Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/8010/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 травня 2024 року м. Рівне Справа № 569/8010/23 Провадження № 22-ц/4815/225/24 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді : Гордійчук С. О., суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк» відповідач: ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Цимбал А.А. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 листопада 2023 року, ухваленого в складі судді Бучко Т.М., дата складання повного тексту рішення 24 листопада 2023 року, у справі №569/8010/23 в с т а н о в и в : У травні 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту на підставі ст. 625 ЦК України. Позов обґрунтований тим, що 08 жовтня 2008 року АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ«Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «СенсБанк» уклало кредитний договір № 387ІЖ з ОСОБА_1 . Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором. У зв`язку з невиконанням Боржником свого обов`язку зі сплати кредиту рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 серпня 2013 року у справі позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 371454,30 грн заборгованості, а також витрати, пов`язані з розглядом справи в третейському суді в сумі 4114,54 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року у справі № 755/7934/14-ц видано виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 серпня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким стягнути з ОСОБА_1 371454,30 грн на користь ПАТ «Укрсоцбанк», а також витрати, пов`язані з розглядом справи в третейському суді в сумі 4114,54 грн. Таким чином, в результаті не виконання умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 23 лютого 2022 року становить 263347,78 грн та складається з: суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість 54576,02 грн та суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 208771,76 грн. Просило стягнути з відповідача заборгованість в 263347,78 грн, а також судові витрати. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 листопада 2023 року позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс банк" заборгованість, розраховану на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 387 ІЖ від 08 жовтня 2008 року, в сумі 240401 (двісті сорок тисяч чотириста одна) грн 11 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" 3594 (три тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) грн 70 коп у відшкодування судових витрат. В апеляційній скарзі представник відповідача посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки стосовно повідомлення відповідача щодо зміни організаційно-правової форми, реквізитів, реорганізації, тощо починаючи з 15.10.2019 року. Крім того, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували часткове виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором , їх суми та дати перерахувань внаслідок чого неможливо об`єктивно оцінити правомірність заявлених вимог. Зазначає, що судом не враховано, що строк позовної давності сплив 15.10.2022. Судом першої інстанції безпідставно визначено дату початку перебігу нарахування заборгованості за ч.2 ст.625 ЦК України 12.03.2017 року в той час як останній день для подачі позовної заяви був 11.03.2020. Вказує, що грошове зобов`язання відповідача не підлягає індексації, оскільки договір позики між сторонами укладений в іноземній валюті. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що в апеляційному порядку оскаржується ухвала про повернення позовної заяви позивачеві (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України), розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду таким вимогам в повній мірі не відповідає. Судом встановлено, що 08 жовтня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 387 ІЖ за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 38281,00 доларів США зі сплатою 15% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 07 жовтня 2028року. 15 квітня 2009 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору кредиту № 387 ІЖ від 08 жовтня 2008 року, якою погодили новий порядок погашення кредиту (суму щомісячних платежів) із кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 07 жовтня 2028 року (включно). В додатковій угоді № 2 про внесення змін до договору кредиту № 387 ІЖ від 08 жовтня 2008 року, укладеній між сторонами 11 лютого 2010 року, у зв`язку із укладенням 01 липня 2009 року між кредитором та Державною спеціалізованою фінансовою установою «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» додаткової угоди до договору про співпрацю № 65 від 25 серпня 2004 року, додаток № 1 договору викладено в новій редакції. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 серпня 2013 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 371454,30 грн заборгованості, а також витрати, пов`язані з розглядом справи в третейському суді в сумі 4114,54 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року у справі № 755/7934/14-ц задоволено заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа, видано виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 серпня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким стягнути з ОСОБА_1 371454,30 грн на користь ПАТ «Укрсоцбанк», а також витрати, пов`язані з розглядом справи в третейському суді в сумі 4114,54 грн. 27 лютого 2015 року, 27 березня 2015 року та 11 грудня 2015 року ОСОБА_1 на рахунок ПАТ «Укрсоцбанк» сплатила по 1000 грн кожним платежем, що підтверджується квитанціями № FJB1505873300013 від 27 лютого 2015 року, № FJB1508673300008 від 27 березня 2015 року та № FJB1534573300008 від 11 грудня 2015 року із призначенням платежі «Внесення заборгованості по кредиту згідно виконавчого листа № 755/7934/14-ц, виданого 30.04.2014 Дніпровським районним судом м. Києва за рішенням Третейського суду». Отже, рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 серпня 2013 року виконано частково. За розрахунком вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором № 387 ІЖ від 08 жовтня 2008 року за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, 3 % річних на суму заборгованості 367058,15 грн становлять 54576,02 грн, інфляційні витрати - 208771,76 грн. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Відповідно до частини 1 статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Такі правові висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц. Як вбачається з висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову. Правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625цього Кодексу за увесь час прострочення. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Відповідні правові позиції висловлено Верховним Судом у постановах Великої Палати від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18, від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19, від 18 січня 2023 року у справі № 524/4102/19, від 26 квітня 2023 року у справі № 462/109/21. У справі, що переглядається, банк звернувся до суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 рішення третейського суду про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, на виконання якого Дніпровським районним судом м. Києва 30 квітня 2014 року видано виконавчий лист № 755/7934/14-ц. З інформації з відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 138001 від 31 травня 2023 року, убачається, що у відділі перебували виконавчі провадження № 4386673 та № 59908943 з примусового виконання виконавчого листа № 755/7934/14-ц, виданого 30 квітня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту в сумі 371454,30 грн, третейського збору в розмірі 4114,54 грн та судового збору в розмірі 243,60 грн. 16 квітня 2018 року державним виконавцем у ВП № 4386673 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», 30 грудня 2022 року державним виконавцем у ВП № 59908943 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». 28 березня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Ярмошевич Н.О. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 71404390 з виконання виконавчого листа №755/7934/14-ц, виданого 30 квітня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту в сумі 371454,30 грн, третейського збору в розмірі 4114,54 грн та судового збору в розмірі 243,60 грн. Відомості щодо виконання боржником рішення суду та стягнення заборгованості відсутні. Разом з тим, відповідач також не надав суду відомостей про виконання рішення третейського суду про стягнення з неї заборгованості та не спростувала наявність заборгованості за кредитним договором у розмірі 364058,13 грн. З ухваленням рішення про стягнення заборгованості кредитне зобов`язання не припинилось, та невиконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, яке має наслідком відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України. Відповідачем не виконано рішення, яким стягнуто заборгованість в гривні, тобто валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість також є правомірним. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача коштів на підставі статті 625 ЦК України. Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо неправомірного нарахування кредитором 3% річних та інфляційних втрат за період з 12 березня 2017 року до 04.05.2020 року та вбачає підстави для зміни заочного рішення суду, виходячи з наступного. Встановлено, що у спірних правовідносинах мало місце невиконання боржником грошового зобов`язання, яке є триваючим правопорушенням, проте право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Пунктом 15 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Тобто, закон звільняє боржника саме від сплати неустойки на вказаний період. У той же час, платежі компенсаційного характеру, встановлені статтею 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання - інфляційні, а також 3% річних від простроченої суми, не є неустойкою, та звільнення від таких заходів відповідальності законом не передбачено. Убачається, що АТ «Сенс Банк» пред`явило позов 04 травня 2023 року. За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 04 травня 2020 року (дата за 3 роки до дати звернення із позовом) по 23 лютого 2022 року (дата, якою позивач обмежив свою вимогу в межах розгляду даної справи). Перевіривши розрахунки позивача за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», у межах вказаного періоду, колегія суддів встановила, що за період з 04 травня 2020 року по 23 лютого 2022 року на кредитну заборгованість у розмірі 364058,13 грн три відсотки річних становлять 19759,04 (дев`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять) гривні 04 копійок та 62325 (шістдесят дві тисячі триста двадцять п`ять) гривні 71 копійок - інфляційних витрат. На підставі викладеного рішення суду першої інстанції підлягає зміні зі зменшенням суми стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованості, розрахованої на підставі частини 2статті 625 ЦК України, з 240401,11 грн до 82084,75 грн за період з 04 травня 2020 року по 23 лютого 2022 року, з яких 19759,04 грн 3% річних та 62325,71 грн - інфляційні втрати. В іншій частині, а саме за період з 12 березня 2017 року по 4 травня 2020 року, позовні вимоги банку задоволенню не підлягають. Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, суму судового збору, що підлягає стягненню на користь банку за подання позову, слід зменшити з 3594,70 грн до 1231,28 грн, адже позов задоволено на 31,17% (3950,22 * 31,17%). Апеляційну скаргу задоволено відповідно на 68,83 %, тому з банку на його користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4078,40 грн (5925,33*68,83%). Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381 - 384,389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Цимбал А.А. задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 листопада 2023 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс банк" заборгованість, розрахованої на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 387 ІЖ від 08 жовтня 2008 року з 240401 (двісті сорок тисяч чотириста одна) грн 11 коп. до 82084 (вісімдесят дві тисячі вісімдесят чотири) гривні 75 копійок та витрат по сплаті судового збору з 3594,70 грн до 1231,28 грн . Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 4078,40 грн судового збору за подачу апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 23 травня 2024 року Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Хилевич С.В.