Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/8858/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/8858/23 Перша інстанція: суддя Хом`якова В.В., повний текст судового рішення складено 30.01.2024, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 24 квітня 2023 року Академія Державної пенітенціарної служби звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд: - стягнути з ОСОБА_1 на користь Академії Державної пенітенціарної служби витрати, пов`язані з утриманням його в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 110 370 грн.; - стягнути з ОСОБА_1 на користь Академії Державної пенітенціарної служби понесені судові витрати в сумі 2684,00 грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби України № 252/ОД від 22.07.2017 року ОСОБА_1 15.08.2017 року був зарахований курсантом першого курсу денної форми навчання Академії Державної пенітенціарної служби. 27 квітня 2018 року між Академією Державної пенітенціарної служби, Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (замовником) з другої сторони та відповідачем з третьої сторони укладено контракт № 380 про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України. З 15.08.2017 року по 18.06.2021 року відповідач за рахунок коштів державного бюджету перебував у період навчання на грошовому, продовольчому, речовому, медичному забезпеченні, був забезпечений житлом із наданням відповідних комунальних послуг. Відповідно до наказу Академії № 97/ОС від 17.06.2021 року ОСОБА_1 присвоєно ступінь вищої освіти «бакалавр» та видано диплом про освіту. Після здобуття вищої освіти, відповідно до умов контракту, відповідач був направлений для подальшого проходження служби до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)», відповідача призначено на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Одеська виправна колонія (№14)». У лютому 2023 року відповідач звільнився зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням. Академію про звільнення відповідача повідомлено керівництвом Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» письмово листом вих. №1/8/1-754 від 27.02.2023. Відповідно до умов Контракту, відповідач навчався в Академії на денній формі навчання за рахунок коштів державного бюджету та зобов`язувався після закінчення навчання прибути до місця призначення в строк, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за відповідною посадою; у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» в повному обсязі за весь період його фактичного навчання. В добровільному порядку відповідач не відшкодував витрати, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Представник відповідача, посилався на приписи Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261 (далі Порядок № 261), який визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі, зокрема, звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Згідно з п.9 Порядку № 261 стягнення суми витрат припиняється в разі: поновлення на навчанні особи, що була відрахована з вищого навчального закладу; повторного прийняття особи на службу в поліцію. Якщо таке поновлення здійснено після відкриття виконавчого провадження щодо відшкодування витрат, стягнення їх суми припиняється на підставі вимоги стягувача. Відповідач не заперечує факту звільнення зі служби в Державній установі «Одеська виправна колонія» (№ 14) 28.02.2023 року. Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Одеській області від 25.04.2023 року за №34 виданої рядовому поліції ОСОБА_1 , про те, шо він дійсно працює в Головному управлінні Національної поліції в Одеські області з 06.03.2023 року по теперішній час. Таким чином, ОСОБА_1 на час розгляду судом справи проходить службу в поліції, яка є рівнозначною службі в Державній кримінально-виконавчій службі України, а тому правові підстави для стягнення витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, відсутні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року адміністративний позов Академії Державної пенітенціарної служби - задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_1 ) на користь Академії Державної пенітенціарної служби (код ЄДРПОУ 08571788) витрати пов`язані з утриманням в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 110 370,00 грн. (сто десять тисяч триста сімдесят грн. 00 коп.) Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби України №9 252/ОД від 22.07.2017 ОСОБА_1 з 15.08.2017 року був зарахований курсантом першого курсу денної форми навчання Академії Державної пенітенціарної служби. 27 квітня 2018 року між Академією Державної пенітенціарної служби (виконавцем) з однієї сторони, південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (замовником) з другої сторони та відповідачем з третьої сторони укладено контракт № 380 про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України. Згідно з умовами зазначеного контракту (п.3 розділ ІІ), відповідач навчався в Академії на денній формі навчання за рахунок коштів державного бюджету та зобов`язувався після закінчення навчання прибути до місця призначення в строк, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за відповідною посадою; у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» в повному обсязі за весь період її фактичного навчання. Відповідно до абз.7 п. 1 Контракту Академія зобов`язана проводити претензійно-позовну діяльність у справах про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням відповідача у закладі вищої освіти. З 15.08.2017 року по 18.06.2021 року відповідач за рахунок коштів державного бюджету перебував у період навчання на грошовому, продовольчому, речовому, медичному забезпеченні, була забезпечена житлом із наданням відповідних комунальних послуг. Відповідно до наказу Академії № 97/ОС від 17.06.2021 року відповідачу присвоєно ступінь вищої освіти «бакалавр» та видано диплом про освіту. Після здобуття вищої освіти, відповідно до умов контракту, ОСОБА_1 був направлений для подальшого проходження служби до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)». Згідно наказу №70/ОС-21 від 22.06.2021 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Одеська виправна колонія (№14)». Відповідно до наказу начальника Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» №17/ОС-23 від 28.02.2023 відповідача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Академію про звільнення відповідача повідомлено керівництвом Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» письмово листом вих. №1/8/1-754 від 27.02.2023. Оскільки відповідач навчався в Академії на денній формі навчання за рахунок коштів державного бюджету та зобов`язувався після закінчення навчання прибути до місця призначення в строк, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за відповідною посадою; у разі звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в повному обсязі за весь період його фактичного навчання, що передбачено в п. 3 розділу ІІ контракту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують МВС витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Як передбачено приписами частини п`ятої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється у судовому порядку. Постановою Кабінету Міністрів України №261 від 12.04.2017 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №261), який визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі, зокрема, дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Пунктом 2 Порядку №261 визначено, що витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. Положеннями пункту 3 Порядку №261, зокрема, визначено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв. На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи. Пунктами 4, 5 Порядку №261 визначено, що витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання. Після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів. Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи. У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася. З приписів пункту 8 Порядку №261 слідує, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа. Приймаючи у цій справі рішення, суд першої інстанції зробив висновок, що наведеними нормами чинного законодавства України, як і умовами контракту, передбачено обов`язок відповідача відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в Академії Державної пенітенціарної служби, оскільки відповідач звільнився зі служби, хоча відповідно статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» мав би після закінчення навчання відпрацювати три роки в поліції, і добровільно витрати відшкодовував. Також суд першої інстанції пославшись пункт 9 Порядку №261, зазначив, що законних підстав для припинення стягнення суми витрат не існує, оскільки відповідач не поновлювався на навчанні і повторно на службу в поліцію не приймався. Такий висновок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вважає помилковим. Зокрема, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу начальника Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» від 28.02.2023 №17/ОС-23 на підставі поданого рапорту відповідача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Разом з тим, з 06.03.2023 року ОСОБА_1 працює в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області, що підтверджено довідкою за № 34 від 25.04.2023 року (а.с.38) Відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України від 23.06.2005 року №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Тобто, рівнозначною службі в Державній кримінально-виконавчій службі України є служба в поліції. Отже, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає таким, що заслуговує уваги і зазначає, що оскільки ОСОБА_1 проходить службу в органах поліції, відповідач не є таким, що відмовився від того, щоб відпрацювати три роки в поліції після отримання освіти. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року в справі «Вассерман проти Росії» вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Також Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. При цьому, колегія суддів також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції» (Bellet V., France, рішення від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94), в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Крім того, надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, колегія суддів наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Статтею 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не повно встановлені обставини у справі, через що неправильно вирішив справу за суттю вимог, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Керуючись статтями 308, 309, 311, 313, 315, 317, 321. 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року скасувати, прийняти у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька