Постанова 4824 № 377/1060/23

справа № 377/1060/23 провадження № 22-ц/824/9471/2024 головуючий у суді І інстанції Малишенко Т.О. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на рішення Славутицького міського суду Київської області від 19 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про визнання протиправним наказу, В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про визнання протиправним наказу, в якому позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» від 12 жовтня 2023 року №1760 «Про надання відпустки». Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС» з 1989 року, з 2012 року обіймає посаду першого заступника генерального директора (з планування та зняття з експлуатації). 31 жовтня 2022 року т.в.о. генерального директора ДСП «Чорнобильська «АЕС», було затверджено графік відпусток працівників на 2023 рік, відповідно до якого йому було затверджено крім інших відпустки: - у листопаді протягом 28 календарних днів основної відпустки за період роботи з 5 вересня 2021 року по 4 вересня 2022 року; - у грудні протягом 12 календарних днів додаткової відпустки, відповідно до ст.76 КЗпП України, за період роботи з 5 вересня 2021 року по 4 вересня 2022 року. 12 жовтня 2023 року наказом ДСП «Чорнобильська АЕС» № 1760 ОСОБА_1 було надано 28 календарних днів щорічної основної відпустки з 18 листопада 2023 року по 15 грудня 2023 року за період роботи з 5 вересня 2019 року по 4 вересня 2020 року. Зазначає, що з вказаним наказом він не був ознайомлений, про що свідчить відсутність його підпису на Наказі (розпорядженні), як того вимагає п. 1.6. наказу ДСП ЧАЕС від 3 грудня 2019 року №1776 «Про впорядкування надання відпусток працівникам ДСП «ЧАЕС». 13 жовтня 2023 року було складено Акт №17 про відмову від підпису про ознайомлення з наказами (розпорядженнями) № 1759 та №1760 від 12 жовтня 2023 року про надання відпустки ОСОБА_1 . Вказаний акт був підписаний директором технічним (-головний інженер) ОСОБА_2 , в.о. начальника юридичного відділу ОСОБА_5 та провідним професіоналом з антикорупційної діяльності ОСОБА_3 та не містить інформації з яких причин позивач не став підписувати Наказ, а лише констатація того, що він ознайомлений зі змістом наказів (розпоряджень) шляхом зачитування в голос в присутності членів комісії. В той час, жодної комісії з питань встановлення подібних фактів на підприємстві ДСП ЧАЕС не існує, та така комісія не передбачена Колективним Договором між роботодавцем і профспілковим комітетом первинної профспілкової організації, який регулює соціально-трудові відносини на ДСП ЧАЕС, яким встановлюються основні норми, принципи та взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання соціально-економічних і трудових відносин, надання пільг та компенсацій, додаткових соціально-економічних гарантій працівникам підприємства. 17 жовтня 2023 року ним була подана заява до ДСП «Чорнобильська «АЕС», щодо його небажання скористатися запропонованою відпусткою. В своєму листі він зазначив, що має намір скористатися відпусткою протягом чотирьох календарних днів з 7 листопада 2023 року по 10 листопада 2023 року, а щодо його права на використання іншої відпустки, повідомив, що додатково про це повідомить. До цього часу від нього повідомлень щодо використання права на відпустку до ДСП ЧАЕС не надходило. У відповіді на його заяву в листі №3789/4700000-2023 від 8 листопада 2023 року за підписом в.о. генерального директора Мартинова С., ДСП ЧАЕС зазначає, що попри його небажання скористатись своїм правом на відпочинок та на виконання наказу ДСП ЧАЕС від 3 грудня 2019 року №1776 «Про впорядкування надання відпусток працівникам ДСП «ЧАЕС» та чисельних доручень ДАЗВ щодо погашення невикористаних відпусток працівниками підприємства, було затверджено накази від 12 жовтня 2023 року №1758, №1759, №1760 про надання йому 16 календарних днів щорічної відпустки та 28 календарних днів щорічної основної відпустки за ст.75 КЗпП України. Вважав, що в ст.11 Закону України «Про відпустки» та в ст.80 КЗпП України заборона ненадання відпустки стосується роботодавця, однак жодним чином не зобов`язує працівника використовувати в примусовому порядку надане законами право на відпустку. Отже, відпустка - це право, а не обов`язок кожного, хто працює. З викладеного на думку позивача вбачається, що наказ (розпорядження) Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» від 12 жовтня 2023 року № 1760 «Про надання відпустки» є таким, що порушує вимоги чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню, як незаконний. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 19 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про визнання протиправним наказу задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» від 12 жовтня 2023 року № 1760 «Про надання відпустки» ОСОБА_1 Стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь Держави судовий збір у розмірі 1073,60 гривень. Не погоджуючись із указаним рішенням представник Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» - Гарнага П.А. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про застосування примусових заходів з боку роботодавця щодо позивача при наданні йому щорічної основної відпустки, що виявилися у виданні спірного наказу № 1760 від 12 жовтня 2023 року. Зазначає, що в контексті законодавчих норм наведених у ст. ст. 10,11 Закону України «Про відпустки» №504, ст. ст. 79, 80 КЗпП України під «ненаданням» відпустки розуміється не виключно незаконне небажання роботодавця надати відпустку працівникові, а і невмотивована відмова працівника від права на відпустку. Звертає увагу, що затверджений графік відпусток обов`язковий для виконання, як роботодавцем, так і найманим працівником. Також звертає увагу, що позивач до настання періоду відпустки, зазначеному у графіку відпусток на 2023 рік у листопаді (44 дні), з ініціативою її перенесення на інший період, тобто внесення змін до графіку відпусток до відповідача не звертався. 15 квітня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кебкало Т.М., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що роботодавець включив в графік щорічних відпусток працівників, тим самим надав їм право на відпустку, а використання цього права залежить від волі працівників, оскільки відсутній правовий механізм примусового направлення працівників у відпустку. Зазначає, що жодних висновків суду про застосування примусових заходів з боку роботодавця в рішенні суду першої інстанції немає, як немає і висновків про наявність ознак примусу у процедурі використання позивачем щорічної відпустки. Наголошує на тому, що посилання відповідача на графік відпусток є безпідставним, оскільки відпустка була надана не за визначеним у графіку часом, що підтверджується графіком відпусток та самим наказом. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кебкало Т.М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» - Гарнага П.А. просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків. Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи протиправним наказ про надання відпустки, суд першої інстанції виходив із того, що використання права на відпустку залежить лише від волі працівника, оскільки відсутній правовий механізм примусового направлення працівників у відпустку. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції. Так судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1989 року перебуває в трудових відносинах з Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС». З 2012 року обіймає посаду першого заступника генерального директора. Наказом ДАЗВ №36-ос від 29 березня 2021 року ОСОБА_1 призначений виконувачем обов`язків генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС» з 31 березня 2021 року. Наказом голови ДАЗВ №51-ос від 24 травня 2021 року на ОСОБА_1 покладено виконання обов`язків генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС» з 24 травня 2021 року, до виконання яких він приступив відповідно до наказу ДСП ЧАЕС № 73-к від 24 травня 2021 року. Наказом голови ДАЗВ № 68-ос від 1 червня 2023 року визнано таким, що втратив чинність наказ ДАЗВ від 24 травня 2021 року №51-ос «Про тимчасове покладення виконання обов`язків генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС». Наказом №207ос від 2 червня 2023 року ОСОБА_1 переведено першим заступником генерального директора. Графіком відпусток працівників на 2023 рік керівництва ДСП ЧАЕС затвердженого т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС 31 жовтня 2022 року, погодженого з головою профкому Б.