Постанова Житомирський апеляційний суд № 293/57/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №293/57/24 Головуючий у 1-й інст. Лось Л. В. Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2024 року м.Житомир Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., за участі: захисника - адвоката Паламар К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката Паламар Катерини Ігорівни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2024 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Постановою Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн. Згідно з постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 07 січня 2024 року о 23-05 год в смт Черняхів по вул. Підварська 8, керував автомобілем ВАЗ 21093, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: зіниці очей, що не реагують на світло, затримка мови. Від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку відмовився на нагрудний відеореєстратор поліцейського, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись із вказаною постановою судді місцевого суду, адвокат Паламар К.І. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову скасувати, провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи. Зокрема зазначила, що матеріали справи не містять доказів порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, які б стали підставою для законної зупинки автомобіля працівниками поліції, тому подальші процесуальні дії поліцейських та складені процесуальні документи незаконні. Також, зазначені ознаки (зіниці очей не реагують на світло та затяжна мова) не відповідають ознакам наркотичного сп`яніння. Натомість поведінка ОСОБА_1 була адекватною та відповідала обстановці. Адвокат вказала на розбіжність у часі видачі направлення на огляд (23-12 год) та оголошення ознак сп`яніння водія (23-20 год), що суперечить вимогам Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення працівниками поліції, а запис з портативного реєстратора не є безперервним. У матеріалах справи відсутні докази відмови ОСОБА_1 на пропозицію пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння, водія не було відсторонено від керування транспортним засобом, а акт огляду водія на стан сп`яніння не складався. Крім того, зауважила, що ОСОБА_1 проходить службу у 3-й штурмовій бригаді на посаді водія. Під час виконання бойового завдання отримав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, акубаротравму у вигляді церебрастенічного синдрому, мав оперативне втручання, проходив лікування, систематично вживає лікарські препарати. Безпідставне позбавлення його права керування, на думку адвоката, негативно вплине на виконання ним службових обов`язків та обороноздатність країни. На думку адвоката, у діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, а вина у вчиненні даного адміністративного правопорушення недоведена. Одночасно адвокат Паламар К.І. просила поновити строк на апеляційне оскарження посилаючись на те, що 28 лютого 2024 року було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, копію постанови направлено на її електронну адресу 04 березня 2024 року, апеляційну скаргу вперше вона подала до суду першої інстанції 12 березня 2024 року, яку постановою Житомирського апеляційного суду від 20 березня 2024 року повернуто особі, яка її подала. Апеляційну скаргу повторно подала 27 березня 2024 року. На підставі викладеного вважає, що має право на поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду. Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, у зв`язку з тим, що доводи адвоката щодо поважності причини пропуску строку узгоджуються із матеріалами справи, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення адвоката Паламар К.І., яка апеляційну скаргу підтримала, доходжу наступного висновку. Частиною 2 статті 268 КУпАП не передбачено обов`язкової участі особи, яка притягається до відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП. Нормами чинного КУпАП не передбачено можливості зупинення строків накладення адміністративного стягнення, а сплив такого строку навіть за наявності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення є безумовною підставою для закриття провадження у справі. При цьому, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не позбавлена можливості подавати письмові пояснення щодо обставин справи, подавати докази та залучити захисника для представництва та захисту її інтересів підчас розгляду справи в суді. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини кожна особа має право на розгляд її справи упродовж розумного строку судом встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї обвинувачення. Тому, розгляд даної справи без невиправданої затримки не буде відповідати інтересам особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу у відсутності ОСОБА_1 та не вбачає підстав для зупинення провадження у справі. Відповідно до вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах. Проте вищевказані вимоги закону суддею місцевого суду дотримані не були і висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, наведених у постанові, не підтверджується доказами. Як на доказ винуватості ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції послався на обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 171850 від 07 січня 2024 року; постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 320270 від 07 січня 2024 року про накладення на ОСОБА_1 стягнення за ч. 2 ст. 122 КУпАП у розмірі 510 грн; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в обласному наркологічному диспансері відмовився; розписку про роз`яснення прав та обов`язків, передбачених статтями 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП; відеозаписом події. Вказані докази апеляційний суд не може визнати належними, допустимими, достовірними та такими, які узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і які свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного проступку, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, виходячи з наступного. Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги в частині відсутності в матеріалах справи доказів правомірності зупинки транспортного засобу ВАЗ 21093, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Так, відповідно до змісту ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», визначено вичерпний перелік ознак, на підставі яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, а також зазначено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Як вбачається з матеріалів справи, працівниками поліції не було задокументовано, обґрунтовано та доведено належними і допустимими доказами причини законної зупинки ОСОБА_1 за кермом автомобіля ВАЗ 21093, д.н.з. НОМЕР_1 , а також порушення водієм таких положень Правил дорожнього руху чи інших нормативно-правових актів, чинних під час дії воєнного часу, які б відповідно до зазначених вимог закону давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього. Не містять таких доказів і наявні у справі відеозаписи з камер поліцейських. Згідно відеозапису з реєстратора службового автомобіля патрульної поліції, вони розпочинають рух за транспортним засобом при зміні його руху ліворуч із увімкненим відповідним покажчиком повороту о 22-58 год 07 січня 2024 року, номер якого встановити неможливо, у зв`язку з темною порою доби. Після повороту автомобіля праворуч із відповідним покажчиком повороту, працівники поліції вмикають проблискові маячки та під`їзжають до зупиненого авто ВАЗ. Встановивши особу водія ВАЗ 21093, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 оголошують про порушення ним п. 9.2.б ПДР із роз`ясненням його прав та обов`язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. У салоні службового автомобіля працівники поліції оголосили водію підозру на стан наркотичного сп`яніння у зв`язку із «нереагуючими на світло зіницями очей», на пропозицію поліцейського з приводу проходження водієм огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі, ОСОБА_1 заперечив та відмовився, повідомлений про складання щодо нього протоколу за відмову від проходження огляду на визначення стану сп`яніння. Складені процесуальні документ ОСОБА_1 підписав, у графі пояснення у протоколі зазначив, що погоджується із відстороненням від подальшого керування транспортним засобом, про що його повідомив працівник поліції. Відповідно до змісту статті ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», визначено вичерпний перелік ознак, на підставі яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, а також зазначено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Як вбачається з матеріалів справи та відеозаписів з фіксацією обставин події, працівниками поліції не було задокументовано, обґрунтовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм ОСОБА_1 таких положень Правил дорожнього руху чи інших нормативно-правових актів, чинних під час дії воєнного часу, які б відповідно до зазначених вимог закону давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього. Не усуває цих суперечностей відеозапис події та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП, що міститься в матеріалах справи. З відеозапису з портативних камер працівників поліції вбачається, що патрульний автомобіль почав рух і лише при під`їзді до стоячого автомобіля, були увімкнені проблискові маячки синього та червоного кольору, інші автомобілі на дорозі відсутні, тобто відеоматеріали не узгоджуються із оголошеною працівниками поліції причиною зупинки. За таких обставин суд вважає, що водієм ОСОБА_1 не допущено порушень Правил дорожнього руху, чи інших дій, за які його транспортний засіб слід було зупинити, у зв`язку із чим, та за сукупністю з іншими обставинами, у даному конкретному випадку складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. В п. 39 Рішення ЄСПЛ «Лучанінова проти України» Суд зробив висновок, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушив заявник у зазначеній справі, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням, Суд вважає, що провадження, про яке йдеться (справа про адміністративне правопорушення), є кримінальним для цілей застосування Конвенції. Згідно зі статтею 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Всі сумніви щодо доведеності вини порушника тлумачаться на його користь, а викладені в протоколі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 відомості підтверджуються доказами у справі, які не можна визнати допустимими, а тому протокол про адміністративне правопорушення в даному випадку також не можна визнати доказом вини останнього в розумінні ст. 251 КУпАП. Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати постанову суду першої інстанції з ухваленням нової постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ: Поновити адвокату Паламар Катерині Ігорівні, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , строк на апеляційне оскарження постанови Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2024 року. Апеляційну скаргу адвоката Паламар Катерини Ігорівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Постанову Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2024 року скасувати. Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Н.Й. Григорусь