Постанова 4822 № 724/2674/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2024 року м. Чернівці Справа № 724/2674/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б., секретар: Факас А.В., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , при розгляді справи за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 06 березня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Ковальчук Т.М., дата складання повного тексту рішення 15 березня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів. Позов мотивований тим, що відповідно до судового наказу Хотинського районного суду Чернівецької області від 10.07.2023 року з нього стягнуто на користь відповідачки аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.06.2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Стверджував, що 25.11.2022 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 та у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_5 Вказував, що через наведене його матеріальний стан та сімейний змінилися, у нього на утриманні перебуває ще одна дитина, крім того, між ним та відповідачкою існував договір про сплату аліментів у розмірі 15% від його доходу, а тому з урахуванням викладеного просив позов задовольнити та стягнути з нього на утримання дитини аліменти у розмірі 15% частини його заробітку. У відзиві на позовну заяву сторона відповідача заперечувала щодо позовних вимог позивача. Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 06 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Розмір аліментів, визначений судовим наказом Хотинського районного суду Чернівецької області від 10.07.2023 Провадження №22-ц/822/480/24 року змінено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки всіх видів доходів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття. У решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні вимог відмовити. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що єдиним доводом для подання позову була зміна матеріального та сімейного стану, а саме народження в іншому шлюбі у позивача дитини, однак будь-яких виняткових обставин погіршення матеріального стану останній не надав, крім іншого, він є військовослужбовцем і у нього є постійний заробіток, доказів протилежного не надано. Вказує, що висновок суду з приводу перебування дружини позивача у відпустці по догляду за дитиною, а тому на утриманні у ОСОБА_1 перебуває і дитина, і дружина, - є безпідставним, оскільки зазначене є тимчасовим, а крім того, дружина позивача отримує щомісячну допомогу на дитину. У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ч.1 ст.7 ЦПК Українирозгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачений ч.13 ст.7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку, передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справив в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до наступного висновку. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Рішення суду мотивовано тим, що факт створення позивачем нової сім`ї, в якій народилася дочка ОСОБА_6 , внаслідок чого він зобов`язаний утримувати іншу малолітню дитину та дружину, яка здійснює догляд за новонародженою дитиною, змінив матеріальний стан позивача, оскільки зазначена обставина очевидно потребує додаткових фінансових витрат, а тому наявні підстави для часткового задоволення позову. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Обставини справи з приводу перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 24.01.2017 року, народження в шлюбі доньки ОСОБА_7 , 21.11.2014 року, існування договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 22.11.2016 року, договору між батьками щодо здійснення батьківських прав, сплату аліментів та визначення місця проживання дитини від 18.05.2023 року, - сторонами визнається та не спростовується (а.с.5-11). Судом першої інстанції також вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.07.2023 року Хотинським районним судом Чернівецької області видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі частини заробітку (доходу), надалі ухвалою цього ж суду від 31.07.2023 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернуто заявнику без розгляду (а.с.14-16). Постановою Чернівецького апеляційного суду від 26.10.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 12.09.2023 року скасовано, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, відмовлено (а.с.20-24). 25.11.2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, від якого в подальшому 01.06.2023 року народилася донька ОСОБА_8 (а.с.10, 12). Матеріали справи містять довідки про доходи ОСОБА_2 за період з 01.01.2023 року по 29.02.2024 року (а.с.69-70) та ОСОБА_1 за період з серпня 2023 року по січень 2024 року (а.с.71). З довідки УСЗН Дністровської РДА від 27.02.2024 року №710 вбачається, що ОСОБА_4 отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні дитини (а.с.72). У відповідності до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів №296-20/3719 від 27.02.2024 року вбачається, що станом на 01.02.2024 року борг ОСОБА_9 по сплаті аліментів на сина ОСОБА_10 перед стягувачем ОСОБА_4 становить 27 620,61 грн (а.с.86). Крім того, в матеріалах справи наявні консультативні висновки щодо стану здоров`я ОСОБА_5 (а.с.74-84). Відповідно до ч.1-2 ст.27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою ВРУ № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства»). Відповідно до ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими. За приписами ч.2 ст.51 Конституції України, ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Таким чином, особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. У п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, батьків, повнолітніх дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК України. Згідно з п.23 зазначеної Постанови розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Статтею 273 СК України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Вказана норма містить дві підстави для коригування аліментів: а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Крім того, в силу ч.4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Апеляційний суд зауважує, що при розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, а й низка інших норм, які стосуються обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 СК «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі»). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року №6-143цс13. Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19 прийшов до висновку про те, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому, такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Так, в обґрунтування позовної заяви та доводів апеляційної скарги позивач зазначав, що в нього змінився сімейний стан, і на його утриманні перебувають дружина від іншого шлюбу та донька. Суду відомо, що у позивач є військовослужбовцем, тобто має постійну роботу та заробіток, й наведене підтверджується письмовими доказами. Жодних безумовних доказів погіршення майнового стану, що унеможливлює сплату ним аліментів у визначеному судовим наказом Хотинського районного суду Чернівецької області від 10.07.2023 року розмірі, позивач до суду не надав. Крім того, визначений до стягнення розмір є необхідним та достатнім для дитини відповідного віку. Не заслуговують на увагу та не є обґрунтованими висновки суду з приводу того, що позивачу необхідно забезпечувати теперішню дружину та доньку Емілію, оскільки дружина позивача отримує допомогу по догляду за дитиною, інших доказів матеріального стану теперішньої дружини позивач не надав. Крім того, позивач не довів погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням дитини від іншого шлюбу, що може бути визначено у ст.192 СК України підставою для зменшення розміру аліментів, яку при прийнятті рішення помилково застосував суд першої інстанції. Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що спори про зменшення або збільшення аліментів вимагають особливої уваги національних судів, оскільки вони стосуються інтересів дітей і забезпечення їх гармонійного розвитку й виховання, а також матеріального добробуту. У ч.1 ст.3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченні інтересів дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19 зазначається, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження іншої дитини, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Адже позивач повинен належними та допустимими доказами підтвердити погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням дитини від іншого шлюбу. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №715/2073/20. Варто також наголосити, що судова практика містить висновки і щодо того, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку щодо утримання дитини (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18, від 09 вересня 2021 року у справі №554/3355/20). Суд апеляційної інстанції також відмічає, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим певним чином з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного з батьків, в даному випадку на матір. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оскільки позивачем не доведено погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням дитини від іншого шлюбу, що може бути визначеною у ст.192 СК України підставою для зменшення розміру аліментів, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів не підлягав до задоволення. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Ураховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постановлене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів. За приписами ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною 1 цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до підпункту «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. При зверненні з апеляційною скаргою апелянт сплатила судовий збір у розмірі 1610,40 грн, який підлягає їй компенсації за рахунок позивача. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 06 березня 2024 року скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1610 (одну тисячу шістсот десять) грн 40 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий І.Н. Лисак Судді: Н.К. Височанська І.Б. Перепелюк