В. Сердюк, передбачено відпустки ОСОБА_1 за період 5 вересня 2019 року - 4 вересня 2020 року (осн.) 24 днів - січень, за період 5 вересня 2019 року - 4 вересня 2020 року (охп.) 12 днів - березень, за період 5 вересня 2020 року - 4 вересня 2021 року (охп) 12 днів - квітень, за період 5 вересня 2020 року - 4 вересня 2021 року (відш) 16 днів - листопад, за період 5 вересня 2020 року - 4 вересня 2021 року (осн.) 28 днів - червень, за період 5 вересня 2021 року - 4 вересня 2022 року (охп) 12 днів - грудень, за період 5 вересня 2021 року - 4 вересня 2022 року (осн) 28 днів - листопад. Наказом (розпорядженням) ДСП «Чорнобильська АЕС» № 1760 від 12 жовтня 2023 року ОСОБА_1 надано 28 календарних днів щорічної основної відпустки з 18 листопада 2023 року по 15 грудня 2023 року за період роботи з 5 вересня 2019 року по 4 вересня 2020 року. Відповідно до акта №17 від 13 жовтня 2023 року ОСОБА_1 відмовився підписувати накази, після оголошення в голос змісту наказів №1759 та №1760 від 12 жовтня 2023 року про надання відпустки, в присутності ОСОБА_4 , Гарнага П.А. , ОСОБА_3 Заявою від 17 жовтня 2023 року ОСОБА_1 повідомив ДСП «Чорнобильська АЕС» щодо його небажання скористатися запропонованою відпусткою. В листі він зазначив, що має намір скористатися відпусткою з 23 жовтня 2023 року по 27 жовтня 2023 року, з 7 листопада 2023 року по 10 листопада 2023 року, та повідомив, що в разі виникнення потреби скористатись правом на відпустку, звернеться з додатковою заявою. Листом ДСП «Чорнобильська АЕС» «Про надання відповіді» від 8 листопада 2023 року № 3789/4700000-2023 за підписом в.о. генерального директора Мартинова С. повідомлено, що на виконання наказу ДСП ЧАЕС від 3 грудня 2019 року № 1776 «Про впорядкування надання відпусток працівникам ДСП ЧАЕС» та численних доручень ДАЗВ щодо погашення невикористаних відпусток працівників підприємства, відповідно до КЗпП України затверджено накази від 12 жовтня 2023 року №1758, №1759, №1760. Вказаними наказами, відповідно до ст.79 КЗпП України та Графіку відпусток ДСП «Чорнобильська АЕС» на 2023 рік, ОСОБА_1 згідно з Постановою КМУ від 20 вересня 2005 року №936 надано 16 календарних днів щорічної відпустки та 28 календарних днів щорічної основної відпустки за ст. 75 КЗпП України. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Відповідно до частини першої ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідно до положень ст.ст.12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Ст. 4 КЗпП України, визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до ст.45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15 листопада 1996 року установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Статтею 8-1 КЗпП України визначено, що якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон №504)та частини п`ятої статті 80 КЗпП забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2 років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці. В контексті законодавчих норм, наведених у ст.ст. 10, 11 Закону №504,ст.ст. 79, 80 КЗпП України під "ненаданням" відпустки розуміється не виключно незаконне небажання роботодавця надати відпустку працівникові, а і невмотивована відмова працівника від права на відпустку. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про відпустки», черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) (далі - профспілка) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом і доводить до відома всіх працівників. Так, згідно із частиною четвертою статті 79 КЗпП України та частиною десятою статті 10 Закону №504 під час складання графіків відпусток до уваги беруться як інтереси роботодавця, так і особисті інтереси працівників. Відповідно до Листа Мінсоцполітики №191/10/136-15 від 29 липня 2015 року,графік відпусток - локальний нормативний документ, який належить до організаційно-розпорядчої документації і є обов`язковим як для підприємства так і його працівників, незалежно від форми власності. При цьому, у ч.1З статті 10 Закону №504, законодавець окремо визначає категорії працівників яким щорічну відпустку треба надавати в зручний для них час, тобто не враховуючи графік відпусток. Таким чином, у всіх інших випадках затверджений графік відпусток обов`язковий для виконання як роботодавцем, так і найманим працівником. Про дату початку щорічної відпустки роботодавець зобов`язаний письмово повідомити працівника. Згідно із частиною одинадцятою статті 10 Закону № 504 це треба зробити не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну. Порушення строку такого повідомлення дасть підстави працівникові вимагати перенесення щорічної відпустки на інший період. Законодавство про працю не вимагає подання заяви від працівників, час відпусток яких визначається графіком відпусток та які йдуть у відпустку в обумовлений в ньому термін. У цьому випадку підставою для видання наказу про відпустки буде саме затверджений графік відпусток. Перелік підстав для перенесення щорічної відпустки, які є обов`язковими для сторін визначений у ст.11 Закону №504. Допускаються і інші обставини для перенесення щорічної відпустки, але, виходячи з правових позицій, закріплених у ч. 3-4 статті 11 Закону №504, будь-які зміни до затвердженого графіку відпусток допускаються лише як виняток і тільки за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо працівник звертається до роботодавця із заявою про надання щорічної основної відпустки або її частини в інший термін, ніж це передбачено графіком відпусток, роботодавець може погодитися з проханням працівника, але має й право відмовити в задоволенні прохання. Без згоди роботодавця працівнику не може бути надано щорічну відпустку поза межами, обумовленими графіком. Таким чином, затверджений між працівником та роботодавцем графік відпусток, є формою угоди між сторонами трудового договору, предметом якої є визначення черговості, конкретного періоду та тривалості днів відпустки. При цьому, обов`язковість виконання сторонами умов надання відпустки, встановлених у графіку відпусток, прямо встановлена Законом №504. Додатковим підтвердженням таких висновків є положення, наведені у статті 12 Конвенції про оплачувані відпустки від 24 червня 1970 року №132, ратифікованої Україною у 2001році (далі-Конвенція), які, до того ж, прямо кореспондуються з нормами національного законодавства, а саме: "... угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються". Звертаючись до суду із позовом, позивач вказував на примусові дії з боку роботодавця у питанні реалізації працівником права на відпустку, однак колегія суддів не може погодитись із такими твердженнями. Як вбачається із графіку відпусток працівників ДСП ЧАЕС на 2023 рік, він був затверджений 31 жовтня 2022 року керівником підприємства, на той час тимчасово виконуючим обов`язки генерального директора ДСП ЧАЕС ОСОБА_1 - позивачем у справі, та погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) ППО ЧАЕС головою профспілкового комітету ОСОБА_6 , як уповноваженим представником трудового колективу ДСП ЧАЕС (а.с. 12-13). Матеріалами справи також встановлено, що керуючись затвердженим графіком відпусток на 2023 рік та наявною кількістю днів відпустки позивача у листопаді та грудні, роботодавцем були видані відповідні накази № 1759та №1760 від 12 жовтня 2023 року про надання відпустки ОСОБА_1 з 7 листопада 2023 року по 17 листопада 2023 року та з 18 листопада 2023 року по 15 грудня 2023 року (а.с.14-15). Позивач, який був обізнаний про графік відпусток, оскільки був підписантом затвердження цього графіка, також був повідомлений у встановлені законодавством строки про час надання відпустки. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач до настання періоду відпустки, зазначеному у графіку відпусток на 2023 рік у листопаді (44 дні), звертався до відповідача з ініціативою (пропозицією) її перенесення на інший період, тобто внесення змін до графіку відпусток, і такі зміни були узгоджені з роботодавцем. Як вбачається із матеріалів справи, 17 жовтня 2023 року позивач подав заяву відповідачу, в якій вказав, що у період з 7 листопада по 17 листопада 2023 року не має наміру та бажання скористуватись своїм правом на відпустку та враховуючи інтереси виробництва не заперечує проти пропозиції підприємства щодо анулювання наказу про відпустку, який був оформлений та підписаний з 16 жовтня по 22 жовтня 2023 року, та погоджується у період з 16 жовтня по 21 жовтня 2023 року виконувати організаційно-розпорядчі функції, покладені на нього відповідно до наказу від 13 жовтня 2023 року №1307. Також вказав, що має намір та бажання скористатись відпусткою з 23 жовтня по 27 жовтня 2023 року, а також з 7 листопада по 10 листопада 2023 року, наказ на надання якої був оформлений та підписаний (а.с.31). В той же час, як вбачається із відповіді ДСП ЧАЕСвід 8 листопада 2023 року, адміністрація ДСП ЧАЕС заперечила достовірність заявленої позивачем інформації. Зокрема, позивачем зазначено про анулювання відпусток оформлених і підписаних раніше з 16 жовтня 2023 року по 22 жовтня 2023 року та з 7 листопада 2023 року по 10 листопада 2023 року, що не відповідає дійсності з огляду на те, що наказів про надання відпусток з такими періодами, на підприємстві не видавалось. Крім того, саме з питань впорядкування надання відпусток працівникам ДСП ЧАЕС, 3 грудня 2019 року був виданий наказ ДСП ЧАЕС №1776,який не визнавався незаконним та є діючим, згідно з п. 1.11 керівників підрозділів та інших керівників зобов`язано не допускати накопичення щорічних відпусток за попередні роки з будь-яких причин (а.с. 34-35). Згідно Плану заходів за результатами позапланового внутрішнього аудиту на ДСП ЧАЕС, затвердженого 7 червня 2023року головою ДАЗВ та висновків проведеного аудиту (абз. 3 п.4), виявлено незабезпечення ведення графіків відпусток керівництва ДСП ЧАЕС, що порушує вимоги чинного законодавства з надання відпусток персоналу, зокрема з числа вищого керівництва (а.с. 115-126). Наказом ДСП ЧАЕС№ 894 від 1 серпня 2023 року був затверджений та введений у дію "План заходів ДСП ЧАЕС впровадження рекомендацій, наданих за результатами внутрішнього аудиту...". Пунктом 11 "Рекомендованих заходів" визначено необхідність встановлення контролю за погашенням невикористаних щорічних основних та додаткових відпусток відповідно до вимог чинного законодавства з відображенням у графіках відпусток структурних підрозділів підприємства (а.с. 125-126). Отже, наказ ДСП ЧАЕС №1760 від 12 жовтня 2023 року "Про надання відпустки" був виданий при дотриманні визначених законодавством умов, строків та порядку надання щорічних відпусток, не містить жодних ознак примусу та не порушує права працівника на відпустку, а тому є законним. За таких умов апелянтом було належним чином доведено свої апеляційні доводи, відтак апеляційний суд вбачає наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким в задоволенні позову слід відмовити. На переконання колегії апеляційного суду висновок суду першої інстанції про те, що використання права на відпустку залежить лише від волі працівника, оскільки відсутній правових механізм примусового направлення працівників у відпустку, є помилковим. Законом України "Про відпустки" обумовлено, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: 1) особам віком до вісімнадцяти років; 2) особам з інвалідністю; 3) жінкам перед відпусткою у зв`язку з вагітністю та пологами або після неї; 4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю; 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; 6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців; 7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України; 9) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу; 9-1) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року; 10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором. Позивачем не доведено, що він відноситься до переліку осіб, яким щорічні відпустки надаються за бажанням працівника в зручний для нього час. Позивачем також не наведені підстави, за яких щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період. Відповідно до статті 12 Конвенції про оплачувані відпустки від 24 червня 1970 року №132, ратифікованої Україною у 2001 році (далі-Конвенція), угоди про відмову від права намінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються. Відповідно до положень статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Ураховуючи наведене колегія апеляційного суду виходить із того, що захист права на відмову від гарантованого Основним Законом України, спеціальним Законом України "Про відпустки", нормами трудового законодавства права на відпочинок у виді відпустки не буде відповідати інтересам самого працівника. У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами апеляційного перегляду було ухвалене нове рішення, підлягає новому розподілу відшкодування судового збору, згідно з яким підлягає компенсації за рахунок державного бюджету ДСП «Чорнобильська АЕС» судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 610 грн, оскільки позивач у справі звільнений від сплати судового збору. Докази оплати судового збору містяться в матеріалах справи (а.с. 184). Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» задовольнити. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 19 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про визнання протиправним наказу. Компенсувати Державному спеціалізованому підприємству «Чорнобильська АЕС» (ЄДРПОУ 14310862) за рахунок державного бюджету сплачений судовий збір у сумі 1 610 (одну тисячу шістсот десять) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба