Постанова 4805 № 295/10983/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/10983/23 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М. Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С., розглянувши у письмовому провадженні у м. Житомирі цивільну справу № 295/10983/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Автомагістраль» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Масляніцина Віктора Івановича на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М. у м. Житомирі в с т а н о в и в : У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом та після його уточнення (а.с.109-111), остаточно просив стягнути із Приватного підприємства «Магістраль» (надалі ПП «Автомагістраль», Підприємство, відповідач) на його користь 34050,72 грн заборгованості по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 121 010,70 грн. Позов мотивувався тим, що у період з 16 червня 2020 року він працював у ПП «Автомагістраль» на посаді водія автотранспортних засобів відділу головного механіка. Наказом № 610 від 26 жовтня 2022 року він звільнений з роботи на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням. Станом на час подання позовної заяви з ним не проведено остаточного розрахунку, сума заборгованості складає 34 050,72 грн, а середній заробіток за час затримки розрахунку - 121 010,70 грн. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПП «Автомагістраль» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 34 050,72 грн. У решті вимог відмовлено. Вирішено питання судового збору. У поданій апеляційній скарзі, представник позивача - адвокат Масляніцин В.І. просить його скасувати в частині відмови та ухвалити в цій частині нове рішення по суті позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи. Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 02.04.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України). Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що з 16.06.2020 ОСОБА_1 працював на посаді водія автотранспортних засобів в ПП «Автомагістраль». Наказом №610 від 26.10.2022 його звільнено з роботи на підставі статті 38 КЗпП України ( а.с.14-15). Згідно із довідкою, виданою ПП «Автомагістраль» 02.10.2023 за № А-00000295, позивачу нараховано дохід: лютий 2022 р. 8950,00 грн, березень 2022 р. 0 грн, квітень 2022 р. 12173,91 грн; з травня по вересень 2022 р. 0 грн та за жовтень 2022 р. 21175,12 -компенсацію відпустки, а всього за цей період 42299,03 грн без вирахування утримань. Таким чином, заборгованість по заробітній платі становить 17004,75 з вирахуванням утримань (7204,75+9800,00) та компенсація відпустки (нарахована у жовтні 2022 р.) 17045,97. Отже, загальна сума заборгованості становить 34050,72 без врахування податків та інших обов`язкових платежів. Відповідачем вказані кошти не були виплачені ОСОБА_1 у день звільнення, а також роботодавець письмово не повідомив позивача про нараховані суми, належні працівникові при звільненні. Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок воєнних дій відповідач не мав можливості своєчасно нарахувати та здійснити оплату праці позивачу за виконану роботу та провести повний розрахунок із ним при звільненні. Колегія суддів не погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке. На роботодавця покладений обов`язок, за яким про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум частина 1 статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Оскільки при звільненні ОСОБА_1 відповідач, посилаючись на дію воєнного стану та тимчасову окупацію територій, на якій розташоване підприємство, в порушення приписів статті 116 КЗпП України не провів з ним розрахунку та не видав довідку про нараховані суми, що належать йому до виплати, тому вказані обставини апеляційний суд розцінює як поважні причини, що перешкодили позивачу своєчасно звернутись до суду із даним позовом, а також не погоджується з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку ( частина 1 статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Оскільки відповідач не довів, що порушення строків виплати заробітної плати сталося внаслідок непереборної сили, то, відповідно, він, як роботодавець, не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Як свідчить довідка, видана ПП « Автомагістраль» від 02.10.2023 за № А-00000295, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 557,24 грн. Термін затримки розрахунку при звільненні складає 360 робочих днів ( з 26.10.2022 по 13.03.2024). Таким чином, загальний розмір середнього заробітку складає 200606,4 грн (557,24 грн. х 360 роб. дн.). Метою законодавчого врегулювання відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Втім, встановлений статтею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних та несправедливих наслідків. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України,необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою, чи трудовим договором; період затримки ( прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, необхідно зменшити до 20 000 грн. За таких обставин, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення - про стягнення на користь позивача 20 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначена сума визначена без врахування податків та обов`язкових платежів. Посилання відповідача на норми частини 3 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а також, що на території, на якій розташований головний офіс ПП «Автомагістраль» і значна частина виробничих приміщень, велися бойові дії й ця територія перебувала під окупацією військ російської федерації, що на думку відповідача, є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, колегія суддів не визнає прийнятними. Так, ведення бойових дій та окупація військами рф частини території Київської області протягом періоду з 24 лютого 2022 року по квітень 2022 року є загальновідомим фактом. Однак, територія, на якій розташовані приміщення відповідача, звільнено на початку квітня 2022 року. Позивач стверджував, що ПП « Автомагістраль» відновило свою роботу одразу після звільнення цих територій. Доказів на спростування даної обставини відповідач не надав. Сертифікат Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України, та який був би підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань щодо своєчасної виплати заробітної плати, суду також не надано. Рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку не оскаржується, відтак не є предметом апеляційного розгляду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на наведене, наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині у відповідності до положень пунктів 2-4 частини 1 статті 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову у цій частині. Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно із частиною 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а позивач в силу Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то із відповідача в дохід держави підлягають стягненню судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у зв`язку із зверненням до суду у розмірі 540,38 грн. Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з ПП «Автомагістраль» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1049,17 грн. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Масляніцина Віктора Івановича задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з Приватного підприємства «Автомагістраль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20 000 грн (вказана сума визначена без врахування податків та обов`язкових платежів). У задоволенні решти позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 березня 2024 року в частині стягнення судового збору змінити. Стягнути з Приватного підприємства «Автомагістраль» в дохід держави 540,38 грн судового збору за подання позовної заяви. Стягнути з Приватного підприємства «Автомагістраль» на користь ОСОБА_1 1049,17 грн за подання апеляційної скарги. У решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді