Постанова 4822 № 725/11619/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/11619/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В., заявник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрвторресурси-Буковина», боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , на ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 20 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Галичанського О.І., дата складання тексту ухвали не зазначена, ВСТАНОВИВ: У березні 2026 року ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу №725/11619/24 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ТОВ «Укрвторресурси-Буковина» заборгованості за надані послуги ЖКГ в сумі 8399,87 грн (а.с.28-35). У своїй заяві просив поновити строк звернення до суду посилаючись на те, що про існування наказу дізнався випадково, коли прийшов провідати свого брата наприкінці лютого 2026 року, який і повідомив його про існування такого наказу. Будь-які повідомлення не отримував, оскільки проживає з 1990 року в АДРЕСА_1 , а тому вважає, що строк пропущено з незалежних від нього причин, як наслідок, просив суд вказаний строк поновити й скасувати судовий наказ від 25.12.2024 року. Ухвалою Чернівецького районного суду м. Чернівці від 20 березня 2026 року заяву ОСОБА_5 про скасування судового наказу повернуто без розгляду на підставі ч.6 ст.170 ЦПК України. Не погоджуючись із ухвалою суду заявник подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, Провадження №22-ц/822/959/26 ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, мотивуючи це тим, що судом не в повній мірі з`ясовано обставини справи, не взято до уваги не проживання заявника по адресі АДРЕСА_2 та те, що не зрозуміло хто саме з ОСОБА_7 отримував копію судового наказу. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Укрвторресурси-Буковина» вказують, що відомості заявника про те, що він у лютому 2026 року дізнався про судовий наказ, не відповідають дійсності, оскільки попередньо звертався до суду із заявою про скасування такого наказу у січні 2026 року. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. За приписами ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в п.6 ч.1 ст.353 цього Кодексу, а саме про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В силу ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Ухвала суду мотивована тим, що заявником пропущено строк подання заяви про скасування судового наказу та не надано достатніх доказів для обґрунтування підстав для поновлення вказаного строку. Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду, а ухвала суду не відповідає вимогам закону, виходячи з наступного. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України). Частиною третьою статті 19 ЦПК України визначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Порядок здійснення наказного провадження у цивільних справах та процесуальні норми видачі судового наказу та його скасування врегульовано розділом ІІ «Наказне провадження» ЦПК України. Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частина друга статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі №712/8916/17). Відповідно до частин другої статті 171 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. По справі встановлено, що 25 грудня 2024 року Першотравневим районним судом м. Чернівці видано судовий наказ у цивільній справі №725/11619/24 за заявою ТОВ «Укрвторресурси-Буковина» про видачу судового наказу про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 заборгованості за надані послуги ЖКГ в сумі 8399,87 грн та судового збору (а.с.17). Відповідно до супровідного листа суду від 25.12.2024 вказаний судовий наказ було направлено на адресу місця проживання боржників АДРЕСА_3 , а згідно рекомендованого повідомлення, такий отримано 23.01.2025 року особисто « ОСОБА_7 » (а.с.18-19). 17.03.2026 року ОСОБА_5 подано заяву про скасування судового наказу (а.с.28-29). Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що із заявою про скасування судового наказу та клопотанням про поновлення пропущеного строку для подання заяви про скасування судового наказу боржник звернувся до суду з пропуском визначеного частиною першою статті 170 ЦПК України строку подачі до суду заяви про його скасування, а доказів поважності причин пропуску звернення до суду із відповідною заявою, як і доказів про обізнаність з наказом тільки в кінці лютого 2026 року, не надано. Відтак клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про скасування судового наказу суд визнав необґрунтованим, у зв`язку чим повернув заяву про скасування судового наказу заявнику без розгляду. Тобто, із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що заява про скасування судового наказу повернута без розгляду з підстав, передбачених ч.6 ст.170 ЦПК України. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Право на доступ до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк (рішення ЄСПЛ у справі «Мікулова проти Словаччини» від 06 грудня 2005 року). Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №454/1883/22). Так, статтею 169 ЦПК України встановлено, що після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові до його електронного кабінету, а в разі відсутності електронного кабінету рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного. Частиною 3 статті 167 ЦПК України встановлено, що судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України. Відповідно до частини 1 статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. За приписами пункту 3 частини 5 статті 170 ЦПК України до заяви про скасування судового наказу додається клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною 1 статті 170 ЦПК України. Аналіз приписів розділу II ЦПК України дає підстави для висновку, що визначеними законом способами захисту порушеного права стягувача у випадку незгоди із судовим наказом, є подання апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, ухвалене за наслідками перегляду такої заяви. Відповідно до частини 6 статті 170 ЦПК України у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду. Разом з тим, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 127 ЦПК України, яка регламентує поновлення та продовження процесуальних строків, встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. Отже, при розгляді заявленого боржником клопотання про скасування судового наказу суд першої інстанції, за наявності клопотання про поновлення строку, повинен вирішити таке питання та відобразити результат такого розгляду в резолютивній частині судового рішення. Апеляційним судом встановлено, що звертаючись до суду із заявою про скасування судового наказу, ОСОБА_5 просив суд поновити строк на подання заяви про скасування судового наказу та наводив свої причини поважності пропуску строку. Однак, у резолютивній частині оскаржуваної ухвали суд не вирішив питання щодо задоволення чи відмови в задоволенні клопотання заявника про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, виданого Чернівецьким районним судом м. Чернівці 25 грудня 2024 року. При цьому, згідно з частиною 2 статті 171 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав, для поновлення строку для подання цієї заяви. Наведене дає підстави для висновку, що судом першої інстанції було порушено порядок вчинення процесуальних дій, а також не перевірено всі обставини справи для вирішення питання про наявність/відсутність підстав для поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу. Таким чином, оскільки судом першої інстанції не вирішено належним чином питання про поновлення строку на подання ОСОБА_5 заяви про скасування судового наказу, тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості переглядати ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви без розгляду до вирішення питання про поновлення строку. Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали. Отже, з урахуванням наведених вимог закону та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно вирішив питання про повернення без розгляду заяви боржника із застосуванням не вірних норм процесуального Закону, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яка відноситься до тих, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, та у відповідності до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , задовольнити. Ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 20 березня 2026 року касувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк