Постанова 4803 № 214/3506/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6047/24 Справа № 214/3506/24 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І. секретар судового засідання Юрченко Г.О. сторони: заявник ОСОБА_1 заінтересовані особи ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року, яка постановлена суддею Ковтун Н.Г. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, УСТАНОВИВ: В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт того, що він здійснює постійний сторонній догляд терміном безстроково за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 04 червня 2021 року № 150105 серія 12ААВ є інвалідом першої групи з 04 червня 2021 року безстроково та потребує постійного стороннього догляду. Заяву обґрунтовано тим, що він є рідним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є громадянином похилого віку, особою з інвалідністю І групи пожиттєво-безстроково, яка встановлена згідно чинного законодавства. Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 04 червня 2021 № 150105 серія 12ААВ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлена І група інвалідності з 04 червня 2021 року безстроково. Також згідно довідки МСЕК від 04 червня 2021 року його батько потребує постійного стороннього догляду. Здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за ОСОБА_2 необхідне йому для можливості офіційного підтвердження такого догляду у державних органах, в органах місцевого самоврядування, органах міністерства охорони здоров`я для забезпечення прав та інтересів особи похилого віку та впливає на інтереси особи, яка потребує постійного догляду. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що судом порушено норми процесуального права, оскільки заявник звернувся до суду для встановлення факту того, що він є єдиною особою, яка здійснює догляд за своїм батьком. Заявник вказує на те, що 21 лютого 2024 року він подав до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради пакет документів для призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі щодо догляду на непрофесійній основі за ОСОБА_2 , однак з рішення Виконавчого комітету Саксаганської у місті Кривому Розі ради від 14 березня 2024 року слідує, що він не має права на компенсації, як особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, оскільки середньомісячний сукупний дохід, перевищує або дорівнює рівню прожиткового мінімуму для сім`ї, що свідчить про те, що він вже звертався в позасудовому порядку, у відповідності до чинного законодавства України, до відповідних осіб з заявою про встановлення факту догляду за батьком на непрофесійній основі. Зауважує на тому, що встановлення факту здійснення ним постійного догляду за ОСОБА_2 необхідне для можливості офіційного підтвердження такого догляду у державних органах, в органах місцевого самоврядування, органах міністерства охорони здоров`я для забезпечення прав та інтересів особи похилого віку та впливає на інтереси особи, яка потребує постійного догляду. У відзиві на апеляційну скаргу заявника, заінтересована особа ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу заявника задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Від інших учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, заявника ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради - Пилипенко О.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити без змін ухвалу суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного провадження, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що порядок встановлення факту здійснення догляду за особою, яка потребує постійного догляду, визначений відповідним законодавством, законом визначений позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, про встановлення якого просив заявник, у зв`язку із чим такий факт не може встановлюватись в судовому порядку в окремому провадженні. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Статтею 1 Закону України «Про соціальні послуги» визначено, що надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу "Надавачі соціальних послуг" Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, а отримувачі соціальних послуг - це особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги. Статтею 15 Закону України «Про соціальні послуги» визначено порядок ведення та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг щодо надавачів та отримувачів таких соціальних послуг. Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації; виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад. Відповідно до статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України. Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів. До надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об`єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності. Працівники надавачів соціальних послуг державного/комунального та недержавного секторів та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, забезпечують надання соціальних послуг на професійній основі відповідно до вимог цього Закону. Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України. Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд. У пункті 1 Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 (далі - Порядок) встановлено механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі зазначеним статтею 13 Закону України «Про соціальні послуги» категоріям осіб. Згідно з статтею 19 Закону України «Про соціальні послуги» підставою для розгляду питання надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів є подання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи: заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг; звернення, повідомлення інших осіб в інтересах осіб/сімей, які потребують соціальних послуг. Порядок подання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг визначається Порядком організації надання соціальних послуг. Статтею 22 Закону України «Про соціальні послуги» передбачено порядок укладення між надавачем та отримувачем соціальних послуг чи його законним представником договору про надання соціальних послуг . Положеннями Закону України «Про соціальні послуги» та Порядку визначено, що обов`язковою передумовою встановлення юридичного факту догляду за особою, яка має інвалідність першої групи, є наявність постійного і безперервного догляду. При цьому нездатність особи до самообслуговування передбачає постійну потребу особи в сторонній допомозі, а не час від часу, з одночасним оформленням такого догляду в органах соціального захисту населення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу, що фактично надання соціальних послуг у вигляді постійного догляду за особою з інвалідністю здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством і оформлюється рішенням відповідного органу, а тому даний факт не може бути встановлений в судовому порядку. У разі ж відмови заявнику бути надавачем соціальних послуг або у призначенні компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, він має право оскаржити таке рішення суб`єкта владних повноважень у судовому порядку. Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній. З урахуванням встановленого, якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження. Наведене узгоджується також з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 та у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 363/5518/21, від 04 травня 2022 року в справі № 372/285/21. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що 21 лютого 2024 року він подав до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради пакет документи для призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі щодо догляду на непрофесійній основі за ОСОБА_2 , однак з рішення Виконавчого комітету Саксаганської у місті Кривому Розі ради від 14 березня 2024 року слідує, що він не має права на компенсації, як особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, оскільки середньомісячний сукупний дохід, перевищує або дорівнює рівню прожиткового мінімуму для сім`ї, що свідчить про те, що він вже звертався в позасудовому порядку, у відповідності до чинного законодавства України, до відповідних осіб з заявою про встановлення факту догляду за батьком на непрофесійній основі колегія суддів зазначає, що рішенням Виконавчого комітету Саксаганської у місті Кривому Розі ради від 14 березня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 не має права саме на компенсації, як особа, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. При цьому апелянтом не надано суду рішення відповідного органу щодо поданої ним заяви про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Крім того колегія суддів зазначає, що саме по собі визнання юридичного факту в судовому порядку є непотрібним, якщо від цього факту не виникають, не змінюються чи не припиняються інші правовідносини. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2018 року справа № 540/147/17. Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства, а тому підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 травня 2024 року. Головуючий: Судді: