Постанова Дніпровський апеляційний суд № 209/7765/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/1137/24 Справа № 209/7765/23 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Піскун О. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2024 року м. Дніпро Суддя Дніпровського апеляційного суду Піскун О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Шестірікова Вячеслава Васильовича на постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2024 року стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у справі про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 1 та частиною 2 статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за участю: прокурора Мануйленка І. М. особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 захисника Шестірікова В. В. ВСТАНОВИВ: Зміст оскарженого судового рішення. Постановою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП та накладено на нього стягнення, з урахуванням положень ст. 36 КУпАП, адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень та стягнуто судовий збір. Згідно з постановою суду першої інстанції, в.о. ректора Дніпровського державного технічного університету - ОСОБА_1, як член ректорату, будучи, згідно п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» 14.10.2014 № 1700-VII зі змінами та доповненнями (далі далі - Закон № 1700-VII), суб`єктом на якого поширюється дія цього Закону, приймаючи участь у засіданні ректорат 05.12.2022 не вжив заходи щодо недопущення виникнення реального конфлікту інтересів, в порушення вимог ст. ст. 28, 35-1 Закону № 1700-VII, не повідомив у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів - ректорат, перед розглядом питання порядку денного № 6 «Про преміювання науково-педагогічних працівників університету за результатами рейтингу за 2021/2022 навчальний рік», в тому числі і себе як професора за друге місце в розмірі 4500,00 грн. Своєю бездіяльністю вчинив правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 172-7 КУпАП. Також ОСОБА_1 , як член ректорату, будучи, згідно п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700-VII, суб`єктом на якого поширюється дія цього Закону, в порушення вимог ст. ст. 28, 35-1 Закону № 1700-VII, вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів під час засідання ректорату 05.12.2022, а саме: виніс пропозицію т.в.п. першого проректора ОСОБА_2 на розгляд ректорату щодо розміру преміювання науково-педагогічних працівників університету за результатами рейтингу за 2021/2022 навчальний рік, в тому числі і собі; проголосував на засіданні ректорату за питання порядку денного № 6 «Про преміювання науково-педагогічних працівників університету за результатами рейтингу за 2021/2022 навчальний рік», яке стосувалося і його особисто. Своїми умисними діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Наявність реального конфлікту інтересів у ОСОБА_1 підтверджується приватним майновим інтересом, зумовленим його бажанням покращити своє матеріальне становище, шляхом отримання премії у визначеному розмірі, яка не є обов`язковою виплатою. Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала. В апеляційній скарзі захисник просить постанову суду скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зазначає, що суд був необ`єктивним, не безстороннім та упередженим до сторони захисту, а судовий розгляд здійснений з обвинувальним ухилом, оскільки суд не перевірив повноваження прокурора і допустив його до участі у справі, відмовив захиснику у задоволенні клопотання про повернення протоколів на дооформлення, не вирішив клопотання про закриття провадження у справі та не дав оцінки доказам сторони захисту, які характеризують особу ОСОБА_1 . Крім того, стороні захисту фактично було відмовлено у правосудді, оскільки клопотання сторони захисту щодо врахування спливу строків було фактично судом проігноровано, а в самій оскарженій постанові суд не спростував жодною мірою доводи сторони захисту щодо спливу строків, передбачених ст. 38 КУпАП. У зв`язку з викладеними обставинами сторона захисту змушена була заявити відвід судді, який, втім, був відхилений іншим суддею Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська постановою від 19.03.2024 року, проте без жодної оцінки наведених доводів заявника, судом відмовлено в його задоволенні. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що у цьому випадку у ОСОБА_1 були відсутні службові дискреційні повноваження як обов`язкова складова конфлікту інтересів, тому в його діях відсутні склади вказаних правопорушень. Відповідно до змісту протоколів суть адміністративних правопорушень, які нібито вчинив ОСОБА_1 , зводиться до його голосування під час засідання ректорату Дніпровського державного технічного університету (ДДТУ) 05.12.2022 року. Зокрема, він не повідомив нібито колегіальний орган про наявність реального конфлікту інтересів, та вніс на його розгляд пропозицію в.