Постанова Полтавський апеляційний суд № 538/224/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 538/224/22 Номер провадження 22-ц/814/1985/24Головуючий у 1-й інстанції Цімбота Л.Г. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 08 вересня 2022 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного тексту рішення не зазначені) у справі за позовом Акціонерного Товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд У С Т А Н О В И В: У лютому 2022 року АТ "Альфа-Банк" звернулося до суду з вказаним позовом, просило ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 121 450, 45 грн. В обгрунтування заявлених вимог зазначено, що 20.12.2019 року АТ "Альфа-Банк" і ОСОБА_1 підписали оферту на укладання угоди про надання кредиту № 501220046. Відповідно до умов вищевказаного договору позивач зобов`язався надати відповідачці кредит у сумі 70 250,00 грн; кінцевий термін повернення кредиту - 20.12.2023 року, відповідачка зобов`язалася в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у сумах, строки та на умовах, що передбачено договором та Додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачці кредит у сумі 70 250,00 грн. У порушення умов договору відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого за станом на 31.01.2022 року, має прострочену заборгованість 121 450,45 грн, а саме: за кредитом - 66 016,86 грн, по відсотках - 22 241,06 грн, по комісії - 33 192,53 грн. Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 08 вересня 2022 року позовні вимоги Акціонерного Товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Альфа-Банк" заборгованість в розмірі 121 450 (сто двадцять одна тисяча чотириста п`ятдесят) гривень 45 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обгрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що банк не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження як факта укладення кредитного договору на умовах, про які зазначається у позові, так і факта виконання банком умов цього договору, а саме перерахування кредитних коштів у розмірі, який, начебто, обумовлений договором. Суд не звергнув уваги, що умова договору про сплату позичальником 2,25% за обслуговування кредиту (комісія) є несправедливою відповідно до приписів ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджено сталою судовою практикою. Тому сплачені відповідачкою кошти, про які зазначає сам банк, у рахунок комісійних виплат мали бути зараховані на погашення тіла і кредиту і процентів. Підкреслюється, що суду не були надані первинні бухгалтерські документи, які можуть підтвердити видачу банком коштів у розмірах, зазначених у позові. У відзиві "Альфа-Банк", посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Звертається увага, що до позовної заяви банком долучені завірені копії оферти, акцепту пропозиції, графіку платежів із розрахунком сукупної вартості кредиту, анкети-заяви, паспорта споживчого кредита, які підписані відповідачкою та містять усі істотні умови, що пред`являються до угод такого виду (кредитних договорів), отже доводи апеляційної скарги про неукладеність договору і непогодження сторонами його істотних умов суперечать матеріалам справи. Банком суду також надана виписка по особовому рахунку відповідачки, яка відповідно до спеціальних нормативних актів є належним доказом видачі кредита і розміру заборгованості за укладеним договором. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 20.12.2019 року між Банком та відповідачкою підписано оферту на укладення угоди про надання кредиту №501220046, додаток № 1 (графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг) до угоди про надання кредиту № 501220046 від 20.12.2019 року. Своїм підписом позичальниця підтвердила отримання всієї інформації про умови кредитування. Зазначеним графіком встановлено суму щомісячного платежу за кредитом, що включає суму кредиту, відсотків та комісію за розрахунково-касове обслуговування (а.с.20-21). Сторонами також підписаний паспорт споживчого кредита, пунктом шостим якого визначено процентну ставку (26% річних) (а.с.22). З виписки банку, сформованої за станом на 31.01.2022р, встановлено, що банк свої зобов`язання виконав належним чином - надав відповідачці кредитні кошти (а.с. 26-32). За станом на 31.01.2022 року відповідачка має прострочену заборгованість у сумі 121 450,45 грн, а саме: за кредитом - 66 016,86 грн, по відсотках - 22 241,06 грн, по комісії - 33 192,53 грн. (а.с.25). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, на які посилався банк у підтвердження заявлених вимог. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно положень ст.12, ст.13, ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Апеляційний суд зауважує, що принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) не звільняє учасника справи від обов`язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги або заперечення позову (ст.81 ЦПК України). Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції розглянув справу без участі відповідачки, проте вона була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи поштові відправлення на її ім`я повернуті з відміткою про відсутність адресата на вказаною адресою (а.с.66,76-77,84-85,86-87), що узгоджується із висновками, викладеними у постанові ВС від 12 жовтня 2022 року у справі № 727/5718/21 В апеляційній скарзі не порушується питання про дослідження судом апеляційної інстанції нових доказів, які не були подані суду першої інстанції з об`єктивних причин. Як слідує з матеріалів справи, у підтвердження заявлених вимог банк подав суду такі докази: оферта на укладення угоди (а.с.20), яка підписана відповідачкою і містить істотні умови, а саме тип кредита, сума кредитних коштів, процентна ставка, строк кредита, дата повернення кредита, розмір комісійної винагороди, умови внесення платежів за договором, тощо; графік платежів і розрахунок вартості споживчого кредита, реальної процентної ставки (а.с.21), який підписаний відповідачкою; паспорт споживчого кредита (а.с.22), підписаний відповідачкою, у якому визначені істотні умови кредитних відносин; виписка по особовому рахунку (а.с.26-32) за період з 20 грудня 2019 року по 31 січня 2022 року, у якій, зокрема містяться дані про перерахування коштів у сумі 70 250 грн згідно кредитного договору №501220046 від 20 грудня 2019 року, а також відображені дані про рух коштів за цим договором. Наведені письмові докази є належними і допустимими та підтверджують те, що сторони у належній формі узгодили усі істотні умови, що передбачені законом для кредитних угод. Надана суду виписка по особовому рахунку, дані якої узгоджуються із відомостями, наведеними у розрахунку заборгованості (а.с.25), є підтвердженням виконаних за день операцій і призначається для видачі або відсилання клієнту (див. п.5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, і п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року, на які зроблено посилання в апеляційній скарзі). Отже, доводи апеляційної скарги про недоведеність факта укладення кредитного договору і факта виконання банком зобов`язання з видачі кредитних коштів спростовуються наявними у справі належними і допустимими доказами. В апеляційній скарзі з посиланням на абз.3 ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» стверджується про нікчемність умови кредитного договору щодо сплати позичальницею комісії. У справі встановлено, що кредитний договір №501220046 укладений між Банком і відповідачкою 20 грудня 2019 року. Стаття 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції за станом на 20 грудня 2019 року мала такий зміст: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".» ЗУ «Про споживче кредитування» у редакції за станом на грудень 2019 року передбачав таке. Загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (п.4 ч.1 ст.1) Реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка обчислюється на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит (стаття 8). У договорі про споживчий кредит, зокрема зазначається реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача, зазначених у договорі про споживчий кредит або в додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону. У разі укладення договору про споживчий кредит на умовах кредитування рахунку в ньому має бути передбачено, що кредитодавець має право вимагати повністю повернути суму кредиту в будь-який час із визначенням строку попередження споживача про таку вимогу. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною. (стаття 12). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що: «31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». 31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». 31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. 31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. 31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. 31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». 31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. 31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. 31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.» Як убачається з матеріалів справи, при укладенні договору сторони погодили умову про те, що позичальник сплачує Банку комісію за обслуговування кредита у розмірі 2,25% від суми кредита, що не суперечить положенням ЗУ «Про споживче кредитування». Перевіркою умов укладеного кредитного договору не встановлено і в апеляційній скарзі не наведено обгрунтованих доводів стосовно того, що умова договору про сплату комісії за обслуговування кредита обмежує права відповідачки як споживача порівняно з правами, встановленими ЗУ «Про споживче кредитування». Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів. В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення, тому апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 08 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 29 травня 2024 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов