Постанова 4851 № 582/113/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2024 р.Справа № 582/113/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєнко О.О., вул. Академічна, 13, м. Суми, Сумська, 40030, повний текст складено 15.04.24 року по справі № 582/113/24 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу №2 роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області лейтенанта поліції Хлібченко Марини Іванівни , Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Сумській області про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Сумській області, Інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області лейтенанта поліції Хлібченко Марини Іванівни, в якому просив: - визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 49646 від 15 січня 2024 року, складену відносно нього за ч. 1 ст. 122 КУпАП; - зобов`язати службових осіб Управління патрульної поліції в Сумській області видалити із Інтегрованої інформаційно-пошукової системи МВС України дані про вчинення 15.01.2024 ним адміністративного правопорушення. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15.04.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15.04.2024 та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №491646 від 15.01.2024 за ч. 1 ст. 122 КУпАП є незаконною, а фіксація вчинення адміністративного правопорушення не підтверджує правомірність накладення адміністративного стягнення та не є належним доказом по справі. Також зазначає, що інспектором поліції не було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених ст. 268 КУпАП при розгляді справи. Відповідач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Сумській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Представник позивача подав до суду клопотання про проведення розгляду справи за відсутності його та позивача. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що постановою серії БАД №491646 від 15.01.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. Відповідно до змісту постанови 15.01.2024 позивач здійснював керування транспортним засобом Cadillac XT4 ВМ 1054 ЕІ у с. Симонівка, вул. Сумська, буд. 14, Сумський район, Сумська область рухався в населеному пункті зі швидкістю 77 км/год., що на 27 км. перевищує допустиму норму, що зафіксовано на прилад вимірювання швидкості TruCAM ТС 008384, чим порушив п. п. 12.4 ПДР України. За такі дії передбачена відповідальність за ст. 122 ч. 2 КУпАП. Додатком до постанови вказано відеозапис. Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо здійснення відеофіксації порушень Правил дорожнього руху були здійсненні з дотриманням вимог закону щодо обов`язкового розміщення інформації щодо здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Частиною 5 ст. 14 Закону України Про дорожній рух встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року 1306. Згідно з пунктом 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно з п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год. Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Так, відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Згідно з ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Стаття 251 КУпАП вказує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" (надалі - Закон № 580-VIII, в редакції на час винесення спірної постанови), поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів. Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. Положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення. Судовим розглядом встановлено, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, зафіксований відповідачем на лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 ТС008384 на автодорозі Н-07 Київ - Суми-Юнаківка на ділянці дороги в межах населеного пункту с. Симонівка Сумського району Сумської області. На підтвердження зазначених обставин відповідачем надано відеозапис та фотознімок, здійснений сертифікованим приладом TruCAM LTI 20/20 ТС008384, на якому зафіксовано, що автомобіль позивача рухався зі швидкістю 77 км/год при максимально дозволеній швидкості 50 км/год. Із матеріалів справи встановлено, що на автодорозі Н-07 Київ - Суми-Юнаківка на ділянці дорони км. 280-285 (в межах населеного пункту с. Симонівка Сумського району Сумської області) в обох напрямках встановлено дорожні знаки 5.70 «Фото-,відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» з табличками «7.2.1 Зона дії (5км)», про що свідчить повідомлення Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області. З оскаржуваної постанови вбачається, що остання містить посилання на відповідний технічних засіб, а саме вказано, що вимір проводився приладом TruCAM LTI 20/20 ТС008384. Так, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20, зареєстрований в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ197-12, затверджений сертифікатом № UA-MI/1-2903-2012, виданим Міністерством економічного розвитку і торгівлі України 29.08.2012 року. Всі прилади, що використовуються працівниками патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05.04.2012 № 437 і становить 1 рік. В подальшому наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 № 1362 внесені зміни до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, а саме: згідно з п. 1 виключені з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки певні типи засобів вимірювальної техніки, внесені до нього за відповідними номерами, зокрема У3197-12. Однак, засоби вимірювальної техніки, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Так, відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/29284, виданого ДП «Укрметртестстандарт» 07.11.2023 з терміном дії до 07.11.2024, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів «TruCam LTI 20/20 № ТС008384» відповідає вимогам технічної документації на вимірювач. Отже, прилад TruCam LTI 20/20 № ТС008384 пройшов повірку у встановленому законом порядку, за результатами якої було визнано його відповідність вимогам технічного регламенту, а відтак, є дозволеним до використання на території України. Крім того, судова колегія звертає увагу, що швидкість 77 км/год транспортного засобу зафіксованого відеозаписом з приладу TruCam LTI 20/20 № ТС008384, 15.01.2024 о 09:07 год. в с. Симонівка підтверджується фотокарткою, що міститься на диску (а.с.35) з назвою файлу (photo_2024-02-14_18-42-23), що спростовує доводи апелянта про відсутність часу проведення та швидкості його транспортного засобу, а факт керування транспортним засобом позивачем не заперечувався, а ні в ході розгляду справи відповідачем, а ні в суді першої інстанції. Із матеріалів справи встановлено, що на автодорозі Н-07 Київ - Суми-Юнаківка на ділянці дороги км. 280-285 (в межах населеного пункту с. Симонівка Сумського району Сумської області) в обох напрямках встановлено дорожні знаки 5.70 «Фото-,відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» з табличками «7.2.1 Зона дії (5км)», про що свідчить повідомлення Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Сумській області. Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що керування позивачем транспортним засобом зі швидкістю 77 км/год. підтверджено належними та допустимими доказами. Спірним під час судового розгляду справи було питання дотримання інспектором патрульної поліції процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності в частині забезпечення права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на правовий захист. Згідно зі ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до частини першої статті 271 КУпАП, у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України. Зі змісту дослідженого відеозапису вбачається, що інспектор після зупинки транспортного засобу позивача роз`яснив позивачеві його права, у тому числі право на правову допомогу. Позивач під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не заявляв клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю отримання правової допомоги. Лише після того, як постанова була складана та надана для ознайомлення позивачеві, він повідомив інспектору про порушення його права на правову допомогу. Приведені обставини вказують, що у діях інспектора не вбачається порушень вимог законодавства щодо незабезпечення прав позивача під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо здійснення відеофіксації порушень Правил дорожнього руху були здійсненні з дотриманням вимог закону щодо обов`язкового розміщення інформації щодо здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова про адміністративне правопорушення серії БАД № 49646 від 15.01.2024 року є правомірною, а підстави для її скасування відсутні. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15.04.2024 по справі № 582/113/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич