Постанова 4857 № 300/3967/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/3967/23 пров. № А/857/3588/24 № А/857/5697/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Коршівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області на рішення від 03 січня 2024 року та додаткове рішення від 05 січня 2024 року Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Коршівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, суддя у І інстанції Бобров Ю.О., час ухвалення судового рішення не зазначено, місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ, дата складення повного тексту рішення 03 і 05 січня 2024 року, ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення №876-VIII/2023 від 23 травня 2023 року «Про відмову у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» Коршівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області (далі Сільрада); зобов`язати відповідача надати згоду на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); стягнути на його користь із Сільради відшкодування моральної шкоди у сумі 50000 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року та додатковим рішенням від 05 січня 2024 року у справі № 300/3967/23 позов було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Сільради №876-VIII/2023 від 23 травня 2023 року «Про відмову у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)». Зобов`язано Сільраду надати ОСОБА_1 згоду на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 14 га для ведення фермерського господарства, що знаходиться в селі Богородичин Коломийського району Івано-Франківської області, яка перебуває в його користуванні відповідно до акту від 27 березня 2000 року «Про передачу та прийом земельної частки з земель запасу в постійне користування для ведення фермерського господарства в натурі», виданого на підставі рішення від 20 березня 2000 року Жукотинською сільською радою Коломийського району Івано-Франківської області «Про виділення ОСОБА_1 в постійне користування». Стягнено з Сільради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що при прийнятті оскаржуваного рішення Сільрадою не було враховано висновки Івано-Франківського окружного адміністративного суду, викладені у рішенні від 10 лютого 2023 року у справі №300/4935/22. Відповідач як при попередньому розгляді, так і при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 12 серпня 2022 року не надав належної оцінки рішенню Жукотинської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області від 20 березня 2000 року та акту про передачу земельної частки із земель запасу в постійне користування для ведення фермерського господарства в натурі від 27 березня 2000 року щодо підстав виникнення у позивача права постійного користування земельною ділянкою з метою ведення фермерського господарства з урахуванням норм законодавства станом на дату їх видачі та відповідних норм законодавства щодо припинення права постійного користування на земельну ділянку на час розгляду відповідної заяви та прийняття рішення. Відтак, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача є визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення Сільради №876-VIII/2023 від 23 травня 2023 року та зобов`язання відповідача надати згоду на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 14 га для ведення фермерського господарства, що знаходиться в селі Богородичин Коломийського району Івано-Франківської області, яка перебуває в користуванні позивача. При цьому надмірно тривалий розгляд відповідачем звернення позивача викликав у нього негативні емоції і це перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з діями відповідача, а відтак позивачу завдано моральної шкоди, розмір відшкодування якої судом було визначено у сумі 5000,00 грн. Сільрада у своїй апеляційній скарзі просила скасувати вказані рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Свої вимоги обґрунтовує тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що відповідно до абзацу 1 пункту 6 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (далі ЗК) громадяни та юридичні особи, які мали у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств у довгострокову оренду, строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. Проте, позивач не надав Сільраді правовстановлюючі документи, які б підтверджували його право постійного користування спірною земельною ділянкою, як того вимагає ЗК, а тому ОСОБА_1 не має законного права на користування цією земельною ділянкою. Щодо зобов`язання Сільради надати ОСОБА_1 згоду на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), то суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Виходячи із положень статті 55 ЗК та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Сільрада має виключну компетенцію у прийнятті рішення по вказаному питанню, а отже суд першої інстанції фактично підмінив інший орган державної влади. Що стосується відшкодування моральної шкоди, то необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся із позовом про стягнення шкоди. Позивачем не підтверджено факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів, які підтверджують понесення позивачем моральних страждань, судом першої інстанції протиправно винесено рішення про часткове задоволення вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, 20 березня 2000 року Жукотинська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області прийняла рішення «Про виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства жителю с. Богородичин ОСОБА_1 », згідно з яким позивачу виділено земельну ділянку площею 14 га із земель запасу сільської ради для ведення фермерського господарства в урочищі «Коло Сікорського». 27 березня 2000 року на підставі вказаного рішення було оформлено акт про передачу та прийом земельної частки із земель запасу в постійне користування для ведення фермерського господарства, яким ОСОБА_1 передано в натурі земельну ділянку площею 14 га ріллі із зазначенням її зовнішніх меж. 04 квітня 2000 року було проведено державну реєстрацію Селянського (фермерського) господарства «Росинка», засновником та керівником якого є ОСОБА_1 12 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Сільради із клопотанням про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в користуванні відповідно до акту від 27 березня 2000 року «Про передачу та прийом земельної частки з земель запасу в постійне користування для ведення фермерського господарства в натурі». До вказаного клопотання позивачем було долучено копію паспорта та облікової картки платника податків; копію акта від 27 березня 2000 року про передачу та прийом земельної частки із земель запасу в постійне користування для ведення фермерського господарства; копію рішення Жукотинська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області від 20 березня 2000 року «Про виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства жителю с. Богородичин ОСОБА_1 » 28 вересня 2022 року депутатська комісія з питань земельних відносин Сільради розглянула вказане клопотання позивача від 12 серпня 2022 року та вирішила відмовити у наданні згоди на відновлення (встановлення меж в натурі (на місцевості). 21 жовтня 2022 року на засіданні сесії Сільради заслухано клопотання ОСОБА_1 від 12 серпня 2022 року. Проект рішення «Про відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» не набрав необхідної кількості голосів для підтримки і рішення не було прийнято. ОСОБА_1 не погодився із такими діями відповідача та звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовом. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року у справі №300/4935/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Сільради щодо розгляду в передбачений законодавством спосіб клопотання ОСОБА_1 від 12 серпня 2022 року про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 14 га для ведення фермерського господарства, що знаходиться в селі Богородичин, Коломийського району, Івано-Франківської області. Зобов`язано Сільраду повторно розглянути вказане клопотання ОСОБА_1 від 12 серпня 2022 року та за результатами розгляду прийняти рішення з урахуванням викладених судом правових висновків у цій справі. На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року у справі №300/4935/22 Сільрадою було повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 від 12 серпня 2022 року та прийнято рішення №876-VIII/2023 від 23 травня 2023 року «Про відмову у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про землеустрій» та підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень ЗК. ОСОБА_1 не погодився із таким рішенням Сільради та звернувся за захистом своїх прав до суду з адміністративним позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки доводів Сільради про те, що позивач не надав Сільраді правовстановлюючі документи, які підтверджували право постійного користування спірною земельною ділянкою, як того вимагає ЗК, а тому ОСОБА_1 не має законного права на користування спірною земельною ділянкою. При цьому позивачем не підтверджено будь-якими доказами заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру відповідачем, що виключає відшкодування моральної шкоди. Водночас відповідачем не заперечується те, що вирішення спірного питання щодо прийняття рішення про надання згоди позивачу на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) належить до виключної компетенції Сільради, яке має вирішуватися на її пленарному засіданні. Оцінюючи доводи скаржника щодо відсутності у ОСОБА_1 належних правовстановлюючих документів, які б підтверджували його право постійного користування спірною земельною ділянкою, з урахуванням приписів абзацу 1 пункту 6 розділу X Перехідних положень ЗК, апеляційний суд зазначає таке. Як свідчать матеріали справи, на підтвердження свого права користування земельною ділянкою площею 14 га, що знаходиться в селі Богородичин Коломийського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 надав копії рішення Жукотинської сільської ради від 20 березня 2000 року «Про виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства жителю с. Богородичин ОСОБА_1 » та акту від 27 березня 2000 року про передачу та прийом земельної частки із земель запасу в постійне користування для ведення фермерського господарства. На переконання апеляційного суду, в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд першої інстанції доречно врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 823/1984/16, відповідно до яких право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта. Окрім того, приписи пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК, відповідно до якого громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити в установленому порядку право власності або право оренди на них, визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Водночас апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що при прийнятті оспорюваного позивачем рішення відповідачем проігноровано висновки Івано-Франківського окружного адміністративного суду, викладені у рішенні від 10 лютого 2023 року у справі №300/4935/22, яке набрало законної сили. Щодо доводів апелянта про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування апеляційний суд зазначає таке. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Відповідач неодноразово при розгляді звернення позивача не ухвалив єдино можливого рішення за встановлених фактичних обставин. Тому апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зобов`язання відповідача прийняти рішення про наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі не є втручанням у дискреційні повноваження Сільради. Надаючи оцінку вирішенню судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Як передбачено у статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.\ Приписами частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, у які було зроблено висновок, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України) (п.57). У рішенні від 15 січня 2009 року у справі "Бурдов проти Російської Федерації" Європейський суд з прав людини звернув увагу, що коли йдеться про моральну шкоду, існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу. У згаданому рішенні йдеться про надмірну затримку у виконанні державою судового рішення, винесеного проти неї. Проте, цей підхід може застосовуватися до будь-яких адміністративних процедур, що затримуються на тривалий час внаслідок протиправних дій (бездіяльності) держави. У постанові від 15 серпня 2019 року у справі №823/782/16 Верховний Суд дійшов висновку, що тривалий нерозгляд заяви позивача, ненадання по ній чіткої та зрозумілої, обґрунтованої та вичерпаної відповіді, що зумовило необхідність неодноразового звернення до судів, виконавчої служби, та призвело до порушення прав та інтересів позивача, у тому числі права на інформацію, завдало моральної шкоди. Відтак, коли йдеться про моральну шкоду, на думку апеляційного суду, існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале адміністративне провадження є підставою для відшкодування моральної шкоди. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Зважаючи на встановлені фактичні обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного неприйняття рішення відповідачем за зверненням позивача завдали йому моральної шкоди. З огляду на ці обставини, вимоги розумності та справедливості, суд першої інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 5000 гривень. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Коршівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області залишити без задоволення, а рішення від 03 січня 2024 року та додаткове рішення від 05 січня 2024 року Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 300/3967/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк