Постанова 4872 № 915/19/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2024 року м. ОдесаСправа № 915/19/22 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богацької Н.С. суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «Сідкорн» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2023, ухвалене суддею Ковалем С.М., м. Миколаїв, повний текст складено 09.01.2024 у справі № 915/19/22 за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до відповідача: Приватного підприємства «Сідкорн» про: стягнення 61440,15 грн, ВСТАНОВИВ: У січні 2022 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі ПрАТ «СК «АРКС», Страхова компанія) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства «Сідкорн» (далі ПП «Сідкорн»), в якому просило суд стягнути з останнього 61440,15 грн. Позов мотивований наступним. 12.02.2021 транспортний засіб «Toyota C-HR», державний номерний знак: НОМЕР_1 , що належить ПП «Сідкорн», під керуванням водія ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ), здійснив зіткнення з автомобілем «Mersedes-Benz GLS 450», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ), внаслідок чого відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП), в результаті якої було пошкоджено транспортний засіб «Mersedes-Benz GLS 450». При цьому, транспортний засіб «Mersedes-Benz GLS 450», державний номерний знак НОМЕР_2 , належить ОСОБА_2 на праві власності та був застрахований на підставі укладеного 03.11.2020 з Страховою компанією договору добровільного страхування наземного транспорту. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2021 у справі № 752/6445/21, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 27.07.2021, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Страховою компанією було сплачено страхове відшкодування у загальній сумі 61440,15 грн, яку позивач просить стягнути з ПП «Сідкорн», як власника транспортного засобу «Toyota C-HR», державний номерний знак: НОМЕР_1 , та як особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначав про те, що позивачем не доведено обґрунтованості суми страхового відшкодування, а також про те, що водій ОСОБА_1 не є його працівником. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2023 у справі № 915/19/22 позов Страхової компанії задоволено повністю, стягнуто з ПП «Сідкорн» на її користь 61440,15 грн страхового відшкодування, а також 2270 грн судового збору. Місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що відповідач, заперечуючи проти наявності трудових відносин між водієм ОСОБА_1 , не надав пояснень, на яких саме підставах ОСОБА_1 керував транспортним засобом, який належить на праві власності ПП «Сідкорн», як і не надав будь-яких доказів неправомірного заволодіння ОСОБА_1 цим транспортним засобом. Вказаний автомобіль на момент ДТП знаходився у сфері фактичного господарського впливу ПП «Сідкорн» та не вибував з його володіння. Отже відповідач, як власник транспортного засобу, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, в силу положень статей 1187, 1194 ЦК України, зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати на виплату страхового відшкодування. Не погодившись з рішенням суду, ПП «Сідкорн» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що позивачем не доведено обґрунтованості суми страхового відшкодування, а також про те, що водій ОСОБА_1 не є його працівником. Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи № 915/19/22, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з Господарського суду Миколаївської області. 16.02.2024 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 за апеляційною скаргою ПП «Сідкорн» відкрито апеляційне провадження, вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження, без повідомлення, виклику учасників справи, встановлено позивачу строк до 11.03.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань. 26.02.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про її безпідставність та необґрунтованість, зокрема, що саме відповідач, як власник транспортного засобу, має відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а також про те, що відповідачем не надано жодного контррозрахунку, який би підтверджував інший розмір збитків. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу ПП «Сідкорн» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2023 у справі № 915/19/22 поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України, у розумний строк. Одночасно запропоновано ПП «Сідкорн» у строк до 19.04.2024 надати Південно-західному апеляційному господарському суду письмові пояснення з приводу підстав надання ОСОБА_1 права користування транспортним засобом «Toyota C-HR», державний номерний знак: НОМЕР_1 , що належить ПП «Сідкорн», з урахуванням вимог ст. 170 ГПК України. 19.04.2024 від ПП «Сідкорн» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач вкотре наголосив, що ОСОБА_1 не є і на момент вчинення ДТП не був працівником ПП «Сідкорн», на підтвердження чого в матеріалах цієї справи є Форма № 25ДР, надана ГУ ДПС у м. Києві листом від 07.06.2023 за вих. № 17715/5/26-15-12-06-09сі на виконання вимог ухвали Господарського суду Миколаївської області від 23.05.2023. ДТП вчинене у м. Києві, де ПП «Сідкорн» не веде господарської діяльності. Під час ДТП ОСОБА_1 не виконував жодних доручень ПП «Сідкорн» і використовував автомобіль виключно у своїх власних цілях. ОСОБА_1 використовував транспортний засіб у відповідності п. 2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306. Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило. Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03.11.2020 між Страховою компанією та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 139а0кл, за умовами якого було застраховано транспортний засіб «Mersedes-Benz GLS 450», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 на праві власності. Термін дії договору з 03.11.2020 до 02.11.2021. 12.02.2021 у м. Києві, транспортний засіб «Toyota C-HR», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , здійснив зіткнення з автомобілем «Mersedes-Benz GLS 450», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого відбулась ДТП, в результаті якої було пошкоджено транспортний засіб «Mersedes-Benz GLS 450». Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2021 у справі № 752/6445/21, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 27.07.2021, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Вищевказаною постановою встановлено, що 12.02.2021 о 14 год. 03 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Toyota C-HR», н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по площі Амурській у напрямку вул. Васильківської у м. Києві, не врахував безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом «Mercedes-Benz GLS 450», н.з. НОМЕР_2 , який зупинився попереду. На підтвердження обґрунтованості суми страхового відшкодування позивачем надано суду: рахунки (СТО) від 01.03.2021 на суму 45717,22 грн (а.с. 26) та від 11.05.2021 на суму 15722,93 грн (а.с. 31); розрахунки страхового відшкодування на суму 45717 грн (а.с. 27) та на суму 15722,93 грн (а.с. 33); страхові акти № ARX 2732258 від 03.03.2021 (а.с. 28) та № ARX 2785944 від 28.05.2021 (а.с. 32). Страховою компанією було сплачено страхове відшкодування у загальній сумі 61440,15 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 04.03.2021 № 75763 та від 02.06.2021 № 785305 (а.с. 29, 34). Позивач надіслав відповідачу, як власнику транспортного засобу, претензію (вих.0002975/ІНС від 04.06.2021) про відшкодування завданої шкоди (а.с. 35), яка залишилась без відповіді та задоволення. На переконання позивача, оскільки відповідач є власником джерела підвищеної небезпеки, він має відшкодувати понесені позивачем витрати зі сплати суми страхового відшкодування. Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Стаття 22 ЦК України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Частиною 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України). З аналізу змісту Глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативного захистити свої права та інтереси. Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові (службові) обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Тлумачення ч. 1 ст. 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювання шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17. За змістом ч. 1 ст. 73, ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Враховуючи предмет та підстави заявленого позову, а також заперечення відповідача проти його задоволення, колегія суддів зазначає, що на позивача у даному випадку покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами той факт, що винний у скоєнні ДТП водій, а саме ОСОБА_1 , перебував з ПП «Сідкорн» у трудових відносинах та заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Водночас, наявні матеріли справи не містять жодних належних, допустимих, вірогідних доказів, які б прямо чи опосередковано свідчили про перебування водія ОСОБА_1 з ПП «Сідкорн» у трудових відносинах. Більш-того, саме з метою з`ясування цих обставин, ухвалами суду від 23.05.2023 та 08.06.2023 було витребувано у Головного управлінні ДПС у місті Києві, інформацію про реєстраційний номер облікової карти платника податків, працевлаштування, роботодавця та отримані доходи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) у період з 01.01.2021 по 28.12.2021, і згідно відповіді Головного управлінні ДПС у місті Києві від 07.06.2023 за період з I кварталу 2021 по IV квартал 2021 року ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з відповідачем. Наведене виключає можливість покладення на відповідача обов`язку відповідно до ст. 1172 ЦК України відшкодувати шкоду, завдану водієм ОСОБА_1 , та ст. 1187 ЦК України відшкодувати шкоду, як власником джерела підвищеної небезпеки. Щодо посилання суду першої інстанції на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 01.11.2021 у справі № 920/343/20, колегія суддів зазначає, що у вказаній справі (№ 920/343/20), на відміну від справи, що переглядається, суди задовольнити позов Страхової компанії саме у зв`язку з доведеністю того факту, що на момент вчинення ДТП, винна особа перебувала у трудових відносинах з відповідачем і керувала транспортним засобом, у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків. З огляду на те, що позов поданий до неналежного відповідача, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні такого позову, колегія суддів не надає оцінку доводам відповідача щодо недоведеності позивачем обґрунтованості суми страхового відшкодування. Пунктом 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підстави для часткового скасування судового рішення визначені статтею 277 ГПК України, відповідно до якої такими підставами є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття в нового рішення про відмову у задоволенні позову. Пунктом 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Сідкорн» задовольнити. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2023 у справі № 915/19/22 скасувати. У задоволенні позову відмовити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь Приватного підприємства «Сідкорн» 2724 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя Н.С. Богацька Судді Г.І. Діброва Н.М. Принцевська