Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/14212/23
від 27.05.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДП О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/14212/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук Андрій Валерійович Суддя-доповідач - Граб Л.С. 27 травня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пенсійного фонду України (далі ПФУ, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач 2), в якій просила: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 про відмову у призначенні пенсії за віком від 04.08.2023 № 025450010400; - зобов`язати відповідача 1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із урахуванням висновків суду у цій справі. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 позов задоволено: -визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.08.2023 № 025450010400 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; -зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.07.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із урахуванням висновків суду, висловлених за наслідками розгляду цієї справи; -зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 такі періоди: з 01.09.1978 по 02.03.1982, 01.04.1982 по 03.07.1984, з 01.08.1984 по 01.10.1985, з 23.10.1985 по 01.11.1986, з 23.06.1987 по 04.01.1988, з 04.01.1988 по 26.06.1989, з 03.12.1991 по 25.12.1991, з 22.01.1992 по 01.08.1992, з 26.01.1993 по 21.06.1999. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач 2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору та просить скасувати рішення суду, та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Заяву за принципом екстериторіальності передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. За наслідками розгляду заяви, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 04.08.2023 № 025450010400, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із недостатністю необхідного страхового стажу (30 років). Вказано, що страховий стаж становить 22 роки 11 місяців 19 днів. До страхового стажу не зараховано: - період навчання згідно Диплома НОМЕР_1 від 02.03.1982 з 01.09.1978 по 24.02.1982, оскільки відсутня інформація про зміну прізвища з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 ", а саме є інформація про зміну прізвища з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_4 ", але відсутня інформація про зміну прізвища з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_3 "; - періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1982 з 01.04.1982 по 03.07.1984, з 01.08.1984 по 01.10.1985, з 23.10.1985 по 01.11.1986, з 23.06.1987 по 04.01.1988, з 04.01.1988 по 26.06.1989, з 03.12.1991 по 25.12.1991, на території росії з 22.01.1992 по 01.08.1992 (у зв`язку з припиненням участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992), з 26.01.1993 по 21.06.1999, оскільки запис про зміну прізвища з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_3 " не завірено належним чином, відсутня дата видачі документа, на підставі якого зроблено виправлення, документ, що підтверджує зміну прізвища відсутній. Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень позивач звернулася до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушених прав позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог та захистити порушене право в інший спосіб, ніж той який просить позивач. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закон №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV). Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV). Згідно з частиною 3 вищевказаної статті Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV). Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач 2 спірним рішенням не зарахував до загального стажу позивача: - період навчання згідно Диплома НОМЕР_1 від 02.03.1982 з 01.09.1978 по 24.02.1982, оскільки відсутня інформація про зміну прізвища з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 ", а саме є інформація про зміну прізвища з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_4 ", але відсутня інформація про зміну прізвища з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_3 "; - періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.04.1982 з 01.04.1982 по 03.07.1984, з 01.08.1984 по 01.10.1985, з 23.10.1985 по 01.11.1986, з 23.06.1987 по 04.01.1988, з 04.01.1988 по 26.06.1989, з 03.12.1991 по 25.12.1991, на території росії з 22.01.1992 по 01.08.1992 (у зв`язку з припиненням участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992), з 26.01.1993 по 21.06.1999, оскільки запис про зміну прізвища з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_3 " не завірено належним чином, відсутня дата видачі документа, на підставі якого зроблено виправлення, документ, що підтверджує зміну прізвища відсутній. Матеріали справи, окрім іншого, містять: - диплом Барського автомобільно-шляхового технікуму від 03.03.1982 серії НОМЕР_1 на ім`я " ОСОБА_5 "; - трудову книжку ОСОБА_1 - НОМЕР_2 від 01.04.1982 на титульній сторінці якої в графі прізвище зазначено дівоче прізвище позивача як " ОСОБА_2 " (наявний запис що прізвище " ОСОБА_2 " змінено на " ОСОБА_4 " на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 від 22.01.1983, а прізвище " ОСОБА_4 " змінено на " ОСОБА_3 " на підставі паспорта НОМЕР_4 ; - витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 03.05.2023 № 00039523792, згідно з яким внаслідок реєстрації шлюбу 29.01.1983 ОСОБА_5 з ОСОБА_6 , ОСОБА_5 після реєстрації шлюбу перейшла на прізвище " ОСОБА_4 ". Рішення про розірвання шлюбу Сокирянського районного суду Чернівецької області від 26.04.1985; -паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 виданий на імя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 8 сторінці якого містяться відмітки про реєстрацію шлюбу із ОСОБА_7 25.12.1986 та 21.01.2001; -свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 ; -довідку Барського фахового коледжу транспорту та будівництва Національного транспортного університету від 16.08.2023 № 700, згідно якої ОСОБА_8 з 01.09.1978 (наказ про зарахування на навчання від 21.08.1978 № 26-К) по 02.03.1982 (наказ про відрахування у зв`язку із закінченням навчання від 02.03.1982 № 11-К) дійсно навчалась на денній формі навчання в Барському автомобільно-дорожньому технікумі. - довідку філії "Сокирянський райавтодор" від 30.08.2023 № 11, згідно з якою ОСОБА_1 з 01.04.1982 по 03.07.1984 працювала в ІНФОРМАЦІЯ_2 . В період роботи ОСОБА_1 мала прізвище " ОСОБА_2 " та " ОСОБА_4 ". Поряд з цим, згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.04.1982 ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) (Затушевська) у період часу: - з 1978 по 01.04.1982 навчалась у технікумі; - з 01.04.1982 по 03.07.1984 працювала в Сокирянській районній шляховій ремонтно-будівельній дільниці; - з 01.08.1984 по 01.10.1985 працювала Барському відділенні Держбанку; - з 23.10.1985 по 01.11.1986 працювала Шляхово-експлуатаційній дільниці № 591; - з 23.06.1987 по 04.01.1988 працювала Барському відділенні Держбанку; - з 04.01.1988 по 26.06.1989 працювала Барському відділенні Агропромбанку; -з 03.12.1991 по 25.12.1991 працювала Багатогалузевому орендному підприємстві комунального господарства "Большой камень"; - з 22.01.1992 по 01.08.1992 працювала ОСОБА_9 ; - з 26.01.1993 по 21.06.1999 працювала ДПІ по Барському району. Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Вказане кореспондується нормами з статті 48 КЗпП України. Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. При цьому, пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника і лише за її відсутності (записів) стаж роботи підтверджується іншими документами. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а. Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обгрунтовано відхилено посилання відповідача на те, що записи трудової книжки та диплома про освіту містять недоліки, а саме оскільки відсутня інформація про зміну прізвища з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 ", а саме є інформація про зміну прізвища з з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_4 ", але відсутня інформація про зміну прізвища з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_3 "; а запис про зміну прізвища з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_3 " не завірено належним чином, відсутня дата видачі документа, на підставі якого зроблено виправлення, документ, що підтверджує зміну прізвища відсутній, оскільки як вказано вище, правильність заповнення, внесення виправлень до трудової книжки є обов`язком уповноваженої особи підприємства, на якому працює особа, а не обов`язком позивача. Таким чином, позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. При цьому, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а та від 17.07.2018 у справі №220/989/17. Більше того, як вірно зауважено судом першої інстанції, дошлюбне прізвище позивача " ОСОБА_2 ", яке в подальшому було змінено на " ОСОБА_4 ", а потім на " ОСОБА_3 " зазначене у трудовій книжці серії НОМЕР_7 від 01.04.1982 та дипломі про навчання серії НОМЕР_1 . Крім того, наявними у матеріалах справи доказами такими як: витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 03.05.2023 № 00039523792, паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 виданий на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 ; довідка Барського фахового коледжу транспорту та будівництва Національного транспортного університету від 16.08.2023 № 700; довідка філії "Сокирянський райавтодор" від 30.08.2023 № 11 підтверджено, що трудова книжка серії НОМЕР_7 від 01.04.1982 належить саме ОСОБА_1 Відповідачами під час розгляду цієї справи не доведено недійсність як трудової книжки серії НОМЕР_7 від 01.04.1982 так і диплому про навчання серії НОМЕР_1 , не спростовано їх належність саме ОСОБА_1 . Разом з цим, така підстава для неврахування до страхового стажу періоду навчання позивача з 01.09.1978 по 02.03.1982 згідно з дипломом від 02.03.1982 серії НОМЕР_1 та періодів трудової діяльності з 01.04.1982 по 03.07.1984, з 01.08.1984 по 01.10.1985, з 23.10.1985 по 01.11.1986, з 23.06.1987 по 04.01.1988, з 04.01.1988 по 26.06.1989, з 03.12.1991 по 25.12.1991, з 22.01.1992 по 01.08.1992, з 26.01.1993 по 21.06.1999 відповідно трудової книжки НОМЕР_7 від 01.04.1982 свідчить не про реальні перешкоди для призначення заявнику пенсії, а про надмірний формалізм . Щодо не зарахування пенсійним органом періоду роботи позивача на території росії з 22.01.1992 по 01.08.1992 у зв`язку з припиненням участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, колегія суддів вказує на наступне. Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав -учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн"" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.94, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачами не зауважено та судом не встановлено. Так, частиною першою статті 5 Закону N 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. За правилами частини другої статті 4 Закону N 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року N 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року N 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами. За приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода у галузі пенсійного забезпечення, чинною станом на дату прийняття відповідачем-1 оскарженого рішення) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. За змістом статті 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод. В силу статті 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6). При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача період роботи в російській федерації з огляду на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 29.11.2022 № 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення є необґрунтованими, оскільки вказана постанова набрала чинності лише 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Із наведених вище підстав також є необґрунтованою, як підстава для відмови у зарахуванні позивачу спірного стажу, та обставина, що у червні 2022 року російська федерація денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зарахування позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком періодів роботи у російській федерації: з 22.01.1992 по 01.08.1992. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що з метою ефективного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу позивача період її навчання згідно Диплома від 02.03.1982 НОМЕР_1 з 01.09.1978 по 02.03.1982, адже в ході судового розгляду встановлено факт навчання ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) у визначений період у Барському автомобільно-шляховому технікумі та періоди роботи згідно трудової книжки від 01.04.1982 НОМЕР_2 , а саме з 01.04.1982 по 03.07.1984, з 01.08.1984 по 01.10.1985, з 23.10.1985 по 01.11.1986, з 23.06.1987 по 04.01.1988, з 04.01.1988 по 26.06.1989, з 03.12.1991 по 25.12.1991, з 22.01.1992 по 01.08.1992, з 26.01.1993 по 21.06.1999. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.