п. першого проректора ОСОБА_2 щодо розміру преміювання наукових працівників, що перемогли в університетському рейтингу, та проголосував на вказаному засіданні ректорату за питання порядку денного, яке стосувалося і його особисто, проте ректорат в дійсності не є колегіальним органом. Тож суд мав встановити, яке правове значення мало рішення ректорату в даному випадку та чи було його рішення управлінським; чи породжувало воно саме по собі як таке однозначні наслідки, чи навпаки в подальшому потребувало окремого дискреційного рішення на його реалізацію. Водночас, відповідно до пункту 3.1.8 Положення про ректорат ДДТУ, у питаннях заохочення науково-педагогічних працівників та співробітників університету ректорат тільки надає ректору пропозиції. Тому суд не врахував, що при відсутності у особи дискреційних повноважень, приватний інтерес не може впливати на його об`єктивність при вчиненні зазначеної дії, а тому відсутній реальний конфлікт інтересів. Крім того, суд залишив поза увагою, що Правилами внутрішнього трудового розпорядку ДДТУ передбачено, що виплата премій працівникам Університету не тільки не суперечить, а прямо відповідає службовим/представницьким повноваженням керівника Університету. Посилається на те, що саме по собі голосування ОСОБА_1 на засіданні ректорату не мало прямого причинно-наслідкового зв`язку з нарахуванням йому премії, оскільки, по-перше, його голос міг опинитися в меншості під час самого голосування, по-друге, навіть при позитивному голосуванні, результати могли бути відхилені при прийнятті наказу по університету, оскільки результати голосування членів ректорату не зобов`язують ректора чи особу, яка виконує його повноваження, видавати наказ про преміювання в обов`язковому порядку. Зазначає, про порушення положень процесуального закону під час складення протоколів, у зв`язку з тим, що протоколи складені особою без належних повноважень, тобто неуповноваженою службовою особою. Захисник стверджує, що суд не звернув уваги, що Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області ДСР НП України як уповноважений орган, отримало відомості про можливе правопорушення явно раніше аніж шість місяців до дня прийняття оскарженої постанови 26.03.2024, а саме 27.06.2023 у зв`язку з чим у справі закінчились строки, передбачені ст. 38 КУпАП. Також захисник наводить доводи про малозначність діяння, посилаючи на розмір отриманої ОСОБА_1 премії, поділеної на кількість місяців у році. Позиції учасників апеляційного розгляду. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник Шестіріков В. В. підтримали апеляційну скаргу і з підстав, викладених в скарзі просили її задовольнити, постанову суду скасувати та закрити провадження у справі. Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Мотиви апеляційного суду. Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП). Частинами 1 та 2 статті 172-7 КУпАП передбачена відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів. Диспозиція статті 172-7 КУпАП є бланкетною нормою. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів. Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, є законним та підтверджується доказами, ретельно дослідженими в суді першої інстанції, зокрема протоколами про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, а саме: № 1642 за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП та № 1643 за ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, частково поясненнями самого ОСОБА_1 , який пояснював, що дійсно голосував на ректораті, проте ректорат, згідно Закону України "Про вищу освіту" не є колегіальним органом, також пропозицію на голосування виносив не він, голосування здійснювалось на підставі службової записки іншої особи, ректорат є виконавчим органом, а також надає тільки рекомендацію ректору винести відповідний наказ про преміювання. Наказ про преміювання приймав не він, а інша особа, яка на той час була т.в.о ректора університету. Такі ж за змістом пояснення, викладені в його письмових поясненнях, долучених до протоколу. Також на підставі документів, долучених до протоколів, об`єднаних судом в одне провадження, встановлено наступне. Відповідно до витягу з наказу № 113-04/1 від 27.06.2003 ОСОБА_1 переведено на посаду проректора з навчальної роботи з 26.06.2003 року. Наказом №16 від 14.01.2005 «Про перейменування посад ректорів» посаду «проректора з навчальної роботи» перейменовано на посаду «перший проректор». Наказом № 37-к від 14.02.2022 «Про виконання обов`язків ректора» виконання обов`язків ректора Дніпровського державного технічного університету покладено на першого проректора ОСОБА_1 з 15.02.2022 року. Наказом №157-к від 38.07.2022 «Про продовження строку виконання обов`язків ректора» було продовжено строк виконання обов`язків ректора Дніпровського державного технічного університету ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 , будучи в.о. ректора ДДТУ є посадовою особою юридичної особи публічного права і відповідно до положень підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» є суб`єктом, на якого поширюється дія вказаного Закону та є суб`єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією. 20.03.2023 наказом №85-к «Про призначення на посаду ректора» було призначено ОСОБА_1 ректором Дніпровського державного технічного університету з 22.03.2023 до 21.03.2028. Того ж дня було укладено контракт №1-6 щодо призначення на посаду ректора Дніпровського державного технічного університету ОСОБА_1 . Відповідно до Роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.12.2021 № 11 "Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю" у цілях визначення суб`єктів, на яких поширюється дія Закону під «посадовими особами юридичних осіб публічного права» (відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону) слід розуміти працівників юридичних осіб публічного права, які наділені посадовими повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції. Винуватість ОСОБА_1 підтверджується документами долученими до протоколу, зокрема наказом № 403 від 25.08.2022, яким затверджено склад ректорату ДДТУ на 2022-2023 навчальний рік. До складу ректорату входив в.о. ректора ОСОБА_1 05.12.2022 відбулося засідання ректорату під час якого одним із питань порядку денного розглядалося питання № 6 «Про преміювання науково-педагогічних працівників університету за результатами рейтингу за 2021/2022 навчальний рік». Доповідав по цьому питанню ОСОБА_1 , який повідомив, що у червні 2022 року проводилось рейтингове оцінювання діяльності науково-педагогічних працівників за 2021/2022 навчальний рік. За результатами рейтингу були визначені переможці серед професорів, доцентів та старших викладачів. Також, ОСОБА_1 повідомив, що вчена рада університету прийняла рішення преміювати переможців рейтингу у разі наявності коштів. Зараз є можливість виконати рішення вченої ради та преміювати переможців рейтингу та запропонував з підставі службової записки т.в.п. першого проректора ОСОБА_2 преміювати серед професорів: за 1 місце ОСОБА_3 у розмірі 5000 грн., за 2 місце ОСОБА_1 у розмірі 4500 грн., за 3 місце ОСОБА_4 у розмірі 4000 грн.; серед доцентів: за 1 місце ОСОБА_2 у розмірі 5000 грн., за 2 місце ОСОБА_5 у розмірі 4500 грн., за 3 місце ОСОБА_6 у розмірі 4000 грн.; серед старших викладачів: за 1 місце ОСОБА_7 у розмірі 5000 грн., за 2 місце ОСОБА_8 у розмірі 5000 грн. Дане питання було розглянуто всіма присутніми та прийнято одноголосно. Дослідивши вищезазначені докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та про наявність в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст.172-7 КУпАП, а саме неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та прийняття рішення в умовах реального конфлікту інтересів. З наданих суду першої інстанції матеріалів слідує, що на ректораті розглядалось питання про преміювання, в тому числі і ОСОБА_1 , проте він не повідомив на засіданні ректорату про наявність у нього реального конфлікту інтересів та не утримався від голосування, зокрема і від голосування про преміювання щодо себе, чим допустив прийняття рішення в умовах реального конфлікту інтересів, що підтверджується протоколом засідання ректорату № 21 від 05.12.2022 (т. 1 а.с. 189-193). Диспозиція статті 172-7 КУпАП є бланкетною нормою, яка для розкриття її змісту відсилає, зокрема до Закону України «Про запобігання корупції». Так, ОСОБА_1 є суб`єктом даного адміністративного правопорушення, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» і це не оскаржується ним в апеляційній скарзі. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані, зокрема повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно та не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів. Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 172-7 КУпАП у цій статті під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях. Виходячи із системного аналізу вказаних термінів, для встановлення факту реального конфлікту інтересів необхідно чітко установити, що: а) приватний інтерес наявний, б) він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, в) така суперечність реально впливає на об`єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що приватний інтерес може впливати на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій лише під час реалізації службових/представницьких повноважень, що є дискреційними. Дискреція - це можливість діяти на власний розсуд, обираючи з декількох різних варіантів дій, рішень. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 був членом ректорату, яка розглядала питання преміювати переможців рейтингу та запропонував з підставі службової записки т.в.п. першого проректора ОСОБА_2 серед професорів, зокрема і ОСОБА_1 у розмірі 4500 грн. Таким чином, дискреційні повноваження ОСОБА_1 , як члена ректорату були в тому, що він приймав рішення про наявність, передбачених підстав для виплати собі такої премії і він міг утриматись від такого голосування, оскільки наперед, тобто до самого голосування не міг знати його результати. Приватним інтересом в даному випадку для ОСОБА_1 є отримання премії, такий приватний майновий інтерес суперечить повноваженням останнього, як члена ректорату і така суперечність реально впливає на об`єктивність чи неупередженість прийняття рішення. Тому навіть за умови, що ОСОБА_1 , маючи приватний інтерес, приймав об`єктивне та неупереджене рішення, і він мав законне право на отримання цієї премії, він прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, що заборонено ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» та за що настає адміністративна відповідальність за ст. 172-7 КУпАП. Відповідно до пункту 2 частини 1 вищезазначеної статті особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника. Алгоритм дій посадової особи, яка входить до складу колегіального органу і у якої виник конфлікт інтересів, регламентований в статті 35-1 Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до якої у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом. Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається. Заява про конфлікт інтересів члена колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги захисника та пояснення ОСОБА_1 , що, в розумінні Закону України "Про вищу освіту" ректорат не є колегіальним органом, оскільки відповідно до преамбули цей Закон встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях. Тоді як правові відносини, що виникають у сфері запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, врегульовані Законом України «Про запобігання корупції», відповідно визначення яке у ньому міститься, колегіальний орган - це будь який орган до складу якого входить така особа (комітет, комісія, колегія тощо). Відповідно до положення про ректорат, затвердженого вченою радою від 23.11.2017, протоколом № 11, в редакції чинній на час виникнення даних правовідносин, ректорат Дніпровського державного технічного університету є постійно діючим робочим органом який здійснює колегіальне керівництво університетом... Рішення ректорату приймаються відкритим голосуванням простою більшістю голосів за присутності на засіданні двох третин його членів (п. 1.1., п. 4.8. положення, т. 1 а.с. 210-214). Суду не надані відомості, що перешкоджало ОСОБА_1 зробити зауваження у протоколі, що він не голосував за розгляд питання про преміювання стосовно себе. Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги захисника, що у законі не зазначено, у якій саме формі слід повідомляти про конфлікт інтересів, чим надається можливість службовій особі на власний вибір обрати спосіб повідомлення. В той же час, факт такого повідомлення про реальний/потенційний конфлікт інтересів має бути документально підтверджений, щоб суд міг встановив наявність або відсутність такої обставини і дійшов висновку про винуватість або невинуватість особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 172-7 КУпАП. Крім того, суду не надані відомості про наявність обставин, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції», а саме, що у разі неучасті ОСОБА_1 , який входив до складу ректорату, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності цього органу. Апеляційний суд також звертає увагу, що правопорушення, передбачене ст. 172-7 КУпАП не є корупційним, а є правопорушенням, пов`язаним з корупцією, у зв`язку з чим воно може бути вчинено не лише з корисливих спонукань. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу того, що аналогічна ситуація була предметом роз`яснень НАЗК, оскільки обставини, які викладені у відповідних методичних рекомендаціях (аркуші 28 - 29 методичних роз`яснень) на які посилався захисник та ОСОБА_1 і обставини, які встановлені у цій справі є різними. Так в методичних рекомендаціях на які посилається захисника, висвітлена ситуація, коли суб`єкт правопорушення - т.в.о. керівника, приймає рішення одноосібно, а не в колегіальному органі. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо органу уповноваженого на здійснення перевірки та складення протоколу про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає їх безпідставними та такими, що ґрунтуються на власному довільному тлумаченні положень законодавства, з огляду на наступне. Відповідно до абзацу чотирнадцятого частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання корупції" спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції. Статтею 33 Закону України "Про національну поліцію" поліцейський може опитати особу, якщо існує достатньо підстав вважати, що вона володіє інформацією, необхідною для виконання поліцейських повноважень. Для опитування поліцейський може запросити особу, до поліцейського приміщення. Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції), в даному випадку, яке передбачене ст. 172-7 КУпАП. Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Відповідно до положення про Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, затвердженого наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 06.11.2019 № 17, управління на території обслуговування відповідно до покладених на нього завдань: здійснює моніторинг та аналіз стану дотримання антикорупційного законодавства особами, на яких поширюється дія статті 3 Закону України "Про запобігання корупції"; здійснює складання в межах компетенції протоколів про правопорушення, пов`язані з корупцією, та направлення їх до суду в установленому законом порядку (пункти 22, 24 Розділу ІІІ). Протоколи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 у цій справі складені старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах відділу Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, капітаном поліції Гімбіцьким М.Ю. На відміну від Кримінального процесуального кодексу України, КУпАП не містить положень про винесення процесуального рішення (постанови або доручення) про уповноваження конкретного співробітника Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області на проведення перевірки, збір доказів та складання протоколу у конкретній справі. Таким чином, доводи захисту, що капітан поліції Гімбіцький М.Ю. діяв не відповідно до своїх повноважень, є неприйнятними та спростовуються вищенаведеними положеннями закону та підзаконних нормативно-правових актів. Стосовно доводів апеляційної скарги про закінчення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП та наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Відповідно до ч. 4 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення. Початком обчислення строку виявлення адміністративного правопорушення слід вважати час, з якого собою, уповноваженою на складання протоколу зібрано та проаналізовано необхідні докази та зроблено висновок про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення. Процесуально такий висновок оформлюється у вигляді протоколу про адміністративне правопорушення. Датою вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією є 05.12.2022, тобто день засідання ректорату Дніпровського державного технічного університету від 05.12.2022. З матеріалів справи слідує, що 17.11.2023, окрім отримання ще одних пояснень ОСОБА_1 щодо обставин вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч.2 ст. 172-7 КУпАП, також були отримані пояснення ще від свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , тому, коли орган отримав всі відомості про обставини, які підлягають доказуванню та перевірив версію захисту за фактом ймовірного правопорушення, цей день слід вважати днем виявлення правопорушення і відповідно початок перебігу строків накладення адміністративного стягнення, оскільки починаючи з зазначеної дати уповноважений орган мав об`єктивну можливість зібрати відповідні докази та скласти протокол про вчинення адміністративного правопорушення. Посилання захисника на постанову Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у справі 149/2498/17 від 28 лютого 2019 року, є нерелевантним, оскільки, по-перше в адміністративних справах вирішується спір із суб`єктом владних повноважень з приводу законності ухваленого рішення, а по-друге, у цій постанові колегія судді хоча і зазначила, що днем виявлення правопорушення слід також вважати і день, коли до уповноваженого органу надійшли будь-які відомості про можливе вчинення адміністративного правопорушення, проте за змістом фактичних обставин та їх оцінки, колегія суддів виходила з дати коли уповноважений суб`єкт на складання протоколу отримав всі відомості. Зокрема колегія суддів у цій постанові зазначила таке: "Разом з тим, лист, яким начальнику Хмільницького відділення Калинівського відділу Головного управління Національної поліції доведено до відома встановлені комісією обставини, які були зафіксовані в акті, було отримано останнім лише 13 липня 2017 року (а.с. 6), тому саме з цієї дати слід обраховувати сплив строку притягнення позивача до адміністративної відповідальності. З огляду на вказане, оскаржувана постанова № 20-06/130 від 12 вересня 2017 року прийнята відповідачем із дотриманням строків, визначених статтею 38 КУпАП." Отже, наведена захисником цитата з вказаної постанови КАС ВС, не може розглядатись безвідносно тих обставин справи, які були предметом розгляду судом касаційної інстанції і не може бути розцінена, як сформульований правовий висновок щодо застосування вказаної норми права. В апеляційній скарзі містяться також інші доводи, які не потребують детального аналізу апеляційним судом, оскільки не мають вирішального значення у цьому провадженні, виходячи із предмету та меж доказування у даній категорії справ, а правова оцінка та мотиви апеляційного суду по всім ключовим доводам, на які захисник та ОСОБА_1 акцентували увагу в судовому засіданні та апеляційній скарзі, викладені вище. Апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції надана належна оцінка матеріалам справи і показанням ОСОБА_1 , більшість доводів, викладених в апеляційній скарзі є аналогічними з висловленими доводами в суді першої інстанції, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, відхилив їх і з такою оцінкою погоджується суд апеляційної інстанції, а питання про упередженість суду і наявність підстав для відводу судді, головуючого в першій інстанції, не знайшли об`єктивного підтвердження під час апеляційного провадження і було предметом судового розгляду в окремому провадженні. Застосовуючи такий підхід, апеляційний суд виходить з усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо мотивування судового рішення. І хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р., заява № 4909/04, § 58). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на належних, достовірних та достатніх доказах та відповідно про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП. На підставі вищевикладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, а постанова суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою, у зв`язку з чим підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Шестірікова Вячеслава Васильовича залишити без задоволення. Постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2024 року стосовно ОСОБА_1 за частиною 1 та частиною 2 статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя О. П. Піскун