Постанова 4824 № 759/20289/18

справа № 759/20289/18 головуючий у суді І інстанції Шевчук А.В. провадження № 22-ц/824/59/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Київський міський психоневрологічний диспансер №4, Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про захист честі, гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: 14 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Київський міський психоневрологічний диспансер №4, Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про захист честі, гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди, у якому просила: - визнати неправомірними дії громадянина ОСОБА_3 та громадянки ОСОБА_2 щодо поширення ними до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби підробленого документу №97 від 13.03.15 року щодо перебування ОСОБА_1 на обліку у психіатра та недостовірною зазначену у цьому документі інформацію, що ганьбить та принижує честь і гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_4 ; - стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 завдану їй моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач була співпозивачем у цивільній справі №363/4269/14-ц, яка розглядалась Вишгородським районним судом за позовом ОСОБА_5 в інтересах малолітньої ОСОБА_6 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей і сім`ї Вишгородської РДА про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Апеляційним судом Київської області від 10 серпня 2015 року встановлено наявність перешкод позивачу у користуванні отриманими у спадщину садовим будинком та земельною ділянкою і прийнято рішення усунути та не чинити перешкоди, яке було виконане в частині усунення перешкод Вишгородським РВДВС. 29 квітня 2016 року позивач виявила в матеріалах виконавчого провадження відповідь на адвокатський запит №97 від 13 травня 2015 року у якій зазначено, що «дійсно з 2012 року ОСОБА_1 знаходиться на обліку у Київському міському психоневрологічному диспансері №4. Та, що ОСОБА_1 потребує допомоги комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження психічного стану здоров`я на підставах та в порядку передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу», профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, що страждають на психічні розлади» та іншу недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності та ганьбить гідність та честь позивача. За твердженням позивача, не бажаючи добровільно виконати рішення Вишгородського районного суду, ОСОБА_2 від імені якої діє ОСОБА_3 на підставі довіреності звернулася до Вишгородського РВДВС із заявою від 28 квітня 2016 року, якою долучила до матеріалів виконавчого провадження додаток - документ №97 від 13 травня 2015 року за підписом Головного лікаря Київського міського психоневрологічного диспансеру №4, виконавець юрисконсульт ОСОБА_9., щодо перебування ОСОБА_1 на обліку у психіатра. Після відповідної перевірки за зверненням позивачки, Київським міським психоневрологічним диспансером №4 надано відповідь, про те що ОСОБА_1 на обліку у психіатра не перебуває. Крім того, у Вишгородському ВП ГУ НП у Київській області відкрито кримінальне провадження №12017110150000044 від 14 січня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України з приводу поширення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 навмисно підробленого документа, що містить недостовірну інформацію про стан здоров`я ОСОБА_1 та ганьбить її честь і гідність. 24 листопада 2020 року відповідачі подали відзив на позовну заяву, у якому просили у позові відмовити. Вказали, що позивач вводить суд в оману щодо додатків наданих виконавчій службі до заяви ОСОБА_2 . За твердженням відповідачів дана заява не містить переліку документів, а отже письмового підтвердження долучення документу №97 від 13 травня 2015 року саме ОСОБА_2 . Крім того, звертали увагу, що їм невідоме походження вказаного документу, а також особа ОСОБА_7 , якому адресована відповідь на адвокатський запит. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Київський міський психоневрологічний диспансер №4, Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про захист честі, гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 19 грудня 2023 року подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказала на хибність висновків суду першої інстанції та невірну оцінку наявним у справі доказам. Зазначила, що суд першої інстанції не встановив походження документа №97 від 13 березня 2015 року та проігнорував лист керівника Вишгородського РВ ДВС від 26 травня 2016 року, у якому зазначено що вказаний документ долучено ОСОБА_3 до заяви від 28 квітня 2016 року. Вважає передчасним висновок суду, що до матеріалів виконавчих проваджень НОМЕР_2 та НОМЕР_2 мали доступ лише боржники, стягувач та ОСОБА_1 як представник стягувача. Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Київський міський психоневрологічний диспансер №4, Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про захист честі, гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити, скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Судова повістка, направлена на адресу ОСОБА_3 , що значиться у матеріалах справи повернулася до апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.95 т.2), що в силу вимог ст.ст. 128,130,131 ЦПК вважається належним повідомленням. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що старшим державним виконавцем ВДВС Вишгородського районного управління юстиції 05 квітня 2016 року відкрито виконавчі провадження НОМЕР_2 та НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчих листів, виданих 15 квітня 2015 року Вишгородським районним судом Київської області у справі №363/4269/14-ц за позовом ОСОБА_5 в інтересах малолітньої ОСОБА_6 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , як законного представника малолітньої ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей і сім`ї Вишгородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Боржниками у виконавчих провадженнях є ОСОБА_2 (ВП НОМЕР_2) та ОСОБА_3 (ВП НОМЕР_3), а стягувачем у обох виконавчих провадженнях є ОСОБА_5 . Заявою від 28 квітня 2016 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просив долучити до матеріалів справи надані ним документи. Відповідно до листа від 13 березня 2015 року за вих. №97 (відповідь на адвокатський запит) за підписом Головного лікаря Київського міського психоневрологічного диспансеру №4 Квасневського О.Л., ОСОБА_7 повідомлено, що «дійсно з 2012 року ОСОБА_1 знаходиться на обліку у Київському міському психоневрологічному диспансері №4. Та, що ОСОБА_1 потребує допомоги комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження психічного стану здоров`я на підставах та в порядку передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу», профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, що страждають на психічні розлади». Вказану та іншу зазначену у листі інформацію позивач вважає недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності та ганьбить її гідність та честь. Листом від 26 травня 2016 року за вих. №7789 Вишгородський РВ ДВС повідомив, що 28 квітня 2016 року до відділу надійшла заява від ОСОБА_3 про долучення до матеріалів виконавчого провадження відповіді на адвокатський запит Київського міського психоневрологічного диспансера №4 від 13 березня 2015 року за вих. №97. Листом від 25 травня 2016 року за вих. №303, Київський міський психоневрологічний диспансер №4 повідомив, що довідка за №97 від 13 березня 2015 року закладом адвокату не надавалася. Інформація, наведена у довідці №94, відсутня у комп`ютерній базі закладу. Вказаний у довідці №97 від 13 березня 2015 року виконавець ОСОБА_9. був мобілізований 09 лютого 2015 року для проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до довідки №1860, виданої 06 травня 2016 року Київським міським психоневрологічним диспансером №4, ОСОБА_1 , 1952 р., яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на обліку у лікаря-психіатра не перебуває. 14 січня 2017 року Вишгородським ВП ГУ НП в Київській області внесено до ЄРДР відомості за №12017110150000044 за заявою ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (надання до Вишгородського ВДВС підробленої довідки про стан здоров`я заявниці). У відповідності до Висновку 6966 ДОП Вишгородського відділу поліції ГУНП в Київській області від 03 серпня 2017 року розгляд матеріалу ЖЄО №8879 (щодо розповсюдження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недостовірної інформації про стан здоров`я заявниці) за письмовою заявою ОСОБА_1 - закінчено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції критично поставився до відповіді начальника Вишгородського РВДВС Головного управління юстиції в Київській області від 26 травня 2016 року за №7789, оскільки досліджувані матеріали виконавчого провадження не містять достовірного підтвердження переліку документів поданих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а отже не може бути категоричним твердженням про походження документа №97 від 13 березня 15 року. Суд вважав, що за відсутності належних та допустимих доказів, самі по собі припущення ОСОБА_1 про поширення недостовірної інформації відповідачами не може бути підставою для задоволення даного позову із вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , навіть з огляду на підтвердження факту неприязних стосунків між ними. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з нижченаведених підстав. Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Положенням статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Частина третя статті 277 ЦК України (презумпція добропорядності) виключена на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», що набрав чинності 19 квітня 2014 року й не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Стаття 286 ЦК України встановлює, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел. Європейський суд з прав людини у своїй практиці вказує, що за державою повинна зберігатися певна свобода розсуду стосовно встановлення справедливого балансу між відповідними громадськими та приватними інтересами, які суперечать один іншому. Однак така свобода розсуду супроводжується європейським наглядом і її рамки залежать від характеру і значимості порушених інтересів, а також серйозності втручання. Положеннями статті 11 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її стан здоров`я. Тобто, забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. Відповідно до статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. Стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» закріплює презумпція психічного здоров`я. Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Встановлено, що 30 січня 2015 року відповідач ОСОБА_3 подавав до Київського міського психоневрологічного диспансеру №4 адвокатський запит щодо психічного стану особи. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 підтвердив, що звертався з таким запитом до Київського міського психоневрологічного диспансеру №4, а також до РВВС Святошинського району щодо справжності наданих ОСОБА_1 досліджень її психічного стану. Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. На переконання колегії суддів, місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо непідтвердження належними та допустимими доказами долучення документа №97 віл 13 березня 2015 року до матеріалів виконавчого провадження ОСОБА_3 . У зв`язку з не встановленням автора відповіді на адвокатський запит Київського міського психоневрологічного диспансера №4 від 13 березня 2015 року за вих. №97, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачем у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію. Наявні в матеріалах справи докази, у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать, що ОСОБА_3 всупереч положенням медичного законодавства збирав інформацію про психічний стан здоров`я ОСОБА_1 та листом Вишгородського РВДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області підтверджується, що 28 квітня 2016 року подав клопотання про долучення до матеріалів виконавчого провадження відповіді на адвокатський запит Київського міського психоневрологічного диспансера №4 від 13 березня 2015 року за вих. №97, тобто здійснив поширення викладеної у ній інформації. Як зазначено вище, для встановлення факту вчинення дифамаційного порушення достатнім є поширення недостовірної інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи (у даному випадку такими особами є учасники виконавчого провадження). Поряд з цим, тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. На наведене суд першої інстанції увагу не звернув, та безпідставно переклав тягар доказування на позивачку, за наявності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження поширення такої інформації саме відповідачем ОСОБА_3 . При цьому, обов`язок довести, що поширена інформація є недостовірною ОСОБА_1 виконала у повній мірі, що підтверджено листом Київського міського психоневрологічного диспансеру №4 від 25 травня 2016 року за вих. №303 та довідкою №1860, виданою 06 травня 2016 року Київським міським психоневрологічним диспансером №4. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій громадянина ОСОБА_3 щодо поширення до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби документу №97 від 13 березня 2015 року щодо перебування ОСОБА_1 на обліку у психіатра та недостовірною зазначеної у цьому документі інформацію. Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Попередньо встановлено, що лист від 13 березня 2015 року за вих. №97 (відповідь на адвокатський запит) за підписом Головного лікаря Київського міського психоневрологічного диспансеру №4 Квасневського О.Л., до матеріалів виконавчого провадження 28 квітня 2016 року долучив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . За відсутності підтверджень, що наведену інформацію ОСОБА_3 поширив за попереднім погодженням з ОСОБА_2 , або ж остання уповноважила його на вчинення таких дій, колегія суддів вважає, що у цій справі ОСОБА_2 є неналежним відповідачем. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Отже, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 слід відмовити. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст. 1167 ЦК України. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. У справі, яка переглядається, позивачем доведено факт поширення саме відповідачем ОСОБА_3 недостовірної інформації щодо неї та, відповідно, що така інформація порушує особисті немайнові права особи позивача, оскільки стосується стану її здоров`я та не відповідає дійсності, а тому апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди. Проте, визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Отже, за встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що у даному випадку достатньою сатисфакцією для позивача буде моральна шкода - 1000,00 грн., оскільки такий розмір є цілком розумним, справедливим та зваженим та відповідатиме принципам співмірності. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог необхідно стягнути судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 722,42 гривні (704,80 грн за позовну вимогу немайнового характеру та 17,62 грн за позовну вимогу майнового характеру), а також за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1083,43 гривні (1057,00 грн за позовну вимогу немайнового характеру та 26,43 грн за позовну вимогу майнового характеру), а всього 1 805,85 грн. Керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 року - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Київський міський психоневрологічний диспансер №4, Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про захист честі, гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Київський міський психоневрологічний диспансер №4, Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про захист честі, гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково. Визнати неправомірними дії громадянина ОСОБА_3 щодо поширення до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби документу №97 від 13 березня 2015 року щодо перебування ОСОБА_1 на обліку у психіатра та недостовірною зазначену у цьому документі інформацію. Стягнути зі ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок. Стягнути зі ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 722 (сімсот двадцять дві) гривні 42 копійок, за розгляд справи судом апеляційної інстанції 1 083 (одна тисяча вісімдесят три) гривні 43 копійок, а всього 1805 (одна тисяча вісімсот п`ять) гривень 85 копійок. В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 24 травня 2024 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова