерозподіл судових витрат у справі. Суд першої інстанції за наслідками розгляду справи стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 732,03 грн., витрати за надання правової допомоги в сумі 539,10 грн. та витрати за проведення експертизи в сумі 6 000 грн. Під час розгляду справи в апеляційному суді, позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволено лише в частині відшкодування моральної шкоди. Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб. Характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового значення (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. Згідно квитанції № 14 від 05 жовтня 2023 року ОСОБА_1 сплатив судовий збір за вимогу про відшкодування моральної шкоди 3 000 грн., оскільки саме такий розмір судового збору за вимогу про моральну шкоду був визначений ухвалою районного суду від 03 жовтня 2023 року (а.с. 107). Сума задоволених позовних вимог у відсотковому відношенню до заявленої ціни позову складає 0, 25 % (5 000 грн. «задоволена сума» х 100 % /200 000 грн. «заявлена сума»). Сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 7 грн. 50 коп. (3 000 «сума сплаченого судового збору» х 0,25 % «задоволений відсоток від ціни позову» /100 %). За таких обставин, рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає також до скасування з прийняттям в цій частині нового висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 7 грн. 50 коп. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині відшкодування матеріальної шкоди та судових витрат підлягає до скасування, з ухваленням в цій частині нового рішення, в решті рішення суду підлягає зміні шляхом збільшення стягнення моральної шкоди з 1 000 грн. до 5 000 грн. Керуючись ст.141, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про відшкодування заподіяної шкоди в частині відшкодування матеріальної шкоди та судових витрат скасувати. Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди залишити без задоволення. В частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди рішення суду змінити, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 1 000 грн. до 5 000 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 7 грн. 50 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 29 травня 2024 року. Судді